Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2533
Творів: 45667
Рецензій: 89355

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Мемуари (частина 3)

Танька. Донька священика

© Таня, 07-09-2015
Тоді, опинившись з трьома дітьми на вулиці, без парафії і без даху над головою, батько Таньки вперше гірко пожалів про своє необдумане і поспішне рішення продати власний будинок. На щастя, рідний дядько Таньки, який був також священиком і служив в Дніпропетровську, дізнавшись про біду, яка спіткала безталанну сімейку, дозволив пожити в його сільському будинку, який він нещодавно купив. Батько полегшено зітхнув – він хоч і ненавидів рідного брата своєї дружини, але на коротку мить в його черствому, як кавалок хліба, серці, прокинулася вдячність. Чоловік залишився без парафії, і якби не матеріальна допомога від священиків,  які отримали ті слізні листи і помагали, як могли – хто гроші висилав на особистий рахунок бідного, злиденного священика, хто продукти пересилав поштою, а хтось навіть особисто привозив одяг і іграшки для діточок, то хтозна, як би склалося його подальше життя.
- Та я вже давно б втік від вас на Полтаву, завів би там пасіку, вирив би землянку і жив би собі спокійно до глибокої старості. А ви, виродки нещасні, зв’язали мені руки і ноги! Ух, як я вас ненавиджу всіх! - кричав батько до зляканих, принишклих в куточку дітей.
Одинадцятий клас Танька закінчувала в новій школі, яка знаходилася в сусідньому селі. За 11 років шкільного життя нещасна дівчина поміняла 8 шкіл! Таньку настільки втомили і виснажили постійні переїзди, що ще одного переселення вона б просто не пережила. Але не тільки бродяче життя вимотало нещасну Таньку. Її вбивали постійні приниження і гучні скандали, які кожного дня влаштовував рідний батько. Десь в глибині своєї замордованої душі, дівчина плекала крихітну надію, що зі зміною місця проживання зміниться і характер батька. Але то була марна надія. Тепер він піднімав руку не тільки на дружину, але й на меншу донечку Василинку. Танька ніколи не забуде того дня, коли повернулася зі школи і застала свою молодшу сестричку в сльозах. Василинка розповіла їй свою сумну історію:
- Вранці батько дав мені квитанцію і сказав, щоб я заплатила за світло. Я пішла на пошту, але там вже було зачинено. Коли я повернулася додому і сказала, що не заплатила за світло, батько просто оскаженів. Він кинув мене на ліжко і почав жорстоко лупити по чому попало. А потім сказав мені просто в лице – «Я за таке можу і вбити!» Я що, мала вибити вікна, залізти всередину і сама заплатити за те прокляте світло? Хіба я винувата, що там було зачинено? - гірко ридала нещасна дівчинка.
Вона також дуже важко переживала ті постійні переїзди, сварки і приниження, але, на відміну від старшої сестри, Василинка вміла швидко відходити і викидати все погане з душі і зі серця.
Чи то від дикої, роздираючої  самоти, яка ходила за Танькою по п’ятах, заглядаючи в її немічне лице, чи то намагаючись самій собі довести, що вона теж особистість, що вона дівчина, яка може проявляти хоч якісь почуття і емоції, Танька почала зустрічатися з однокласником, який жив неподалік. То не було те спопеляюче шаленство, та всепоглинаюча пристрасть, яку вона відчувала до свого Ромчика. Ні, Танька не забула його.  Вона думала про нього 61 секунду за хвилину, вона засинала, шепочучи його найкрасивіше ім’я на світі, і прокидалася з його іменем на устах. Просто Танька чудово розуміла, що Роман – це далека і недосяжна мрія. Кохання, яке ніколи не буде взаємним. А Максим – реальність, яка живе на її вулиці,  дивиться на неї закоханими очима, дарує їй шоколадки і проводжає зі школи додому. В його глибоких очах Танька намагалася втопити своє нещасливе кохання і отримати такий жаданий  спокій і забуття.
На заваді цим дивним стосункам став батько Таньки. Скільки було крику, коли він дізнався, з ким його доця почала зустрічатися!
- Ти що, зовсім отупіла? Ти хочеш зв’язати себе по руках і ногах з тим голодранцем? Та то ж конюх задрипаний, без роду і племені! Та воно зіп’ється, лупитися буде (хоч ти на це заслуговуєш! Дасть раз тобі в пику, будеш знати, що таке чоловік!). Шукай собі такого хлопа, як я. Розумний, не п’ю, не курю, по бабах не шляюся. А з тим  бомжарою порви всі зв’язки! А то ще гарбуза тобі надує. А за таке я б убив тебе на місці!
Відібравши в заплаканої і заляканої Таньки старенький мобільний, в якому було тільки два номери – Максима, якого дівчина вже втратила, і рідного батька, до якого вона змушена була дзвонити і відчитуватися перед ним за кожний свій крок, розлючений чоловік  грюкнув дверима і пішов в свою кімнату, дочитувати якусь розумну книжку. Звісно, Танька могла заперечити, настояти на своєму, потом і кров’ю вибороти своє право на кохання. Та хіба воно було, те кохання? В роздушеному, але ще живому серці Таньки горіла тільки одна любов. Всепоглинаюча любов до одруженого чоловіка, старшого за неї на цілих 16 років. І саме те спопеляюче кохання помагало їй жити далі. Жити, незважаючи ні на що!
З яким трепетом, з якою невимовною радістю Танька рахувала дні до випускного балу – найщасливішої події в житті кожної людини! Вона уявляла, як в красивому платті танцюватиме з Максимом свій перший вальс, а потім, нехай і з чужими однокласниками, з якими Танька провчилася тільки рік, піде зустрічати схід сонця. Але ті наївні мрії були безжально розчавлені важкими каблуками батькової жорстокості.
- Ти диви, що їй захотілося! Піти на випускний? А ось це бачиш? – скрутив батько жирну дулю.
- Пригрів зміюку на своїй шиї! Ти думаєш, що я відпущу тебе на Бал Сатани?? Та там буде Содом і Гоморра! Горілка, сигарети, наркотики! Понапиваються, очі позаливають твої однокласники, а ти будеш на все це дивитися?? Ти донька самого священика! Як тобі не соромно навіть думати про таке??? Поки що я – твій батько. І ти у всьому мені підкорятимешся!
На цей раз Танька не стерпіла і вперше висловила свою думку. Про те, що вона вже давно не дитина, що вона теж має право голосу і право вибору. Її полум’яну промову обірвав осатанілий батько, який з усієї сили пожбурив Таньку на ліжко і почав дубасити її по чому попало. Навіть відчайдушний крик дружини «Перестань, що  ти робиш? Ти ж заб’єш її!», не міг вгамувати в його налитих кров’ю очах якоїсь блаженної насолоди і щастя. Він був наче вампір, який вперше пив кров і не міг нею насититися сповна.
Танька важко переживала заборону батька. Вона схудла, змарніла, ходила, як в воду опущена. Це помітили і вчителі, і навіть однокласники. Дівчина нікому не розповідала про свої жалі і переживання. Але цей випадок став останньою краплею, яка переповнила чашу її нелюдських страждань, і Танька поділилася наболілим зі сусідкою по парті. На другий день вся школа гуділа, що нещасну доньку священика рідний батько на випускний не впускає. Танька думала, що з неї будуть глузувати, але на превеликий подив, всі учні почали їй щиро співчувати і пропонувати свою допомогу. Але ще більшим було здивування Таньки, коли в суботу в двері її будинку постукали однокласники і почали навперебій просити батька, щоб він змінив своє рішення і все таки впустив доньку на таке важливе свято. Тоді Танька до глибини душі була зворушена вчинком друзів. А коли навіть це не допомогло, до батька прийшов сам директор школи. Чоловіки про щось довго сперечалися, а коли директор пішов, батько повідомив Таньці радісну звістку про те, що він відпустить її на випускний, але тільки на урочисту частину. То була найщасливіша мить в житті дівчини!
Якою неймовірною радістю, яким невимовним щастям горіли її вічно зажурені очі, коли Танька поспішала на омріяний випускний бал! І нічого, що в сукні з чужого плеча ( батько попередив одразу, що він навіть копійки іржавої не потратить на свято доньки, тому Танька позичила плаття в сусідки). І нічого, що її казка тривала 2 години – отримавши диплом, дівчина поспішила до дому, бо такою була воля суворого і безжального татуся, який розбив на дрібні кавалки її мрію – зустріти з однокласниками схід сонця. Тоді, покидаючи стіни чужої школи, Танька плакала від щастя, що, нарешті, її поневіряння скінчилися. Що більше не буде постійних переїздів із однієї школи в іншу, прощань з друзями і привикань до нових вчителів. Але ще більше її пекла думка про вчинок батька, якому вона ніколи не пробачить. Не зможе пробачити! Там, позаду, тільки починалося святкування – розкішний стіл, який прогинався від різноманітних вишуканих страв і напоїв; дискотека, на якій Танька ніколи не була і хотіла хоч одним оком подивитися на той чаруючий і недоступний для неї Великий Гріх, за який «всі ті безбожні однокласники будуть жаритися в гієні огненній і не буде їм помилування за їхні непростимі  прогрішення!» На цьому святкуванні їй не було місця. Адже Танька не така, як всі. Вона – донька священика. Майбутня монахиня. І їй неприпустимо розважатися і веселитися з іншими грішниками. Так повчав її батько. І Танька, з’їжившись від його крижаного, недоброго погляду, мовчки кивала головою, обростаючи в душі ще більшим страхом і ненавистю до цього чужого чоловіка, який був її батьком тільки на папері.                                      
Звістку татуся про те, що він не збирається сидіти в цій глухій, Богом забутій дірі, і він підшукав невеличку хатинку в сусідньому районі, куди його «дружня і щаслива сім'я» має незабаром переїхати, Танька сприйняла спокійно. Вона зрозуміла одну просту істину – це ніколи не закінчиться! Бродяче, циганське життя – це її доля, від якої неможливо втекти чи заховатися. І це знущання триватиме до тих пір, поки Танька не вирветься з-під пильного ока чоловіка, який пробуджував в її зболеній душі панічний, неконтрольований страх. Єдиною можливістю вислизнути з пекла і почати життя з чистої сторінки було навчання у вищому навчальному закладі. Танька ще в 11 класі почала готуватися до вступу в омріяний університет. Професію вона обрала дивну і неприпустиму для доньки священика – Танька хотіла стати правоохоронцем. Надивившись на жорстоке насилля у власній сім’ї, дівчина  прагнула в майбутньому захищати не тільки себе, але й інших людей від таких звірів, яким був її рідний батько. Але цим наївним мріям не судилося втілитися в життя. На заваді став розлючений татусь, який аж почорнів від гніву, коли Танька розповіла йому про свої плани на майбутнє.
- В твоїх курячих мізках хоч одна розумна думка залишилася? Свиноматка недороблена! Ти диви, чого захтіла! В університет поступити? Думаєш, я тобі хоч копійку дам? Нічого ти не получиш в мене! Хіба що дві дошки і землі трошки! Оце я тобі з радістю дам. Та ти як в місто велике поїдеш, там тебе на першій же вулиці заріжуть! Або зґвалтують! Бо там живуть одні наркомани, алкоголіки, вбивці і маніяки! Сиди вдома, бав дитину, і готуйся до монастиря. Повір, дуже скоро ти там опинишся!
Свій восьмий переїзд Танька пережила дуже важко. Вона закрилася в кімнаті і цілий тиждень не хотіла нікого ані бачити, ані чути. Крижані пальці самоти залізли в її покрите інеєм серце, яке вже давно нічого не відчувало – ні холоду, ні болю, ні страху. Воно ще билося пораненою птахою об товсті, сковані холодною кригою, дверцята клітки, але більше не сподівалося вдихнути такий п’янкий і незнайомий запах свободи. Серце Таньки назавжди втратило надію!
Тоді дівчина вперше задумалася про своє майбутнє. А, може, батько і справді правий. І її доля вже давно вирішена – вона повинна посвятити своє життя Богу?!  Бо що чекає Таньку у грішному світі? Сім’ю вона навряд чи буде мати, адже дівчина панічно боялася стосунків. Вона не довіряла чоловікам, вважаючи, що вони такі самі звірі, як і її батько. Тому, виплакавши всі свої сльози, Танька зібрала скромні пожитки і поїхала в монастир.
В обителі Танька пробула недовго. Вона потрапила в такі самі умови, в яких прожила довгих, тяжких, пекельних 16 років – чотири стіни, грати на вікнах, строгий піст і безмовна молитва, скромність і смиренність, беззаперечне виконання всіх наказів ігумені монастиря. А їй так хотілося на повні груди вдихнути те п’янке, солодке і зовсім незнайоме повітря грішного життя, яке вирувало за товстими, неприступними мурами монастиря!
Повернення блудної доньки стало для батька страшним ударом. Своїм вчинком Танька поховала мрію всього його життя – що одна з донечок повинна стати монахинею і до кінця днів своїх вимолювати в Бога прощення за гріхи всього світу.
- Ти… ти вавилонська блудниця! – шипів він від безсилої люті.
- Ось мій син не стане на шлях розпусти! Володька піде в монастир і буде не просто монахом – він стане ВЛАДИКОЮ! А ти мені ніхто! В мене більше немає доньки!! Не було і не має!!!
Танька обливалася гіркими сльозами від таких жорстоких і несправедливих слів рідного батька. Тепер його очі горіли не тільки гнівом, але й ненавистю. Якщо колись Танька намагалася відшукати в тих чужих, колючих очах, хоч краплинку любові, якої їй так не вистарчало, то тепер вона бачила тільки пекучу зневагу і спопеляючу злість.
Зима того року підкралася несподівано і принесла за собою тріскучі морози, люті вітри і глибокі снігові замети. Маленька, дерев’яна хатинка, яку батько знайшов в селі і орендував її за смішні гроші, виявилася зовсім непридатною для проживання. В крихітній кімнатці, в яку заледве помістилося двоспальне ліжко, поселилися батько з матір’ю і маленький Володимирчик. Таньці і її сестрі Василині дісталася величезна кімната, яка нічим не опалювалася. Коли вдарили морози, в хаті стало настільки холодно, що стіни покривалися інеєм, а в кружках замерзав чай, який Танька собі заварювала, щоб хоч трішки зігрітися.
Спала Танька під двома ковдрами і старою периною, одягнена в теплі штани і зимову курточку. Але навіть це не рятувало її від лютого холоду. Кожного ранку Танька бігла на кухню, включала газову камфору і довго відігрівала над нею задубілі пальці. Батько тільки злобно посміхався, дивлячись на синю від холоду Таньку:
- А що, погано тобі тут жити? В монастирі тепліше би було, чи не так? Може, передумаєш і навернешся до Бога? Та кому я це кажу? Поросло гріхами, як лепом – вік не відмиється!
Таке животіння в постійному холоді дуже скоро дало про себе знати.  В Таньки почалися проблеми зі здоров’ям. Батько на це відреагував по своєму:
- Шо, нирки болять? Так це ж дуже добре! Це мені на руку! Я зараз без парафії сиджу, копійки не маю. За які шиші я вас буду годувати? Четверо дармоїдів сидить на моїм хребті! А мама зробить документи, що в тебе хворі нирки, і я піду по селах – від хати до хати, тобі на лікування гроші заробляти!
Від однієї тільки думки, що її батько піде жебракувати, Таньку кидало в холодний піт. Та краще вона помре з голоду, аніж стане поміж людей з простягнутою рукою! Тому, купивши в аптеці якісь дешеві таблетки, Танька більше не загикалася, що її щось болить. Вона панічно боялася, що батько втілить свою погрозу в життя. Такої ганьби Танька б не витримала.
Чи то через непростимий вчинок рідної доньки, чи то від пекучої образи на Владику, який відмовлявся давати парафію скандальному священику, батько став ще агресивнішим і страшнішим. Свою неконтрольовану лють він виплескував не тільки на дружину, яку бив і душив на очах у власного синочка, але й на маленького Володю. Танька не раз ставала свідком жахливих сцен, коли розлючений батько жбурляв беззахисне тільце рідного сина на ліжко, і з якоюсь диявольською насолодою в очах, бив його по голій попі. Коли матір, побачивши багряні відбитки пальців на сідничках дитини, з жахом питала, хто це зробив, батько спокійно відповідав: « То він сам десь впав і вдарився!»
Можливо, усвідомлюючи свою поведінку, а, може, і шкодуючи про свої вчинки, батько іноді зривався, плакав і кричав:
- Мені надоїло таке життя! Я йду повішуся!
Іноді він навіть вибачався перед рідними:
- Я розумію, що роблю погані речі! Але я не можу себе контролювати. Мені не вдається стримувати свої емоції!
Надивившись на щоденні бійки і скандали, 5-річний Володя з тихої,  смиренної  дитини з ангельським характером, перетворився на маленького монстра. Він став злобним, агресивним. Плював і на рідних, і навіть на чужих людей, дряпався, роздираючи шкіру до крові, залишаючи глибокі шрами. Танька встидалася вийти на люди, бо її руки і лице були постійно покусані і подряпані. В величезній татовій бібліотеці, яка налічувала сотні книг, хлопчик вишукував найважчу і найбільшу книжку і жбурляв нею в Таньку, намагаючись поцілити прямісінько в голову. Коли мама питалася, для чого  він це робить, Володя спокійно відповідав: «Хочу подивитися, як Танька буде здихати!»
А одного разу хлопчик подивився в вікно і закричав: « Там ЩОСЬ є!  Я ЙОГО боюся! ВОНО дивиться на мене!!!»
Дивну поведінку сина батько пояснив просто:
- То ті дві суки водили його до сусідів, дивитися телевізор! От і нахапалася дитина тої диявольщини! Ох, який я розумний, що не дозволив тримати в хаті того «рогатого демона»!
Танька і справді, гуляючи з братиком, іноді забігала до сусідів, щоб хоча одним оком подивитися, що робиться в світі, чи поплакати над якимось мелодраматичним серіалом. Нічого поганого чи, тим паче, диявольського, Танька не дивилася і не дозволила б таке переглядати маленькому братику.
Поставивши діагноз – одержимість – батько взявся за лікування. Одягнувши єпитрахиль і взявши в руки хреста, він почав вичитувати над переляканим хлопчиком молитви на вигнання бісів.
- Ви, двоє! Ідіть-но сюди! – крикнув батько до донечок, коли закінчив своє «лікування».
- В вас сидить легіон бісів і то саме ви заразили дитину тою нечистю! Я вам також відчитаю молитви!
Стоячи на колінах, Танька гірко плакала від такої жорстокої несправедливості. Адже вона добре знала, хто насправді являється причиною «одержимості» її маленького братика. Породження пекла в людській подобі стояло зараз перед нею з хрестом в руках, бубнячи під ніс молитви. І Танька не могла нічого ані заперечити, ані сказати. Адже тепер вона – вавилонська блудниця, яка, за словами і твердим переконанням батька, відрікшись від життя в монастирі, вчинила важкий гріх, за який не буде їй прощення ні перед Богом, ні перед людьми.
Прагнучи довести рідному батькові, що не така вона вже й «бездарна ледащиця», Танька записалася в гурток художньої самодіяльності. З дитинства дівчина співала в церковному хорі. Бог наділив її дзвінким першим голосом, який одразу оцінила керівник вокального гуртка. І Танька почала готуватися до свого першого концерту. Хоч дівчина панічно боялася сцени, вона твердо вирішила довести справу до кінця – заспівати так, щоб потім почути від найріднішої людини такі довгоочікувані і такі омріяні слова підтримки: «Погляньте, он пішла дівчина, яка так гарно співала на сцені. Це моя рідна донечка, моя гордість!»
І Танька, так і не поборовши страху, трусячись всім тілом, все таки вийшла на сцену і полохливо глянула в очі суворій публіці. Дівчина марно намагалася відшукати серед чужих облич суворе, кам’яне лице рідного батька. Адже їй так була необхідна його підтримка! Але на виступ рідної доньки батько так і не з’явився.
- А чого я туди попруся?  - пояснював він свій вчинок.
- Рожу Таньки я і вдома кожного дня виджу! Аж перевертає від неї! А те, що вона на сцену попхалася – то буде її гріх! І за нього вона буде розплачуватися перед Богом. Адже колись акторів і співаків хоронили за межами кладовища, а священики не мали права відспівувати тих грішників в церкві. Та й я щось дуже сильно сумніваюся, що Танька гарно співає! Вдома з тої блідої немочі і слова не витягнеш. Сидить мовчки і тільки очиськами лупає!
Теплих слів і похвали від батька Танька так і не дочекалася. Дівчина зрозуміла одну просту істину: щоб вона не робила, ким би вона не стала – в пустих, бездушних очах рідного батька Танька завжди буде моральним і духовним виродком; калікою, яку соромно назвати донькою. Для батька вона назавжди залишиться Танькою.
Тоді, виснажена від постійних незаслужених звинувачень у всіх смертних гріхах, болючих дорікань і принижень зі сторони «суворого, але завжди справедливого» татуся, заморена  ниючою самотою, яка клювала її і без того діряве серце,  Танька вирішила за будь яку ціну втекти світ за очі, аби тільки не відчувати на своїй шкірі той тяжкий, просякнутий пекельною ненавистю, погляд рідного батька, не бачити його страхітливих, налитих кров’ю, очей, не чути його диявольського голосу. І Танька зробила щось неймовірне – без благословення татуся, не сказавши йому і слова, вона вступила в ліцей, який знаходився в сусідньому містечку. То був перший великий бунт, перша непокора, і міліонний страшний гріх, який Танька скоїла в своєму короткому житті, пішовши проти волі батька. Він довго читав їй проповіді про вбивць і маніяків, які живуть в місті, і які тільки й чекають, коли таке дурне і наївне перейде їм дорогу. А потім махнув рукою і змирився з першим дорослим, але таким нерозважливим вчинком рідної доньки. «Та йди вже, вчися! Получи якусь писульку, щоб потім роботу людську здибати. А то будеш сидіти все життя на моїм хребті, каракатиця нещасна!»
То був найщасливіший рік в житті Таньки! Спекавшись, нарешті, тотального контролю зі сторони рідного батька, позбувшись рабства, в якому бідолаха перебувала стільки років, Танька почала змінюватися на очах. Вона розквітла, розправила обскубані крила, які сором’язливо ховала за спиною, в згаслих очах з’явилися перші іскринки радості, її скорботних уст торкнулася несмілива посмішка. Танька вперше відчула себе ЛЮДИНОЮ! Живою людиною, яка могла не тільки беззвучно ридати в подушку, оплакуючи свою нелегку долю, але й просто ЖИТИ і насолоджуватися кожним прожитим днем. Танька, нарешті, відчула себе вільною, щасливою і захищеною. Бо тут не було ЙОГО! Її нічного жахіття. Тирана, який перетворив її життя на суцільне пекло. Чоловіка, який скалічив її долю. Тут не було батька.
Танька завела купу друзів, самотність більше не дихала в її немічне лице, не заглядала в її печальні очі. Дівчина записалася в танцювальний гурток, співала в хорі і ансамблі. Дізнавшись, що Танька пише вірші, її відправили на обласний конкурс юних поетів. І хоч бідолашна дівчина так і не поборола панічного страху перед сценою, вона все таки знайшла в собі останні крихти сміливості і прочитала перед суворими суддями власний вірш. На превеликий подив Таньки, вона отримала почесне 3 місце. То була її перша, маленька перемога. Перемога над своїми страхами, над своєю невпевненістю, над своєю сором’язливістю. Танька повірила в себе, повірила у власні сили. І вона не збиралася зупинятися на досягнутому. Танька вирішила стати письменницею, щоб довести батькові, що не така вона вже й тупа і бездарна. І може, колись, дівчина таки дочекається від рідного татуся таких необхідних для неї слів підтримки чи скупої похвали.
За неочікувану перемогу в обласному конкурсі дирекція ліцею нагородила Таньку грошовою премією у розмірі 400 гривень. Для студентки, яка отримувала 100 гривень стипендії, то було нечуване багатство. Такі гроші Танька тримала в руках вперше в житті. Щаслива дівчина того ж дня помчала на ринок і купила собі хоч і дешевий, але вимріяний одяг і косметику. В 17 років Танька вперше взяла до рук губну помаду. Нерівно підмалювавши губи і сяк-так підвівши очі, Танька подивилася на своє сяюче відображення в старенькому дзеркалі. На неї дивилася красива, усміхнена дівчина, і тільки глибоко прихована печаль в очах видавала в ній ту самотню, зневірену, залякану і зацьковану Таньку, яка з гидкого каченяти поступово перетворювалася на прекрасну лебідку – горду, вільну і незалежну.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.89075899124146 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …