Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2533
Творів: 45667
Рецензій: 89354

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Мемуари (частина 2)

Танька. Донька священика

© Таня, 07-09-2015
Неочікувана, шокуюча звістка настільки приголомшила Таньку, що в неї почалася справжня істерика. Батько отримав парафію в сусідньому районі і приказав дружині негайно збиратися в дорогу. Танька заливалася сльозами, благаючи тата залишитися в Себечеві. Вона відчувала, що їй просто забракне сил і здоров’я пережити ще один переїзд. То було вже шосте переселення в її короткому житті. Але батько тільки хижо ошкірився:
- Як я скажу, так і буде. Схочу поїхати в Сибір, ти поїдеш за мною. Схочу жити в Африці – ти хвостиком полетиш за мною. Бо я твій батько. Ти повинна поважати всі мої рішення. І виконувати всі мої накази. Адже ти – моє гімно! Схочу – з’їм, схочу – роздушу!
Танька вже вкотре змирилася з його волею, хоч потім гірко про це пожаліла. То була найбідніша парафія в кар’єрі її батька. Переступивши поріг старенької хатинки, Танька була шокована від побаченого. Дві маленькі кімнатки з облупленими стінами і гнилою підлогою. В одній кімнаті було вибите вікно, тому його поспіхом залатали клейонкою, хоч це не дуже помогло, бо по хаті гуляв холодний вітер. Будинок кишів мишами, страшними, чорними жуками, до яких в Таньки на все життя залишився панічний, неконтрольований страх і навіть вужами, які залізали до кімнати через величезні дірки в прогнилій підлозі.  Від хати віяло таким холодом, такою бідністю і скрутою, що навіть мама Таньки, побачивши такі нелюдські умови проживання, гірко розплакалася.
Зима того року видалася холодною і голодною. Сім’я жила в одній великій кімнаті. На одному диванчику спали мама, батько і маленький Володя, а на другому, вузькому ліжку тулилися Танька зі сестрою. Кожного ранку батько варив великий баняк картоплі в мундирах. Картопля була на сніданок, картопля зі сіллю була на обід і картопля з олією була на вечерю. І так кожного божого дня. Танька, давлячись солоними сльозами і ненависною їжею, слухняно ковтала великі шматки, щоб заглушити постійне бурчання в голодному животі. Вся їжа, яку приносили парафіяни, була категорично заборонена для споживання і відправлялася або в помийну яму, або псу Барбосу в миску. Саме тоді, перебуваючи в глибокій депресії, Танька взялася за перо і почала писати вірші. Першу поезію дівчина написала про своє нелегке життя:
Гонить по світу доля проклята.
Знов нові люди,село,чужа хата.
Дах протікає, підлога прогнила,
Чим же я Бога так  прогнівила?
Рік промайнув - знов стаю на крило,
З мамою й татом лечу у село.
В тому селі розвалюха - хатина,
Плаче мій брат-однорічна дитина.
Холодно в хаті-мороз на шибках,
Миші голодні пищать по кутках.
Плаче коза в дерев’янім хліві,
Пухнуть від голоду кури старі.
Тільки Барбос-охоронець двора,
Виє на місяць,задерши хвоста.
Тато,признаюся вам,читачі,
В церкві служив,а селяни харчі
(Сир,молоко чи свіженьку сметанку),
Нашій сім’ї приносили щоранку.
Потім обурились,стали кричати:
"Хватить його найдуків годувати!"
Більше вони не носили торби,
Мама кричала:"Ну й сучі баби!"
Довго не думали рідні батьки,
Швидко зв’язали мішки і кульки
Кинули речі в вантажну машину,
Взяли на плечі маленьку дитину...
Люди чужі,незнайоме усе,
Мама заяву до школи несе.
Вчилась в тій школі чи рік,а чи два,
Доля на крила батьків підняла.
Люди чужі,незнайоме усе,
Мама за руку до школи веде.
Я опираюсь,не хочу іти.
От би втекти!Але як,і куди?
Як вже набридло циганське життя!
Доленько, де ти?Не було й нема!
Нова школа була в сусідньому селі, тому Таньці приходилося кожного дня і в тріскучий мороз, і в крижаний холод, і в проливний дощ, ходити на навчання 6 км. в одну сторону, і 6 в другу.  Додому вона приходила втомлена, голодна і одразу бралася за уроки. Проживання в одній кімнаті з батьком, постійний голод, щоденні гучні скандали ( тепер до криків батька додалися ще й мамині відчайдушні голосіння – після пологів жінка стала більш нервовою, агресивною і всю злість зганяла на дітях або на чоловікові) – все це гнітило Таньку і вона почала все частіше замикатися в собі. Дівчинка втомилася від такого життя, в неї почалася депресія. Навіть маленький братик не міг вилікувати її глибоких шрамів на серці. Єдиними і найкращими ліками для Таньки стала поезія. Своїми віршами, пронизаними болем і відчаєм, дівчина намагалася достукатися до закам’янілого, але ще живого серця рідної матері:
Було це у липні. О шостій годині
Лелека приніс подарунок родині.
Вродився Володя – білява дитина,
Стрибала від щастя маленька родина.
Матуся Володі, що звалась Надія –
(Сердита, криклива, лютіша за змія),
Почухала чуба: «Який галасливий
Найдук народився! О Боже мій милий!
Та я не дам ради з хлопчиськом таким!
Тетяно! Ти нині пограєшся з ним!
Пелюшки в кутку. Попереш  їх в мидниці,
І дай Вові їсти. Он там, на полиці
Стоїть крем і пудра. Помий Вові каку,
Виконуй негайно! Бо зломлю ломаку
На твому хребті! Ну а я почитаю.
Щось важко мені. Щось я сили не маю!»
Тетяна – найстарша дитина в сім’ї
О, як ненавиділа мама її!
Закрила у хаті, ніде не впускала,
А Таня невтішно в куточку ридала.
Якось у неділю, ранесенько-вранці,
Сказала матуся нещасній Тетянці:
«До школи не йди і штани не дери,
Ти краще з маленьким у хаті сиди!»
Послухала Таня і рік не ходила,
Забула, бідненька, що в школі учила.
А мама її обзивала щодня:
«Каліка, нероба, скотина, свиня!»
Так бідна Тетянка жила і страждала,
В поезії спокій і щастя шукала.
А віршик оцей написала,
Щоб мама його прочитала.
Можливо, тоді зрозуміє вона
Як Тані бракує любові й тепла!
Після закінчення 9 класу батько сказав Таньці, що до школи вона більше не піде.
- Ти й так дурне  на всю голову, будеш даремно штани протирати і щодня по 2 гривні на їжу тягати в мене. Хватить з тебе тої науки, вона і так в твою тупу голову не залізе. Сиди вдома, пильнуй братика. Будеш під моїм постійним контролем, а то зовсім від рук відбилася.
Цілий рік Танька просиділа в чотирьох стінах, доглядаючи братика і виконуючи всі накази вимогливого батька. Дівчинку мучив не тільки постійний голод, але й гнітюча самотність, яка роздирала її душу зі середини на крихкі кусочки. В неї не було друзів. Вона не мала ні телевізора, ні радіоприймача. Її єдиним зв’язком зі зовнішнім світом були книги. Тисячі книг, які пилилися в сусідній кімнаті. Танька запоєм читала світових класиків, гортаючи пожовклі сторінки. Це було її єдиною розрадою. А потім вона сама взялася за перо. Спершу писала сумні поезії про свою нелегку долю, а потім зрозуміла, що їй набагато цікавіше писати об’ємні твори. За той тяжкий, пекельний рік Танька написала свій перший роман «Масяня» - про життя підлітків. Тоді дівчинка зрозуміла, що не така вона вже й бездарність, якою її бачив рідний батько. Танька вірила, що колись і на її вулицю прийде свято.
Звістка про те, що батько хоче продати будинок в Себечеві, стала для Таньки глибоким потрясінням і справжнім шоком.
- А за що я маю вас годувати, виродки? – ревів розлючений батько.
- За ті нещасні 350 гривень зарплати? Чи за ті мізерні копійки, які держава платить на дитину? Та ви поздихаєте з голоду, і я разом з вами ноги простягну!
Продавши будинок за смішну ціну, батько гордо вимахував перед заплаканою і пригніченою Танькою  новенькими, стодоларовими банкнотами. Вона не могла дивитися на ті гроші. Вона не змогла навіть в руки їх взяти. Це були гроші за проданий рай. За той маленький шматочок раю, де назавжди залишилося  її серце - розтовчене, розчавлене важкими підборами життя.
Ті гроші розлетілися швидко і непомітно. Половина з них пішла на оплату таксі, яким мама Таньки їздила в місто за продуктами.
- Я не збираюся роз’їжджати в одній маршрутці з тими відьмами. Та вони вовками на мене дивляться. Завидують мені чорною заздрістю. Бо я – їмость! А вони ніхто. Бидлом народилися, бидлом і поздихають!
Люди були не сліпі, і бачили, як пані їмость щодня на таксі роз’їжджає. В селі піднявся страшний скандал.
- Отець кричить, що ми йому маленьку зарплату платимо, а його дружина має за що і машиною їздити, і торби з базару тягати не підйомні! - гули обурені парафіяни.
До вух батька доходили ці справедливі звинувачення, але він тільки посміхався. Коли гроші закінчилися і голод знову постукав в побиті вікна старенької хатини, посмішка змінилася важкою задумою: « Як і за що прогодувати трьох дітей і дружину?» Парафіяни давали слушні поради:
- А ви, отченьку, господарку заведіть – курей, свиней, корів. Буде вам і м'ясо, і молочко кожного дня. Город посадіть, тоді і з голоду не вмрете.
Батько Таньки привик до розумової праці. Фізичною він ніколи не займався, та й не збирався брати до рук лопату і перекопувати город. Чи то гордість йому не дозволяла (як це я, священик, буду гній викидати і в землі копирсатися? Нехай цим селюки смердючі займаються, а я ОТЕЦЬ! Моє діло – за престолом стояти і Служби відправляти!), чи просто лінощі. Чоловік придумав набагато простіший і легший спосіб отримати чималі кошти. Він написав слізного листа про те, що його сім’я животіє в нелюдських умовах, в старенькій хатинці – розвалюсі, де немає навіть світла, бо щурі перегризли проводку, на мізерну зарплату в 350 гривень. Його дружина важко хвора, в неї виявили цілий букет хвороб. Маленький синочок Володимирчик харчується тільки молоком, бо навіть кашки немає за що купити. Діточки пухнуть з голоду, а парафіяни не носять передач. Будь яка матеріальна допомога врятує життя родині священика. Копії цих листів батько Таньки розіслав всім священикам, адреси яких він знайшов в довіднику. Але й на цьому чоловік не зупинився. Він звернувся в редакцію районної газети з проханням надрукувати цього листа на перших сторінках, щоб його прочитало чим побільше людей.
На той час Танька ходила до школи, яка знаходилася в сусідньому містечку, за 25 кілометрів від села. Через рік домашнього ув’язнення батько Таньки несподівано вирішив, що їй треба закінчити 11 класів.
- Ну що, бліда неміч, насиділася без діла, морди нажерла, пора мізками попрацювати. Збирайся до школи, я вже про все домовився з директором.
Танька була щаслива вирватися з чотирьох стін, знову опинитися серед людей, вдихнути такий п’янкий і солодкий запах свободи. Дівчину не засмутило навіть те, що вона змушена була вставати в 5 ранку і бігти на маршрутку, а потім чекати під школою пів години, поки її відкриють. Додому Танька приїжджала в 6 вечора, швиденько вечеряла картоплею в кожушках і сідала за уроки. Дівчина страшенно втомлювалася, не висипалася, але не це її тривожило найбільше. Проблема була в однокласниках. Танька вперше потрапила в міську школу, де на уроки дівчата приходили в дорогому, модному одязі зі салону, зі свіжими манікюрами і красивими зачісками. То був зовсім інший світ. Той світ, про який Танька мріяла в своїх найсміливіших фантазіях. Той світ, до якого залишалося зробити  тільки один крок, але той кров був для Таньки довшим за життя. Танька ніяк не вписувалася в той світ. Ні бідним одягом з гуманітарної допомоги, ні абияк заплетеним волоссям. В свої 17 років Танька не знала, що таке лак для нігтів, тіні для повік, чи туш для вій. Вона ніколи не малювалася. Так наказав їй батько. « Якщо хоч раз побачу тебе з тією гидотою на пиці, кров’ю вмиєшся!» Про косметику Танька дізналася від однокласниць, які відкрито насміхалися з її старенького одягу, з її сільської вимови. Після року вимушеного домашнього ув’язнення Танька дуже змінилася. Вона стала боятися людей, сторонитися їх, соромилася сказати слово, бо думала, що з неї всі будуть сміятися. Ще з раннього дитинства батько вбивав Таньці в голову:
-   Запам’ятай, якщо ти вийдеш кудись без мого дозволу, тебе заріжуть. Зґвалтують. Задушать. Всі люди – звірі. Особливо будь обережною в місті. Там живуть одні маніяки і вбивці!
Коли батько Таньки вирішив звернутися до журналістів, дівчина кинулася йому в ноги і почала благати, щоб він цього не робив. Адже однокласники рано чи пізно прочитали б в газеті ту статтю. Тоді вся школа її засміє. Як після такої страшної ганьби Танька гляне в очі вчителям? Але батько навіть не звернув уваги на слізні благання рідної дитини і того ж дня поїхав в редакцію.  Почувши таку сенсаційну новину, з району приїхали журналісти, сфотографували всю сім’ю на фоні облуплених стін і прогнилої підлоги і вже через тиждень велика стаття про нелюдські умови проживання родини священика красувалася на перших шпальтах районної газети. То було схоже на вибух бомби. Всі навколишні села стояли на вухах, чужі люди звинувачували парафіян, які морять голодом власного пароха і не платять йому зарплати. Однокласники Таньки, які впізнали її на тій фотографії, чомусь притихли і дівчина ловила на собі їхні співчутливі погляди. То була страшна, пекуча ганьба. То був спопеляючий сором, який Танька намагалася сховати за безтурботною посмішкою. Їй нестерпно пекло, їй боліло, що рідний батько так страшно зганьбив Таньку не тільки перед однокласниками, але й перед іншими людьми. Вона вже не була донькою священика. Вона була донькою жебрака, який просив в чужих людей грошей на кавалок хліба.
Реакція парафіян була передбачувана. Село штормило цілий тиждень. Люди обурювалися, кричали, плакали, що ксьондз зганьбив їх не тільки на весь район, але й на цілу область. А потім селяни вхопили вила, граблі, мотики, коси і пішли виганяти священика. Побачивши біля хати сотні войовничо налаштованих парафіян, батько Таньки закрився на всі замки і викликав міліцію. Подивитися на те диво з’їхалися всі міліціонери району.  Поговоривши з обуреними людьми і втихомиривши їх, служителі закону дали родині 3 дні на збори. Батько Таньки зібрався за день і, погрузивши речі в вантажну машину, з радістю покинувши ненависне село, помчав назустріч новому життю.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.57961511611938 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …