Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2569
Творів: 46708
Рецензій: 91082

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Мемуари( частина 1)

Танька. Донька священика

© Таня, 07-09-2015
                                                                       ТАНА ХОЛТОН




                                                                           ТАНЬКА
                                                             ДОНЬКА СВЯЩЕНИКА


                                                                        МЕМУАРИ










                                                                               2015р.

   Сьогодні Таньці тяжко. Дуже тяжко! Серце стискається від болю і набридливих спогадів, які, наче старі воші, копошаться на дні її розтовченої, розчавленої життям душі. Пекучі сльози градом котяться по худому лиці і вмирають в комірі старої, давно не праної сорочки. Нині в Таньки день народження. Їй вже 24. Хоча в душі Танька відчуває себе 70-літньою бабцею, яка пережила війну, Голодомор і, втомившись від тяжкого життя, хоче просто відпочити.
Таньці 24. Позаду – кілометри пройдених доріг, літри пролитих сліз, кілограми болю, відчаю, приниження і образ. А попереду… Що там,  попереду? Знову самотність, яка роздирає душу на дрібні, криваві кавалки? Знову липкий, холодний страх, який заповзає в кожну клітинку її тіла, не даючи ні глибоко вдихнути, ні видихнути. Страх до найріднішої людини, яка стала для Таньки найстрашнішим кошмаром. Страх до рідного батька.
Нині в Таньки найгірший день. Адже вона не любить празників. Всім серцем їх ненавидить! Кожне свято для неї завжди закінчується однаково – істерикою і гіркими сльозами.
Танька завжди мріяла відсвяткувати свій день народження в компанії найкращих друзів, з цілою купою надувних кульок, горою подарунків в барвистих коробках, веселим сміхом і запальними танцями до ранку. Але це була тільки красива і нездійсненна мрія. Бо в Таньки не було друзів. Її найкращою і найвірнішою подругою була самотність. І празників в Таньки теж ніколи не було. Вона не святкувала ані Нового року, ані днів народжень. Танька навіть подарунків ніколи не отримувала.
- День народження тільки комуняки святкують! Так само, як і Новий рік. А знаєш, для чого придумали всі ці празники? Щоб напитися до поросячого стану і потім цілий день з туалету не вилазити. Алкоголіки і придумали ці свята! А я в рота горілки ніколи не візьму! Твій законний празник – День Ангела! Тоді я тебе і привітаю, і подарунка якогось куплю!
Так казав Таньці батько. Розумна людина! Він отримав дві вищі освіти. До 36 років гриз граніт науки . А потім став священиком.
Танька з ним не сперечалася. З такою людиною взагалі неможливо було сперечатися! Як він сказав, так мало і бути! Коли Танька відкривала рота, щоб висловити свою думку, він скаженів:
- Ти тут Ніхто. І звати тебе Ніяк! Каліка духовна. Ти ж ні до Бога, ні до людей! Ледащиця! Тільки б сиділо, склавши руки, і нічого не робило! Лінивиця!
То були його улюблені слова, які Танька чула від нього кожного божого дня. Спершу вона ображалася, плакала, а потім привикла до думки, що може вона справді такий моральний і духовний інвалід, яким бачив її рідний батько. Адже якщо людині сто разів сказати, що вона свиня, то на сто перший раз та людина хрюкне.
Свою ненависть до сім’ї він пояснював просто:
- Ви мені життя поламали, виродки! Якби я не захомутав себе тим проклятим ярмом, я би вже давно став відомим на весь світ письменником. Викопав би собі землянку в лісі, подалі від тих «двоногих», завів би собі пасіку і писав би книги. Сидите в мене на шиї, звісивши ноги, і що хочете, те й робите! Але все так не буде! Я вам ще влаштую райське життя! Ви мене ще запам’ятаєте!
Таке саме ставлення в нього було і до своєї дружини, яку він частенько «причащав» кулаками. Танька панічно боялася таких скандалів і не могла ніяк зрозуміти, чому мама терпить постійні приниження і знущання. Мама пояснювала коротко:
- Заради дітей. Щоб без батька не росли. І заради грошей. Ви ж поздихаєте з голоду, адже я ніде не працюю!
То були просто відмашки. Причина була зовсім в іншому – жінка панічно боялася втратити гучний титул «пані їмості». Її поважали парафіяни, адже вона була дружиною священика. В випадку розлучення вона стала б ніким. Звичайною жінкою. Тому вона терпіла щоденні побої і приниження, думаючи тільки про те, щоб не втратити статус їмості. Про дітей вона взагалі не думала.
Танька завжди дивувалася, як мама могла вийти заміж за такого чоловіка?! Вони зіграли гучне весілля вже через тиждень після знайомства. Татові на той час було 36 років, а мамі 18. Цілих пів року після весілля мама боялася підійти до чоловіка і зверталась до нього тільки на «ви».  Колосальна різниця у віці не завадила цьому нерівному шлюбу, адже всі родичі мами руками і ногами випихали її під вінець. « Та ти будеш в золоті купатися. Він же ксьондз! А ксьондзи багато заробляють! Ще й поважати тебе будуть все життя.»
На рахунок грошей родичі жорстоко помилилися. Тому що потім, стрибаючи з парафії на парафію, батько Таньки заробляв такі смішні копійки, що не вистарчало на кавалок хліба. Бували навіть такі голодні роки, коли вони  кожного дня їли картоплю в мундирах, посипану сіллю і политу найдешевшою олією. Бо більше не було чого їсти. Танька на все життя запам’ятала смак тої картоплі, скропленої гіркими сльозами.
Одного холодного, січневого дня, через рік після весілля, на світ з’явилася Танька -  плід їхнього дивного кохання. Як потім стверджувала мама, вона ніколи не любила свого чоловіка. Ставилася до нього скоріше, як до батька – чи то через величезну різницю у віці, чи то просто не знала, що означає «кохати». Адже, по суті, була ще зовсім дитиною, яку силою випхали за священика найрідніші люди.
Коли Танька народилася, мама навіть підійти до неї боялася. Побачивши маленьке, рожевощоке дитинча, загорнуте в теплу ковдрочку, вона закричала: «Заберіть Це від мене! ВОНО рухається!!!» Бабуся Таньки, яка потім стала для неї найдорожчою людиною, тільки посміхнулася: « Та що з тебе взяти? Молоде-зелене… Тобі ще самій нянька потрібна.» Так баба стала для Таньки і другою матір’ю, і найближчою подругою. Танька любила її. Дуже любила!
Вона не завжди була нещасною. Життя подарувало Таньці 12 років казки. І цю казку створювала для неї бабуся. Довгими, зимовими вечорами Танька вмощувалася на старому диванчику, їла запашний, щойно спечений хліб – найсмачніший хліб у світі, адже бабуся працювала колись кухаркою і частенько готувала для Таньки справжні кулінарні шедеври - і слухала бабусині казки і цікаві спогади з її нелегкого життя. Поруч з нею Танька почувала себе захищеною і щасливою. Саме бабуся подарувала Таньці безтурботне дитинство.
Один чоловік, якому Танька розповіла історію свого життя, сказав їй: «Знаєш, ти повинна бути вдячна бабусі. За те, що вона подарувала тобі Любов. Ту любов, яку ти так хотіла побачити, але так і не змогла знайти в очах батька. Бережи її в серці, як найцінніший подарунок!»
Таньці виповнилося 7 років, коли вона вперше переїхала на нове місце проживання. Тато не втримався на парафії через свій довгий і гострий, як бритва, язик. Він любив говорити правду. Але та правда не всім подобалася.
- Ви всі барани! А я ваш пастир. Всі жінки в цьому селі – вавилонські блудниці. А чоловіки їхні – алкоголіки, які вже давно пропили останні краплі совісті. Моліться і кайтеся, бо душі ваші чорні від тяжких гріхів!»
Так говорив батько Таньки щонеділі на проповіді. Побожна людина. Свята людина! Коли стояв за престолом, був як ангел з неба – покірний і смиренний. А коли скидав фелон, перетворювався на звіра. Жорстоко лупцював дружину, піднімав руку на маленьку Таньку. Вона ніколи не забуде тих страшних, налитих кров’ю очей, того сатанинського голосу, який виривався з його грудей, як вогонь зі самого пекла. В ньому наче жило дві половини – одна світла, а друга темна, страшна. Він міг посміхатися, жартувати, а через хвилину на його обличчя наче грозова хмара насувалася – він ставав агресивним, кидався, як скажена собака, на Таньку, і з насолодою бив по голові важкими кулаками ні в чому не винну, беззахисну дружину.
Важко було Таньці переїжджати на нове місце. Дуже важко! Але тоді, холодної, зимової ночі, виплакавши всі сльози, які в неї були, попрощавшись з друзями і селом, яке вона так полюбила і де пролетіли 7 років її босоногого дитинства, вона разом з маленькою сестричкою Василинкою, яка нещодавно народилася, їхала у невідомість, ще не знаючи, що її муки і страждання тільки починаються.
До школи Танька пішла в 7 з половиною років. Коли інші учні вже писали диктанти і читали казочки, Танька тільки вчилася тримати ручку в руках і малювати в зошиті кривенькі рисочки. Але Танька не була дурною. Вона таки догнала однокласників і навіть закінчила перший клас з похвальним листом.
Телевізора в Таньки ніколи не було. Так вирішив її батько.
- Того рогатого ящика для ідіотів в моїй хаті не буде. Ніколи! Там показують тільки розпусту, насилля і содомські гріхи. Мої діти нізащо і ніколи не будуть  дивитися цю гидоту!
Танька частенько бігала до сусідів, щоб хоч одним оком зазирнути в той небачений, манливий світ «розпусти і насилля». А вдома єдиною її розвагою і розрадою стали книги. Море книг! За роки свого навчання в університеті батько Таньки назбирав стільки книжок, що для них була відведена окрема кімната. Тато навіть половини з тих книг не прочитав, але, тільки-но отримавши смішну зарплату, якої не вистарчало навіть на їжу, їхав в місто і купував все нові і нові «бестселери». Яких тільки книг не було в його величезній бібліотеці! Сотні книжок про йогу, якою він захоплювався, десятки енциклопедій про пасіку, якою він все життя мріяв займатися, безліч церковних книг. Зустрічалася і художня література, яку Танька з цікавістю перечитувала по кілька разів. Але найбільше вона любила казки. Саме в книжках Танька топила свою ностальгію за минулим, свою самотність, свою сором’язливість.
Танька не була дурною. Такою її бачив рідний батько.
- Тупиця нещасна! Курка безмозга! Нічого в тій голові тупоголовій нема. Ні грама розуму! Боже, та за що ж ти мене покарав такою дитиною?
Такі «теплі» слова Танька чула від нього щодня. Батько дуже любив робити з нею домашні завдання. Особливо задачі з математики, які Таньці ну ніяк не давалися. В школі Танька будь-яку задачку розв’язувала легко і без зусиль, а тільки-но батькова тінь падала на її зошит, вона з переляку забувала всі слова. А він нависав над її маленьким тільцем, яке здригалося від ридань, і зловтішався.
- Ну що, не можеш простеньку задачку розв’язати, розумово відстала? Та з тебе нічого доброго не виросте! Тупе вродилося, тупим і вмре! - кричав батько і гупав кулаком по столу.
Але найбільше Танька боялася таблички множення, яку вона знала на зубок. Та тільки-но тато питав її, як вона зі страху забувала все на світі, не могла навіть сказати, скільки буде 2*2. Танька починала загикатися, покривалася багряними плямами і заливалася гіркими сльозами від власної безпомічності. Той страх до таблички множення залишився в неї на все життя, бо коли Таньку, вже після закінчення школи, одного разу жартома запитали, скільки буде 7*8, в неї почали тремтіти руки, вона почервоніла і розплакалася.
Танька ніколи не забуде, як одного разу не могла розв’язати важку задачу. Батько погукав матір.
- Іди сюди, те тупе далі не може справитися з елементарним завданням! Ставай перед образом на коліна, помолимося разом до Матері Божої, щоб послала їй хоч краплю розуму!
Батьки клякнули перед образом і почали голосно молитися, під гучний рев приниженої Таньки. Певно, не дійшла їхня щира молитва до вух Божої Матері, бо задачу Танька так і не змогла розв’язати.
Та найбільше дівчинку пригнічували і лякали щоденні скандали. Мізерні гроші, які батько отримував за свою нелегку працю, він забирав собі. Половина з тих коштів ішла на нові книги, а решту батько відсилав своїм родичам в Полтаву, які все до копійки пропивали. Мама знала про це і тому часто сварилася і плакала.
- А на які шиші я маю двох дітей годувати, ти подумав про це? - кричала вона.
За що й отримувала по голові або по морді. Одного разу, під час такої сварки, батько кинув матір на ліжко і закричав:
- Я іду до сусіда, позичу бензин. Спалю тебе, суку, бо ти мені вже остогидла, як гірка редька!
Танька не голодувала завдяки бабусі, яка тримала невеличку господарку, мала город, і вміла так смачно готувати, що з однієї картоплі могла зробити настільки смачну страву, що дівчинка пальчики облизувала. Парафіяни кожного тижня носили сумки з продуктами, але батько наказав ніколи і нічого не їсти від чужих людей.
- Вони ж нас ненавидять, ті барани! Вони завидують нам, бо ми не такі, як вони. Ми – Божі люди, а вони – бидло. Тому вся їжа, яку вони несуть, або отруєна, або порча на ній! Ті відьми хочуть нас спекатися, зі світу зжити! Але в них нічого не вийде. Бо ми не дурні!
Важко було Таньці дивитися на ті постійні крики, бійки, приниження. Вона ніколи не забуде, як після одного гучного скандалу батько, «причастивши» маму кулаками, спокійно поїхав на Службу в сусіднє село, а мама вибігла на вулицю і почала несамовито кричати, що йде топитися. З хати вибігла баба і теж почала горланити, що йде кидатися під поїзд, бо їй те все надоїло. Танька не знала, кого бігти рятувати – чи маму, чи бабусю. Дівчинка стала в воротах, перегородивши бабі дорогу і почала благати її, щоб вона повернулася до хати. Заспокоївши бабусю, Танька озирнулася і з жахом побачила, що немає мами. Маленька 8-річна дівчинка ледь не посивіла від однієї думки, що більше ніколи не побачить маму. На щастя, все закінчилося добре. Матір, живу і здорову, Танька знайшла за хатою.
І так було щодня. Відволіктися від життєвих негараздів Таньці помагала бабуся, яка любила свою онучку більше за життя і захищала її від залізних кулаків рідного батька.
Коли Таньці виповнилося 9 рочків, сталася подія, яка перевернула її життя. Батьки купили для бабусі хату в сусідньому селі Себечеві. Таньці неймовірно сподобалося і мальовниче село, і красива, наче з казки, хатинка. Тому вона без вагань зібрала свої речі, попрощалася з друзями і переїхала на нове місце. В тому селі її більше нічого не тримало. Третій клас Танька так і не закінчила, хоч директорка школи, через повагу до батька – священика, і документи видала про закінчення 3 класу, і навіть заслужено нагородила Таньку похвальним листом.
То були найщасливіші 3 роки. Незабутні, казкові, фантастичні три роки! Дівчинка жила тільки з бабусею і сестричкою, бо батьки залишилися на парафії. Танька вже не прокидалася від страшного голосу батька – її будив теплий голос бабусі і запаморочливі аромати з кухні. То баба готувала зранку щось смачненьке, щоб онучка не йшла до школи голодна. Танька смачно снідала,  потім бабуся заплітала їй косички і дівчинка поспішала до найкращої школи у світі. Чи то від того, що вона нарешті звільнилася від постійного приниження батька, чи то просто вона хотіла доказати самій собі, що вона не така «тупиця безмозга», як думав про неї тато, але Танька стала круглою відмінницею в школі. Вона без проблем самостійно розв’язувала важкі задачі і рівняння, заслуживши похвалу і повагу всіх вчителів, які полюбили «маленьке, розумне чудо з косичками». Танька завела купу друзів, тепер вона все менше задумувалася про самотність. Невеличке, але неймовірно красиве село, яке Танька полюбила всім серцем, рідна хатинка в зеленому садочку, де росли найсмачніші у світі яблука і вишні, бабуся на порозі зі свіжоспеченим, духмяним хлібом – то був Таньки рай. Маленький рай на землі. Тут тікали всі погані спогади минулого, залишалося тільки сьогодення – світле, сонячне і щасливе.
Одного ранку бабуся повідомила Таньці, що її батьки переїхали в сусідній район. Тато знову не вжився з людьми, пробувши на попередній парафії тільки 3 роки. Дівчинка засумувала. Не за батьком, ні! Їй дуже не вистарчало мами. Баба розуміла онучку, і пообіцяла, що на Різдво неодмінно завезе її на нову парафію. Різдва Танька чекала і з радістю, і зі страхом. Адже вона віч-на-віч зустрінеться з кошмаром, який так прагнула забути. Вона знову побачить батька.
Яким неймовірним щастям горіли її оченята, коли вона, нарешті, обійняла найдорожчу людину! Мама пригортала до серця свою Тетянку і не могла нею натішитися. То була зворушлива зустріч. З одного боку, мама Таньки також страшенно сумувала за своїми маленькими донечками, але з другого боку намагалася відгородити їх від власного чоловіка. Вона не хотіла, щоб її діти жили в постійному страху і щодня бачили насилля в сім’ї.  
Той страшний день Танька не забуде ніколи. Вона вже й не згадає, з чого почався скандал. Дівчинка прокинулася від маминого крику, який долинав з кухні. Танька вибігла з кімнати і побачила маму – вона була мокра, так, наче потрапила під проливний дощ. Поруч стояв батько з великою, пустою мискою в руках. То була миска, над якою тато чистив зуби, плював, а вночі вставав пісяти. І все це «добро» відправилося мамі просто за шию. Жінка потім розказувала, що він через щось збісився і став на неї  кричати. На цьому конфлікт не вичерпався. Коли мама помилася, перевдягнулася і пішла додивлятися сни, бо  надворі тільки сіріло, батько не заспокоївся, а підійшов до ліжка, схопив дружину за горло і почав її душити, не зважаючи на нелюдські крики маленької Василинки, яка спала біля мами. Жінка ледве вирвалася з залізних обіймів і кинулася тікати на вулицю. Він наздогнав її біля вхідних дверей. Танька ніколи не забуде тої страшної картини, коли вона вибігла слідом – батько тримає матір за шию і піднімає її над підлогою. Мама втрачає свідомість, а Таньку роздирає страшна думка – він її задушив! Вона померла!
На щастя, то був тільки обморок, але Танька потім довго здригалася від спогадів про той страшний ранок. Більше вона не просила бабусю завезти її до мами. Вона не хотіла туди повертатися. Бо там жив її Страх. Нічний Кошмар, який вона ніколи не зможе забути. Жахіття з сатанинським голосом і диявольськими очима. Там жив її батько.
Танька всім серцем ненавиділа ті чорні дні, коли він приїжджав в її маленький рай і перетворював його на справжнє пекло. Бо тоді страждала не тільки мама, але навіть бабуся – найдорожча для Таньки людина. Ні, він ніколи не піднімав на неї руку. Він вбивав її морально. Принижував, обзивав такими словами, яких Танька ніколи не чула. Хоча за що можна було кричати на бабу, якщо вона все життя тяжко працювала, крутилася, як білка в колесі.  Вставала кожного дня в 4 ранку, поралася по хазяйству, варила їсти, доглядала і виховувала його рідних дітей. Коли починалися такі скандали, баба просто мовчки брала мотику в руки і втікала на город, де цілий день обробляла овочі. Одного разу Танька прокинулася від його звірячого крику: «Та сука мені вже остогидла! Я зараз їй голову проламаю!» Дівчинка тоді ледь не вмерла від страху, почувши такі страшні слова. Баба мовчки терпіла ці знущання, але Танька бачила, що в глибині душі вона страждає від такого несправедливого ставлення до себе.
Якось він сидів в літній кухні і чистив яблука, грубо зрізуючи шкірку. Мама в цей час зварила обід, поставила перед ним тарілку з гарячим супом і зробила зауваження, щоб він тонше вбирав яблуко. Батько озвірів і, схопивши тарілку, пожбурив нею в маму, яка в цей час відвернулася. (Довго потім відростало волосся на ошпареній голові бідної жінки!) Закричавши від дикого болю, мама Таньки вибігла на вулицю і почала кричати: «Я більше не хочу так жити! Я зараз заріжу себе!» Танька побігла за нею, обливаючись холодним потом від страшної думки, що мама може заподіяти собі щось лихе.
Тоді Танька, втомлена і пригнічена від гучних скандалів, свідками яких були і сусіди, і навіть випадкові люди, ще не знала, що над її головою вже збираються чорні, грозові хмари. Біда прийшла несподівано і постукала в двері її маленького раю. І почорніли зорі, побляк місяць, коли однієї теплої, травневої ночі вона почула від мами найстрашніші в своєму житті слова: «Прокидайся. Баба вмерла».
Рак підкрався непомітно і зжер її за кілька тижнів. Танька до останнього  не вірила в страшний діагноз. Ну не могла 57-річна жінка, яка за все своє життя жодного разу не була в лікаря і навіть таблеток ніколи не вживала, отак раптово і несподівано занедужати! Танька вперто не хотіла миритися зі страшною істиною. У тій жахливій біді, в трагедії всього її життя, вона звинуватила батька. Це він довів бабу до могили своїми постійними приниженнями, знущаннями, насмішками і сварками. Танька не раз бачила, як гірко плакала бабуся після таких глумів і колотнеч. От і не  витримала бідолашна такого несправедливого відношення до себе.
Поховали бабу в її рідному селі, де пролетіло дитинство Таньки. То був найстрашніший, найчорніший, найважчий день в житті дівчинки. Вона втратила дорогу людину і якась частинка душі померла разом з бабусею. Того гіркого, печального дня Танька простилася не тільки з бабою. Вона назавжди попрощалася з дитинством.
Після смерті бабусі батько Таньки повідомив їй несподівану новину. Він звільнився з попередньої парафії, бо там були дурні люди, які його не розуміли і не любили. Тому він переїжджає разом зі сім’єю на нове місце проживання. Танька вибухнула плачем і сказала, що ніколи не покине ні рідної хати, де все нагадувало їй про бабусю, ні школи, ні найкращих друзів. Але, отримавши від тата добрячих стусанів, витерла з лиця пекучі сльози і мовчки пошкандибала збирати свої речі. Тоді вона ще не здогадувалася, що її пекло тільки починається.
Танька болісно пережила  переїзд на нову парафію. За короткий період часу вона втратила все, чим дорожила. Вона втратила свій рай. Але в її душі ще жевріла маленька іскорка надії, що все зміниться. Що вона повернеться туди,  де назавжди залишилося її серце. В ту хатинку в зеленому садочку, де пролетіли найщасливіші дні її життя. В те село, де її любили і чекали. І саме ця примарна надія помагала їй жити далі. Жити, незважаючи на всі труднощі і негаразди.
Танька змінилася. Кудись поділась весела дівчинка зі смішними косичками і заливистим сміхом. То вже була інша Танька – тиха і мовчазна, зі сумною посмішкою і тужливим поглядом. Вона ніби подорослішала на 10 років. Вічна печаль оселилася в її пустих, згаслих очах, крилами безнадії змітаючи з міцно стиснутих уст останню посмішку. Несподівана трагедія і  раптовий переїзд щось в ній надломили і дівчинка розуміла, що вже ніколи не буде тою щасливою,  радісною Танькою, якою її всі знали.
Після смерті баби життя Таньки круто змінилося. Вона жила в маленькій кімнатці разом з мамою і сестричкою. Всі троє змушені були спати на одному диванчику. Для Таньки місця не вистарчало, тому вона вмощувалася поперек дивану, ставлячи під ноги крісло або табуретку.  Їй вже ніхто не заплітав косичок вранці. До школи Танька ішла голодною, бо мама лінувалася рано вставати і готувати сніданок. Вона ніяк не могла привикнути до чужого села, до нових вчителів, які сприйняли її вороже, до учнів, які насміхалися з її бідного одягу. З одягом в Таньки справді були проблеми. Батьки купували їй тільки взуття. Все інше брали з безкоштовної гуманітарної допомоги, яка надходила священикам з-за кордону. То були речі, які пахли не модою, а бідністю. Танька до сліз соромилася безрозмірних штанів, які надягала на неї мама, вицвілих широких светрів і кофт, вилинялих курточок. Мама її пояснювала: «Дурна, ти дякуй Богу, що хоч то маєш. Та ще й безплатно. Інші діти взагалі не мають у що вдягнутися.» Танька давилася сльозами і кивала головою, погоджуючись з мамою, а сама згадувала, як красиво і стильно вдягаються її однокласники. Вона про такий одяг могла тільки мріяти.
Танька не могла привикнути ні до нової школи, ні до вчителів, тому почала гірше вчитися. За кожну погану оцінку вона отримувала нову порцію скандалів від батька. Одного дня він зайшов в кімнату, грюкнув по столу так, аж задрижали шибки на старих вікнах і сказав: « Від сьогоднішнього дня ви до школи не підете. Бо там панує зло, розпуста і насилля. Будете вдома вчитися! Я не дозволю, щоб мої діти виросли духовними каліками.»
То були найважчі два тижні. Танька була закрита в маленькій кімнатці і виходила на вулицю тільки в туалет. Більше її батько ніде не відпускав, наказавши читати Біблію і вчити 10 заповідей Божих. Танька не розуміла, що вона зробила такого страшного і грішного, що змушена терпіти таке покарання. Але найважче їй було винести щоденні сварки. Батько піднімав свою справедливу руку не тільки на маму, а навіть на її маленьку сестричку Василинку. Одного разу дівчинка, за його наказом, зібралася в магазин, але, на свою біду, загубила гребінець і не могла розчесати волосся. Батько влетів в кімнату, його очі горіли люттю. Він схопив свою найменшу донечку за шию, притиснув до старенької шафи і почав піднімати її над підлогою. Дівчинка почала хрипіти, а він з піднімав її все вище і не міг зупинитися. Здавалося, що чоловік отримував задоволення і насолоду від того, що робив. Відпустив він Василинку тільки тоді, коли з вулиці почулися нелюдські крики. То мама Таньки гола вибігла на двір і почала кликати людей на допомогу. Батько вибіг слідом, заволік жінку до хати і почав її лупцювати, по чому попало. Танька забилася в куток і всім тілом тремтіла від страху. Вона панічно боялася його страшних очей, його  грізного голосу, його залізних кулаків. Танька його не просто боялася – тепер вона його ненавиділа!
Через два тижні домашнього арешту Танька знову попрямувала до школи. Так вирішив батько.
- Ви думаєте неуками повиростати. Так не буде. Хватить байдики бити і в стелю плювати. Пора братися за розум і за книжки!
Незважаючи не те, що Таньку били і принижували однокласники, а вчителі дивилися кривим оком, дівчинка з радістю пішла в ненависну школу. Там їй легше дихалося. Бо там не було Його.
Тільки рік батько Таньки промучився на новій парафії.  Його бунтівна душа зажадала змін. Він не міг довго сидіти на одному місці. І йому було байдуже на страждання дружини і рідних дітей, які втомилися від такого кочового, циганського життя. Але що могла Танька зробити в такій ситуації? Воля батька і його тверде слово в цій сім’ї були понад усе, тому Танька, мовчки стерши з худого лиця  солоні сльози, мов побитий собака, пошкандибала в свою маленьку кімнату збирати особисті речі. Вона навіть не підозрювала, що саме в новому селі доля подарує їй чоловіка, який стане для Таньки коханням всього її життя. Коханням, яке принесе стільки болю і стільки щастя. Коханням, яке ніколи не буде взаємним.
Переїхавши в чуже село, родину священика спершу поселили в великий, двоповерховий будинок старої вчительки, яка через два тижні заявила, що не збирається тримати в рідній домівці незнайомих людей. Тому парафіяни  підшукали стареньку хатинку на початку села, куди й переїхало сімейство.
Важко було Таньці привикати до чужих людей, до нової школи. Їй вже виповнилося 13 років, і дівчинка хотіла виглядати не гірше своїх однокласників. Коротенькі штанці і вицвілі джинси, дві пари стареньких, запраних светрів, шуба з кролика, яка погано пахла і линяла, і старі мамині черевики – оце і був весь гардероб Таньки. Їй було соромно до сліз за свій зовнішній вигляд, вона не раз ловила на собі зневажливі погляди однокласників. А вдома Танька уважно слухала повчальні проповіді батька:
- Ти – донька священика. І ти повинна бути не така, як всі. Дорогий одяг – це витівки диявола. Ти маєш бути скромна і смиренна і своїм прикладом показувати, як повинен жити істинний християнин. Не забувай, який золотий шлях відкривається для тебе. Забудь про всі мирські справи. Молися і кайся, адже ти -  майбутня монашка!
Доля Таньки і її подальше життя були наперед визначені батьком, який просто марив, щоб його дитина стала монахинею. Тому ще з раннього дитинства він готував її до монастиря. Вчив покори і смиренності, відгороджував її від гріховних спокус, тижнями не випускав з хати. Для нього не існувало поняття дружби, він категорично забороняв Таньці спілкуватися з однолітками. Тому в той час, коли її однокласниці бігали на перші і такі хвилюючі побачення з хлопцями, Танька проводила час з сусідськими дітьми, яким було по 7 – 8 років. Таньку ніколи не питали, чи хоче вона стати монашкою. Це вже давно було вирішено і не підлягало оскарженню. Батько її попередив:
- Якщо ти не підеш в монастир, я від тебе відречуся. Мені не потрібна така донька, яка піде шляхом розпусти і тяжких гріхів!
В новій школі Танька провчилася кілька місяців. Одного дня батько зайшов в її кімнату і проричав:
- Ти не дивишся мені в очі. Значить, щось від мене приховуєш. Твій погляд став наглим, серце почорніло від гріхів. Від сьогоднішнього дня ні ти, ні Василина до школи не підете! Будете вдома вчитися.
До школи Танька не ходила цілий місяць. То були найважчі 30 днів в її житті. Самотність роздирала її зі середини на дрібні, крихітні кусочки. Її єдиною розрадою стали маленькі діти, з якими вона гралася на вулиці, коли добрий татусь відпускав донечку подихати свіжим повітрям. Домашнє ув’язнення тривало важких, пекельних, нескінченних 30 днів. А потім в селі розгорівся страшний скандал. Люди почали обурюватися, як це ксьондз дітей рідних до школи не впускає? До батька приходили і класний керівник, і директор, просили одуматися. Де ж це видано, щоб в  21 столітті тримали дітей під замком і забороняли ходити до школи, бо там вчать матюкатися, пити, курити і займатися гріхом?! Схаменувся  чоловік тільки тоді, коли йому пригрозили, що позбавлять батьківських прав за неналежне виконання обов’язків. Таньці було нестерпно соромно пояснювати учням і вчителям свою довготривалу відсутність. Пропустивши цілий місяць занять, дівчинка ніяк не могла зрозуміти новий матеріал, тому почала гірше вчитися.
Вона ніколи не забуде той холодний, березневий день, коли вперше побачила Його. В своєму особистому щоденнику Танька написала:
«  Не знаю, за що я тебе полюбила? Чи то за пронизливо сині очі, які, здавалось, зазирали в найпотаємніші куточки моєї закоханої душі, чи то за твою неземну красу і проникливий голос, який звучав в моєму серці найсолодшою музикою? Чи за те, що заборонений плід завжди смачніший? Я і зараз не можу відповісти на це нелегке питання.
Ти з’явився в моєму житті зовсім випадково. Коли вперше побачила тебе, зазирнула в твої бездонні, як океан, очі, і зрозуміла, що пропала. Закохалася вперше і востаннє. Пам’ятаю той трепет, те щастя, коли чекала тебе на автобусній зупинці. А потім, коли сідала в твою маршрутку, старанно приховувала очі, щоб ти не зміг прочитати в них тої першої, невинної любові. Любові, яка горітиме в моїм серці цілу вічність.
Ти був водієм маршрутки, а я твоєю пасажиркою. Тобі було десь 30 років, а мені 13. В тебе була сім’я – дружина і 2 дітей. А в мене не було нічого, крім пустки в серці. Я розуміла, що разом нам не бути. Але я просто кохала.
Я ніколи не забуду той холодний березень 2003 року, коли я вперше переступила поріг твоєї маршрутки. Вперше глянула в Найпрекрасніші очі на світі. І вперше закохалася - шалено, до безтями, до божевілля, і на все життя!»
Танька не просто його кохала. Від нього ішло дивне тепло. Те тепло, яке може подарувати тільки батько. Танька відшукала в його пронизливо-синіх очах саме ту любов, яку все життя шукала і не знаходила в колючих, крижаних очах рідного батька. Поруч з ним Танька відчувала себе захищеною. Він був не просто неймовірно красивим чоловіком – в першу чергу він був справжнім Батьком з великої букви. Тим люблячим батьком, про якого Танька так мріяла, і якого в неї ніколи не було.
У нього було найкрасивіше в світі ім’я – Роман. Його чарівна посмішка зводила з розуму, заставляла завмирати серце. Танька любила його красивий носик-картоплинку, його добрі, мудрі очі, які цвіли волошками, його неймовірний голос, який відлунював найсолодшою музикою в її закоханій душі.
На біду, про те перше, дивне кохання дізнався батько Таньки. Крику було на все село. Танька пів дня простояла в кутку на колінах, вимолюючи в Бога прощення за свій тяжкий гріх. Потім вона часто задумувалася, а може то й справді просто підліткове захоплення. Мине трохи часу, і вона навіть не згадає, що в її серці жив красивий, синьоокий водій маршрутки. Танька навіть подумати не могла, що та любов стане в її житті першою і останньою, і вона горітиме в її душі не рік, не десять років, а цілу вічність.
Проживши на парафії більше року, батько Таньки засумував. Йому осточортіло так довго сидіти на одному місці, тому одного ранку він доручив своїх дітей сусідці, щоб вона їх годувала, а сам разом з дружиною подався в  Херсон, щоб знайти там парафію. Танька разом з маленькою сестричкою цілий тиждень прожила в чужих людей. Не знайшовши  щастя в Херсоні, батько знову зібрався в дорогу, на цей раз в Вінницю. Танька  8 днів прожила в чужому домі, тільки вже не в сусідів, а в старенької бабусі, яка жила неподалік.
Танька втомилася. Від постійного приниження в школі, від частих переїздів, від постійних стресів і переживань. Несподівана, радісна звістка повернула на її бліде лице зажурену посмішку. Її мама чекала на дитинку. Через 8 місяців в Таньки з’явиться братик чи сестричка, і це її неймовірно тішило, адже вона дуже любила маленьких дітей. З вагітністю мами в хату прийшов мир і спокій. Батько став менше кричати на дружину, а за 9 нелегких місяців жодного разу не підняв на неї руку. Зате мама Таньки змінилася. Де й поділася добра, привітна жіночка. Вона перетворилася на злобну, агресивну, зривала злість на дітях. Але ж жінка носила під серцем немовля, тому Танька їй все пробачала.
Коли мама була на 5 місяці вагітності, батько сказав:
- Я не дозволю, щоб моє маля народилося в цьому селі, повному відьом і вавилонських блудниць. Збирайте манатки, ми повертаємося до Себечева.
То  була найщасливіша мить в житті Таньки, коли вона почула цю приголомшливу звістку. Вперше в її серці ворухнулося почуття вдячності до батька. Адже вона  поверталася туди, де її завжди чекали. Туди, де пролетіли її найщасливіші роки. Туди, де повітря ще досі пахло найсмачнішим бабусиним хлібом. Вона поверталася в свій маленький куточок раю на землі. Танька поверталася додому.
Її душа розривалася на дві частини. З одного боку було село, в яке вона так відчайдушно хотіла повернутися. А з другого боку був Він. Її Ромчик. Чоловік, який перевернув її життя з ніг на голову. Чоловік, якого вона понад усе боялася втратити.  Танька ніколи не забуде той день, коли стояла біля воріт і проводжала поглядом його маршрутку. Десь глибоко в душі вона відчувала, що бачить його не востаннє. Танька вірила, що їхні дороги колись неодмінно перетнуться. Вона довго плакала в старому туалеті, подумки прощаючись зі своєю грішною любов’ю, а потім сіла в вантажну машину і поїхала назустріч новому життю. Танька дала собі слово, що саме в Себечеві вона почне все спочатку.
Переступивши поріг рідної хати, Танька гірко розплакалася. Тут все нагадувало їй про найщасливіші роки її безтурботного життя. Здавалось, ніби зараз з кімнати вийде усміхнена бабуся, пригорне внучку до серця і пригостить солодким варенням зі смородини, яке Танька так любила. В глибині душі Танька ображалася на бабу, за те, що вона так рано пішла, залишивши по собі болючі спогади і гіркі сльози. Якби баба була жива, Танька не скиталася б по цілому світу, а спокійно жила б собі в Себечеві, не знаючи що таке спопеляюча самотність , пекучий біль і липкий, холодний страх  до найріднішої людини.
Доля подарувала Таньці ще 6 місяців казки. Вона повернулася до рідної школи, де її тепло зустріли і вчителі, і однокласники. Танька знову почала гарно вчитися, хоч їй зовсім не вистарчало часу на виконання домашніх завдань. Адже тепер Танька піклувалася про рідного братика Володимирчика, який нещодавно народився і якого вона полюбила всім серцем. Танька кожного дня вставала вдосвіта і варила картоплю на сніданок, якої потім вистарчало і на обід, і на вечерю. Бо не було більше чого їсти.  Але навіть постійне бурчання в голодному шлунку не могло погіршити настрій щасливої дівчинки. Пригортаючи до серця крихітне немовля, Танька знала, що тепер вона не самотня. Тепер вона мала для кого жити на цій землі!

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Старосвітська Тетяна, 16-09-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.69461894035339 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …