Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2689
Творів: 51203
Рецензій: 95849

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 4142, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '44.221.66.130')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Казка

Історія однієї мурашки

© Масіков Олександр, 19-03-2007
Ось розповім я вам одну історію. Її повідав мені мій дід (а він, можете мені повірити, дуже поважна і шанована мураха на нашому гречаному полі). Власне, та історія не з його особистого життя; він почув її...десь же ж то він мені казав...як він з іншими мурахами ходив до людей в хату чумакувати мед, чи то в комору - пшеницю з маком...ну, точно не пам’ятаю. А, зрештою, то і не важливо. Так от.
Почалося те все ще дуже-дуже давно, ще до того, як зацвіла гречка. Коротше, сонце з того часу сходило разів із двісті п’ятдесят. Так от, у того хлопа, що повідав діду ту билину, була одна подруга, ну просто «...боярыня красотой лепа...» (з того муві про Йвана Васильовича, що міняв професію, пам’ятаєте?). Та ще й розумна така, і талановита, ну у всьому могла дати фору іншим дівчатам з нашого поля. Вони і до школи разом ходили. Навіть колись парк прибирали разом, там...конюшину обкопували...ну, слідкували за чистотою навколишнього середовища. А потім ще й у школі-інтернаті (ну, це там, де погані мами лишають своїх маленьких мурашенят злим тьотям на поталу) ставили сценки. Уявляєш, Вона виходить на сцену (хоча сцена – голосно сказано) у ролі якоїсь лісової красуні, а там мурашка-підліток з залу Її питає: «Чьо басіком?». Ха-га, краще б запитав курс японської єни до гривні! Ну як Їй було знати, чого ті лісові красуні усюди босі ходять?:-)  А ще Він навіть колись Її по місцевому радіо (воно так і називається «Радіо гречане поле») вітав. А Вона за це...ну, ви дітки вже великі, вам вже можна...Вона Його за те поцілувала...
А тоді, деякий час по тому, як вони закінчили школу, Вона вирішила погледіти, як то жиють мурахи на далекому кукурудзяному полі. Та воно ж так далеко, аж за тим ставом, що його називають Атлантичним. Та тоді ж ніц ніхто не знав що там робиться, кожен по-своєму розповідав. І от якось у Нього був дуже гарний весняний настрій та й захотілося йому відправити меседж тій красуні. Отож накнопав він меседж, дав його поштовій молі, тай каже: «Віднеси туди-то й туди-то!». Міль полетіла, але згодом прилетіла і сказала, що не знайшла такої. Зрозумів тоді, що Вона вже від’їхала. Уявив собі ту картину, як Вона зручно вмощується на розкішній пір’їнці тої здоровенної пасажирської пташки, якось її на Б...боїнг, во!..і полетіла собі на далеке кукурудзяне поле. Защемило десь так у грудях Йому. Бо ж приїжджав до рідного мурашника з тієї частини поля, де вчать лікарювати, а до Неї ніяк голосу не подавав. Ну, подумав, я до Неї обов’язково по її приїзді обізвуся.
Ну, оце потім мав трохи канікулів, то до нього в університет приїжджав з десяток мурашок із того далекого кукурудзяного поля, на відпочинок. Нормальні ніби мурашки, от лише балакали якось не по-нашому, а так... ага, іще ж гречку не хотіли їсти, питали що то таке, за кукурудзою сумували. Мало того, один сказав, тим словом (ну, гречкою, тільки по-їхньому) у нього вдома прозивають чорних мурашок. Якщо хтось із вас, дітки, ніколи не бачив чорних мурашок, то з’їздіть на ту частину поля, де вчать лікарювати – там таких дофіга.
Якось, давно по тому, як відцвіла гречка Він приїхав додому тай вирішив вже Їй маякнути, бо ніби пора було б вже повернутися. Але почув таку вістку, що Вона там всталася і повертатись не збирається, бо знайшла собі пару серед тих кукурудзоїдів. Але здалося Йому, що то було все більше пліток.  Ну тим мурахам лишень дай кого одружити;-) І після того нічого Він про Неї не чув, а дзвонити додому і питати родичів боявся, як  мале мурашеня, бо думав, що у тих вже пів гречаного поля просили передати їм кукурудзи. Аж якось, досить довгий час по тому, коли гречка на деякий час вийшла з моди, а всі метушилися, добуваючи мед, пшеницю, мак, родзинки і горіхи, він випадково зустрів одну Її однокласницю і добру подругу. І сказала та, що дійсно, Вона знайшла собі пару і осіла ген на березі Тихого ставу, на межі із пшеничним полем...
Вона, дітки, знайшла своє щастя. Вона не шкодуватиме за те, що зробила, а от Він шкодує за те, чого не зробив.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Чи не замаленька ідея?

© Люся Українка, 20-03-2007
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.81587505340576 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …