На перерві забігли до їдальні багато літер абетки, серед яких ― завжди зголоднілі І, Ї, Г, ну, й, звісно, ті, які ніколи не наїдаються, яким завжди страв мало, ― О, Є, С, Ф, Ю… Забігли і очам своїм не вірять: за те, що Ш заховалась за літерою С і шипіла, щоб її не чіпали, бо у якихось там словах прийшла черга стояти на місці якраз отій С (зокрема й у такому як «виШу» ― «виСіти»); за те, що літера Щ весь час лінувалась і змінювала слово «розміЩувати» на «розміСтити» ― так, щоб воно було без неї, ― за такі провини Синтаксис з Пунктуацією взяли ті Ш, Щ, приєднали до горизонтальних паличок Т й виготовили непогані виделки. Для Ш і Щ кара дуже велика: прикріплені до Т ― це ж яка ганьба! Тому що вона ― ота Т ― ще підступніша за них. Люди кажуть: «освіТа», «плаТи», «весТи», а вона ховається за Ч і Д ― «освіЧений», «плаЧу», «воДити»…
― Ну, хто іще казав би таке ?!. Літера Ж і навіть дифтонг ДЖ! Ви ― безсовісні. Вам кажуть: «воЖу», а ви ― «воЗити»… А дифтонг узагалі безсердечний, такий кострубатий і широкий, мімікрує, чомусь, тільки у Д. Йому кажуть: «воДЖу», а він ― «воДити»… «воДити»… Хитрий.
― Що ви за розмови затіяли… Дайте пообідати нормально! ― обурилась О.
― Ти, кругла млинчихо, коли вже нажерешся? І так, он, яка пузата! Лопнеш скоро, як твоя подружка С… ― сказала В.
― Бідненька ти, бідненька, літеро В! Перетягнули тобі талію так , що й першу страву подужати не можеш. Що то за життя таке?.. Ніякого тобі задоволення і повного відчуття смаку від численних страв, ― наче між іншим зазначила О.
― Ти… Ти… Ти ― ватрушка недопечена, вареник глевкий, вінегрет учорашній, ти як тільки причепишся до назви якоїсь страви, так можна вважати, що ту страву треба одразу до помий викидати, ― образилась С. ― І, головне, лізе на перші ролі. Без тебе «Вареник» був би «ареником», «Ватрушка» ― «атрушкою»…
― Ото так твердиш, грамотійко! Гаразд! Тоді я на «Сир» казатиму «Ир», на «Салат» ― «Алат». От ці страви прочухана тобі дадуть!..
― А от і ні… А от і ні!..
― А хто захоче вживати замість «Сирів» і «Салатів» ― «Ири» й «Алати»?!.
Тут інші літери не втримались, як засміються. Засміялись і Синтаксис з Пунктуацією. Як раптом…
― Ой-й ! ― зойкнула Пунктуація.
Всі ― глядь на неї ― і бачать: виделка, зроблена Синтаксисом зі Ш, Щ і Т, розв’язалася і гострі кінці окремих літер ввігналися у рот Пунктуації. Така ж кара наздогнала і Синтаксис ― за те, щоб вони не принижували так поважні літери і свої знання та здібності використовували за призначенням ― обмежували хаотичність і безладність слів потрібними знаками пунктуації, а Синтаксис в межах цієї пунктуації ще й логічно розставляв слова.
