Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2689
Творів: 51212
Рецензій: 95849

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 41101, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '44.221.66.130')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Оповідання

Закляті вороги

© Тетяна Старосвітська, 01-07-2015
     Кому хоча б раз доводилось бувати в західній околиці нашого міста чи прогулюватись вулицею, що пролягла від автовокзалу до нового мікрорайону, звертав увагу на красивий будинок, зданий в експлуатацію кілька років тому. А навпроти новобудови, під самою трубою теплотраси, примостилась непримітна дерев’яна споруда, в якій живуть двоє: він та вона. Правда, мешканців того «будиночку» не зразу й побачиш, хіба що один обізветься голосом. Думаю, читач вже здогадався, що герої цього твору - наші «менші брати»: чорний собака невизначеної породи й такий же кіт, котрих тутешні кличуть Жуком та Нічкою.
     Собака облюбував це місце давненько, поселившись відразу, як звели корпус багатоповерхівки. Вдень на будівельному майданчику господарювали робітники, ввечері їх заміняла охорона. Хтось примітив бездомну тварину, підгодував, і собака поселився в дворі новобудови. Його прозвали Жуком – за однорідний чорний окрас та діловитість собачої натури. Він весело мотався двором, лащився до будівельників, вночі охороняв територію новобудови. Зачувши підозрілі звуки, залився дзвінким гавкотом, відлякуючи не лише зловмисників, а й мешканців сусідніх будинків.
     Та ось внутрішні роботи скінчились, робітники із спорядженням вибрались, а в новобудову в’їхали новосели. Собака ж до місця звик, та й куди він міг податись?.. – тут і зостався. Чиясь майстровита рука принесла дерев’яного ящика, обтягла шматком толі ще й прилаштувала зверху косий дашок – вийшла собача хатка. Сердобольні жіночки зносили залишки їжі - не давали Жукові пропасти, і з часом він зовсім освоївсь. Жив одноосібно і був повноправним господарем - відгонив «чужих», радісно крутив хвостом, впізнавши «своїх». Мешканці будинку з Жуком «дружили»,  припасали щось їстівне – сухарик, окраєць хліба чи кісточку - й тварина завжди віддячувала: стрічала в темряві й проводжала до самого під’їзду.
     Швидко промайнуло тепле літо, настала осінь. Зима не забарилася в дорозі, вона прийшла з усім своїм скарбом - холодним вітром, колючим снігом та тріскучим морозом. Всім дісталось, людям і птахам, а найбільш – бездомним. Одного грудневого вечора до собачого помешкання прибивсь молодий котик. Він був точнісінько такої масті, як собака - чорний, як темна ніч. З усього видно, що довго жив у людей, був чистенький, доглянутий, пухнаста шерстка приємно лисніла. Серед людей так часто буває: взяли гарненьке кошеня дитині, щоб забавити, та тільки-но почався клопіт – на вулицю! Кіт виглядав не лише розгублено, а й приречено, ясна річ - звик до кращого життя. На вулиці ж не лише лютий холод, а й голодно... До собачої будки кота приманив запах їжі, від якого судомно зводило шлунок. Та тільки-но мирний на вигляд Жук вгледів заклятого ворога, як зразу озлобився – настовбурчив чорну шерсть, вищирив білі зуби й ну відгонити непроханого гостя! Побачивши, що йому непереливки, приблуда хутко вискочив на трубу теплотраси й заліз у безпечне місце. Собака ще довго заливався на всю околицю, правда, більш для порядку, аніж для діла, а потім вернувсь до своєї миски й всмак повечеряв. Згодом заліз в конуру, влігся на теплу підстилку й, раз повз раз зирячи у ворожу сторону, грізно гарчав. Минула ніч, настав ранок. Молодий зайда, зіщулившись від холоду, сидів на своєму місці. Ледь дочекавшись, поки Жук подасться в невідкладних справах, зіскочив на землю та й пробравсь до собачої хатки. Жадібно облизав порожню миску, заглянув у будку, щось винюхував, грібся в снігу... За тим знову заліз на трубу - зовсім близько до собачої будки, та там і закляк. Повернувшись назад, собака засік непорядок, довго й голосно протестував проти котячого нахабства, але той не зважав. Сидів непорушно-відсторонено, заплющивши очі, радий, що гавкіт менш грізний, та й зуби господар не вищиряє...
     Відомо, що собаки більше страждають від голоду, а коти – від холоду. Молодий пришелець, не пройшовши сурової школи вуличного виживання, однаково потерпав від обох. Лиш на третій день тупого сидіння на холодній трубі йому, врешті, всміхнулося щастя – трохи їжі, залишеної Жуком. Здавалось, собака відчув біду свого кровного ворога: одійшовши вбік, він сів на снігу й спостерігав за чужинцем. Настовбурчивши шерсть, виставивши вперед круглу мордочку, кіт боязко озирався по боках, не знаючи, чи можна довіряти собаці, та голод переміг. Відважившись злізти, він легко зіскочив на землю й підсунувсь до миски: їв похапцем, жадібно, скоса поглядаючи на кровного ворога… Опісля задрімав, притулившись боком до будки благодійника. Мабуть, в ту мить собаче серце зовсім розтало, бо за тиждень люди  спостерігали, як «закляті вороги» дружненько сидять перед халабудою, притулившись один до одного теплими боками: обоє чорні, як ніч, без жодної плямки на шерстистому вбранні…
     Так вони живуть і понині в хисткій будочці на околиці міста – чорні кіт та собака. Іноді можна бачити, як ці двоє йдуть на промисел до сміттєвого майданчика: собака попереду, кіт – позаду, ховаючись від неприятелів за спину друга. Вискочивши на сміттєвий бак, кіт швидко шукає «смаколики» й скидає собаці. А тоді підкріпляється сам...
     Хто сказав, що кіт та собака – найлютіші вороги? Бог замислив світ гармонійним і тварин створив рівними. Ворогами ж їх зробила сама людина! Та навіть «закляті вороги» здатні поступатись вродженою ненавистю задля спільного виживання. А як щодо людей? Невже людина розумна не може примиритись зі своїми ближніми – родичами, сусідами, колегами?!. На жаль, це питання в людському суспільстві є риторичним… На жаль…

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Михайло Нечитайло, 01-07-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ, 01-07-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.77318596839905 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …