Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2476
Творів: 44505
Рецензій: 87037

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Містика

Роман "Сірі метелики" - ЧАСТИНА 1 Дедлайн 14. 2. Мадам Пуазон

© Ольга Мігель, 25-06-2015
– Вікторіє, вас викликає директор, – несподівано сповістив головний редактор. Ця звістка жодним чином не покращила настрій журналістці: власниця газети її очевидно недолюблювала з якихось невідомих причин. Тому якщо й і викликала, то лише щоб висловити чергові безглузді претензії.
Ще більше дівчина насупилась, коли секретарка сповістила, що директор зайнята і доведеться почекати. А коли вже мова йшла про Ганну Сафонову, очікування цілком могло затягнутися на двійко годин.
За рідкісним винятком кожен працівник, зрозуміло, має свої причини не любити  начальника. Але у випадку з директором архітектурної компанії «Королева» ці причини були надто вагомі. Владна та багата, перша бізнес-леді міста була настільки впливовою, наскільки й дволичною. Завжди привітна, усміхнена та неймовірно чарівна з клієнтами, вона буквально не сприймала своїх працівників за людей. А ще її ставлення до них мало циклічний характер.
Перший цикл тривав місяць-два після приходу на фірму нового співробітника і умовно називався «нова іграшка». Для працівника це був золотий час, адже зацікавлена директорка ставилась до новачка на диво приязно. Завжди була привітна, весела, не могла ним намилуватися та постійно хвалила. А якщо й сварила, то дуже ніжно та м’яко – ніби улюбленого котика, який ненавмисне зробив дрібненьку шкоду.
Коли інтерес Ганни Борисівни несподівано зникав… фактично на цьому етапі багато хто просто звільнявся з елітної архітектурної компанії, одночасно записуючись на прийом до невропатолога. Бо саме тоді для працівника починалось несподіване пекло. Вчорашній улюбленець зненацька перетворювався на застарілу модель мобільного телефону, який мажорна дівчинка намагається розбити об асфальт, щоб батьки купили їй новий. Той, кого тільки вчора балували, ставав цапом-відбувайло, на якого кричали словами, які не пропускає цензура; весь час вираховували з і так крихітної зарплатні збитки, в яких він був винуватий лише у фантазії директора. А будь-яка виконана робота настільки не подобалась начальниці, що бідоласі тільки й лишалось, що повіситись на комп’ютерній мишці.
Ті, хто переживали другий цикл та мирилися з різкою зміною статусу з улюбленця на хлопчика для биття, частенько затримувались на кілька місяців. Але й на цих людей не можна було дивитись будучи впевненим, що одного дня вони не зникнуть. Адже те, що хвилину тому ця жінка щиро посміхалась тобі та розпитувала про життя, ще не означало, що за твоєю спиною вона не шукає на твоє місце когось іншого – нову іграшку.
Проте Ганна Сафонова цілком могла собі це дозволити: фірма «Королева» була лідером з надсучасного ремонту, в якій хотіли працювати всі, хто не знав, що криється за лискучою ширмою. Особливо зараз – в часи, коли знайти роботу було доволі проблематично. Розробка унікальних інтер’єрів та проведення ремонтних робіт користувались чималою популярністю, і це приваблювало як клієнтів, так і працівників. Кмітлива бізнес-леді розробила гнучку цінову політику, завдяки якій до неї звертались і багатії, які оплачували розкішний ремонт маєтків, і представники середнього класу, що могли замовити більш скромний інтер’єр як для всієї квартири, так і для однієї з кімнат. Найкращі дизайнери-архітектори міста розробляли на комп’ютері тривимірні моделі майбутньої кімнати, після чого робітники в найкоротші терміни проводили ремонтні роботи.
Те, що до цієї контори потрапила Вікторія, дивувало і її саму. Але так вже сталося, що власниця надсучасної архітектурної фірми захотіла відкрити газету. За її словами, вона прагнула й собі мати невеличкий перст «четвертої влади». Та за фактом «Гучномовець» був для неї просто черговою іграшкою, якою вона розпоряджалася невміло. Воно й не дивно, сама бізнес-леді нічого не тямила в журналістиці, проте не припиняла роздавати вказівки головним редакторам, що тікали від неї зі швидкістю, якій позаздрив би навіть їжак Сонік. Тож по суті єдине, заради чого Ганна Сафонова утримувала газету – це можливість похизуватись перед друзями в комітетах міської ради, та час від часу їх-же і вітати на сторінках «Гучномовця» з різноманітними святами.
І от, коли кілька місяців тому місце штатного журналіста знову звільнилося, Вікторії «пощастило» потрапити на вільну вакансію. Спочатку вона навіть раділа можливості працювати за фахом… але радість двадцятисемирічної журналістки тривала не довго.
– Віко, можеш заходити, – раптом сповістила Олена, мініатюрна секретарка Ганни Борисівни – одна з небагатьох працівників, яким директор «Королеви», схоже, була задоволена.
– Дякую, – кивнула журналістка, та, постукавши, зайшла до розкішного кабінету, оздобленого панелями з червоного дерева. Ноги в дешевих босоніжках одразу потонули у високому ворсі шикарного бежевого килима.
– Проходь, Віко! – привітно покликала бізнес-леді, а по сумісництву депутат провладної партії у міській раді.
У відповідь Вікторія мило посміхнулась та попрямувала до крісла навпроти розкішної пані, намагаючись дорогою не врізатись в одну з корон, якими директорка заставила весь свій кабінет. Корона була символом фірми «Королева», тож на підлозі, столі, етажерках та полицях красувалась ціла колекція найрізноманітніших корон, частину з яких бізнес-леді придбала сама, а інші отримала в подарунок. Коронами була декорована також і позолочена рама, в якій висіла велика фотографія Ганни Сафонової разом з пані Президент та паном Прем’єр-міністром.
Щойно журналістка вмостилась у рипуче шкіряне крісло, Ганна Борисівна відставила ноутбук трохи вбік і так само привітно заговорила:
– Віко, ти читаєш «Білого Сокола»?
– Ні, – одразу відповіла дівчина. На деякі запитання в цьому кабінеті відповідь була очевидна.
– Але що це за газета ти маєш знати, – продовжувала директор. – А ще, напевне, ти чула про їхню кореспондентку-анархістку, яка підписується псевдонімом «Мадам Пуазон».
У відповідь Вікторія кивнула. Напевно в місті не було того, хто не знав би про неї – і неважливо, чи читає він при цьому «Білого Сокола»: єдину газету Української республіки, яка поширювалась майже по всьому Союзу Трьох Республік і досі робила спроби критикувати владу. Проте навіть серед журналістів цього видання не знаходилось того, хто наважувався б написати те, про що писала Мадам Пуазон. Якщо вірити «Гучномовцеві» та багатьом подібним до нього газетам… та навіть патетичному «Епіцентру», який славився першою міською газетою, – ні в місті, ні в країні не було жодних проблем: влада дбала про народ, незначні труднощі легко долалися енергійною командою, а рівень достатку стабільно зростав. І лише в статтях Мадам Пуазон підіймалися питання тотальної бідності населення, разом з якою підозріло зростав добробут кількох владних сімей (серед яких, до речі, була також і родина Сафонових). Лише Мадам Пуазон порівнювала суми, які рада республіки виділяла на свої чудові проекти та ініціативи, з сумами, які були витрачені на них насправді. Мадам Пуазон була єдиною, хто розслідував та оприлюднював заплутані схеми, які наймогутніші люди країни намагалися втримати в таємниці. Вона писала чітко, ясно та дуже жорстко.
Зрозуміло що діяльність цієї журналістки багато для кого була небажаною. Проте спроби вирахувати її не принесли результату: особистості Мадам Пуазон не знав навіть головний редактор «Білого Сокола» (який сам, до речі, мав досить надійну протекцію). Він лише отримував статті на електронну пошту. Листи ж, як виявилось, надходили з різних інтернет-клубів – з комп’ютерів, за якими на час відправки листа завжди працювали абсолютно різні люди, ідентифікувати яких не вдалося.
Інтерес Ганни Сафонової до Мадам Пуазон був цілком зрозумілим: саме у вчорашньому номері «Білого Сокола» під іменем цієї журналістки було опубліковано статтю, в якій йшла мова про те, як та скільки грошей з міського бюджету йде на закупку будівельних матеріалів для компанії «Королева». А ще – скільки конкуруючих фірм було придушено головним міським архітектором, а по сумісництву чоловіком пані Сафонової.
– Так от, – вела далі Ганна Борисівна. – В мене для тебе буде дуже відповідальне, дуже важливе завдання. Нарешті ми маємо шанс зловити цю гадюку за хвоста.
– Не може бути, – здригнулася Вікторія.
– Може! – самовдоволено посміхнулась бізнес-леді. – Нещодавно я вступила з нею в переписку і повідомила, що працюю кореспондентом у «Гучномовці» та маю що розказати. Ця панночка проковтнула наживку і сьогодні ввечері чекатиме на інформатора в кав’ярні неподалік. Ти підеш з нею на зустріч, поговориш, а потім, коли підійду я та мої люди, підеш додому вечеряти.
– Але… чому я? – здивовано видихнула Вікторія.
– А хто ж іще? Зі штатних журналістів ти у нас одна, позаштатників у це втягувати я не хочу, верстальника чи коректора на таке кликати безглуздо, а головного редактора, у разі чого, буде замінити значно важче, ніж кореспондента. Тому зараз, сонечко, йди працюй, зрозуміло що нікому про нашу розмову не кажи, а після роботи вирушай до «Мандаринки», де сівши за столик зроби з серветки кораблика та поклади біля себе. Все зрозуміла? Тоді давай, біжи! Люблю, цілую, Аня!
Жвавенько помахавши на прощання, бізнес-леді вказала на вихід та потонула в екрані свого ноутбука. Вікторії тільки й залишалось, що покинути начальницький кабінет та повернутись до просторого офісу редакції.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Завжди зачеплюся за текст

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 27-06-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 26-06-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.77306914329529 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Лютеція» — еротичний роман-містифікація
Вже кілька років поспіль у вересні (до Форуму видавців) Юрій Винничук влаштовує справжнє свято для поціновувачів …
Вікторія Андрусів «Тринадцять жінок Івони»: фатум як спасіння
Свою дванадцяту книгу презентує широкому загалу відома закарпатська письменниця Вікторія Андрусів. «Тринадцять …
«Моє не надто досконале життя» (але майже)
Знову переповнений вагон, вже бачу це ще до зупинки потяга. Але я ж мушу потрапити на роботу на іншому …
Книжка розмов із Юрієм Андруховичем: «Вирішальна роль усе ще за нами»
Книжка розмов із Юрієм Андруховичем «Нам усім пощастило» важлива не лише як дозвіл на гостини до письменницької …