Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2466
Творів: 44279
Рецензій: 86462

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза (Психотрилер)

Випадкова зустріч

© Юрій Кирик, 24-06-2015

- Привіт, Зінчику!
- Ти???..
Сказати, що в мене перехопило подих - не сказати нічого. Поява Цеськи тут, на львівській вулиці, викликала у мене шок і ступор водночас.

- Так, Зінчику, я... - вона пестливо промовляє моє ім'я, і серце в мене знову починає вискакувати з грудей, що з ваготою переводжу дух.
Ми обійнялися. Вона підставила щоку для поцілунку.

- Гарно виглядаєш, як писанка на Великдень, - зміг видушити із себе я. Наші очі двічі зустрілися й я насилу відірвався від її прискіпливого погляду.

- За "писанку"  - дякую. Прогрес - ти навчився говорити компліменти. Тобі  теж ніц не бракує. Нагуляв пару кілограмів. Як же твоє правило, що добрий когут завше худий?

- Видко я перестав бути добрим когутом, - кидаю.

- Ой чи?.. - недовірливо скосила очі.

Мене збуджував її запах. Тільки в її присутності безвідмовно збуджувалася kama rupa - тіло бажань.

- Так і стоятимемо на вулиці? - запитала з викликом Цеська.

На жаль, мої фінанси співали романси й були, як і я, не приготовані до такої стрічі. "Пузата хата" на Січових стрільців куди гейби без усякого умислу скеровував наші стопи була єдиним варіантом, який міг собі дозволити.  Найкращим, а якщо не бути інфікованим снобізмом, - непогана реставрація. Зрештою, кожен, хто знає Львів, мусили б визнати, що це не такий вже й поганий вибір.

- Тебе друкують? - намагалась заглянути в очі Чеслава?
На таке дурне запитання  міг відповісти іще дурнішим.

- Де?

- Хоча б на Заході. Тепер там багато наших видається, - випалила не задумуючись.

- Письменник повинен видаватись на батьківщині, - відповів я з поміркованим пафосом.

- Знаю, знаю! Ті, що видаються в Польщі чи хоча б в Росії - підлі зрадники! Знайома пісня всієї вашої бранжі невдах,  - полоснула мов ножем по серці.

Я скривився. Моїх друзів теж не друкували. Вони реагували на це дуже боляче. Любили пошуміти в "Цукерні" чи "Кентаврі". Пили розведену спиртягу і вважали один одного  геніями. Майже всі мої друзі й були геніями. А деякі були геніями одразу в декількох царинах, але не для Цеськи...

- Ви й далі пишете речі зрозумілі лише вам? - мовила з укритим скепсисом.

- З цим нічого не поробиш. Письменник має відображати лише той внутрішній світ, існування якого не може засвідчити ніхто, - повторив фразу, що її не раз рецитував на різних стрічах.

- Не будемо про це. Ці речі приводили нас завше до сварки, - резюмувала Цеська.

Минув рік відтоді, як вона сказала: Нам ліпшіше спробувати пожити окремо...

Опускаємось, як звикло в пивницю "Пузатої хати". Там затишніше, подають каву й різні напої.

- Що будемо? - запитав і чекав її відповіді мов вироку. Бо так немає права питати людина в якої за душею п'ятдесят, чи трохи більше гривень.

- Я б чогось гаряченького.

- Мене збуджував її голос.

- Тоді, може кави?

- Ні, краще гарячого вина, - посміхнулась. Ти ж його колись полюбляв...

Мене збуджувала її посмішка. Я нічого не мів вдіяти з собою. Сила звички. Хоча ніхто з моїх кумплів не міг побачити в ній й десятої частини того, що бачив я.

Своїм вибором вона звалила мене на лопатки.

-  Хвались, що нового? - з глибоко прихованою тінню іронії запитала Цеська.
Я ненавидів її, але хотів. Хотів як завше - до безтями. Жодна жінка не притягала мене так, як вона. Я ненавидів себе за те, у кого перетворювався в її присутності. Коли бували разом, моя поведінка чомусь завше нагадувала пса, що нашкодив, й відчуває свою вину. Говорив, ніби виправдовуючись, за іще не розкритий гріх.

Я не міг розказати їй про ночі, які проводив перечитуючи наші розмови в скайпі і про дні коли перечитував її і-мейли, якими обмінювались коли лишень зав'язувалось наше кохання і які обіцяв їй видалити. Про три тижні на транквілізаторах а потім іще довгий час у денному стаціонарі на Матюшенка, де мене лікували від депресії. Та дещо я їй все ж скажу. Торкаюсь її руки й по всьому тілу пробігають мурашки. Нахиляюсь до вуха, кінчик мого носа торкається її шовковистого волосся, відчуваю її чистий, свіжий запах. О Боже! Заборонені почуття й не визволені емоції піднімаються з глибин мого єства і несамовито мордують моє змучене тіло. Я червонію і десь глибоко в середині м'язи мої стискаються. Роки, що їх провели разом, відбились в мені, як відбиваються в м'яких сланцях доісторичні живі організми. Двійко наших очей зустрічаються і я визбирую усі сили, аби відірватись від її глибокого погляду.

- Бачу, що так і не дочекаюсь від тебе новин, - кидає роздратовано Цеся.

За правилами зустрічей, виробленими роками, я мав би викручуватись, мов той черв'як на гачку в рибака, аби своїми  піруетами, якщо вже не минути кари, то бодай  підставити найменш вразливе місце.  Інстинкт підказав правильні слова:

- Вибач, будь ласка, усе якось так несподівано, що не годен дібрати слів...

Цеся знову поблажливо посміхнулася, задоволена, що контроль над її Зінчиком ще й досі діє. У вживленого нею чіпу батарейка іще не сіла!
  
Якби вона була моєю... Але вона не моя, хоча, можливо, в глибині душі, вона б і не проти... Що примушує мене так думати??? Ця думка пробивається крізь обурення, викликане її зарозумілістю. Я червонію: моя примхлива підсвідомість радісно витанцьовує джайф на саму думку про те, що вона могла бути моєю.

- Не бери в голову - все окей! - інтонація повелительки знову забриніла в її голосочку.

- Краще розкажи про себе. У тебе що нового? - запитую вдаючи, що нічогіськи про неї не знаю. Ніби не слідкую в соцмережах за її життям, головне, що й гадки не маю, що вона одружилася.

- Ну я тепер далеко - у Ванкувері.

- Поталанило! По роботі?  Здавалось, маємо тепер тих економістів, як гною з під дрисливої корови, а вони аж за калабаню стажуватись гасають... -  продовжую дерти лаха, тим паче з Цеською це так рідко вдається... Вона, як багато моїх далекоглядних однокурсників кинулась здобувати вищу економічну освіту. Ніби тільки там подають хлібчик з маслом.

-  Ні, я вийшла заміж, - промовила, як мені здалося, занадто вкрадливим голосом в якому вчулося  рафіноване лукавство.

Я демонстративно повезяв дупою по стільці, моя щелепа повільно відпадає (але так, щоб це не оминуло її уваги). У мене вигляд, що зараз заплачу.

- Він теж  економіст чи бізнесмен? - запитую.

- Канадієць. Ми познайомились з ним в мережі, - лепоче скромнютко, що тобі кандидатка  до католицького монастиря.

Я ледь не зареготав цієї миті і поламав би усю мелодраму розіграну Чеславою.

- І зовсім випадково у тебе вже з рік висіла фотка ванкуверського мосту...

- Бреше, наче шовком шиє... - зловтішаюся я, - він мені навіть снився ночами.

- Хто? Алекс?

- Ні, цей ванкуверський міст. Зловіще снився - йду, а він починає провалюватися... Про якого Алекса ти говориш? - далі граю солодкого вар'ятунця.

- Мого чоловіка.

Знову вчуваю нутку гордощів у голосі, ніби мовить про якусь коштовність чи маєтність...

- Він схожий на тебе... - підіймає на мене свої очиці.

Це мало б мене втішити чи заспокоїти? - не розумію я.

- Такий самий зашмиганий романтик? - покпиваю собі стиха.

- Ні, трохи вар'ятунцьо. Правда, до тебе йому далеко...

- Дурня! В коханні найголовніше - уява, - казав Ромен Гарі. Треба, аби партнер придумував іншого з усією силою уяви, не уступаючи реальності ані цаля. І от тоді, коли дві уяви зійдуться... немає нічого прекраснішого! - монологізував я.

- Ти, як завше, в своєму репертуарі...

Міг розтрощити кулаком стіл, та й в очах Цеськи промайнули блискавиці. В результаті ми разом розреготались... - видати нерви натягнені до краю.

- Ніколи не думала, що зможу так спокійно з тобою сидіти і говорити про це.

- Еге ж... Тепер хоча розумію, чому так наполегливо зубрила англійську... - сную своє.

- Цяся зблиснула своїми білосніжними зубками, які хотілося як поцілувати, так і вибити.

Вона зняла черевички й залізла з ногами на лаву, відкриваючи чудо своїх округлих колінець. Їх я вважав справжнім скарбом, бо округлість була ідеальна. Вони збуджували мене до безтями.
Я знову не міг підібрати потрібних слів. Той еротичний етюд перемкнув мову й навіть мислення. Тільки відвівши очі почала сновигати думка: Як давно насправді вона знала Алекса? Скільки часу тривав їх роман, поки дійшло до одруження?

- Він справжній чоловік, - промовила вона, - ніби вичула, що саме біля "нього" снують мої думки.. Це друге словосполучення, яке мене надзвичайно дратує. Довбешка не варить, вона - кипить! Що кожна з них має на увазі під цим: "справжній мужчина"?! Що конкретно вона фастриґує?*Це вже не роздратування, я ненавиджу її! Йобсіль мопсіль торба ком! - засилаю на її адресу усі знані мені прокльони, бештаю гадру*, як останню заволоку*. Хтозна скільки б часу я б вурдився, якби раптом, вона не нахилилася довірливо в мій бік і вперше, за багато часу вимовила:

- Зіновію, - очі мої розплющилися ширше - вже й не згадаю, коли називала мене моїм власним, а не вигаданим собою(!) ім'ям, і моя люба враз заговорила так само хрипло, як і я в безтямному хвилюванні:

- Відчуваю, ти бочка з порохом, але зрозумій, я хочу нормального життя. Стабільного. Циґанерія по-львівськи мені не плявдує, хоч ти вмри! Були важкі часи, та усі якось заробляли. Бодай дрібним бізнесом, а що робили ви?...

- Твоєю гадкою мав би курсувати по світу з "кравчучкою"? - скипаю я. Ні, Цесю, такий бізнес мені протипоказаний, як слону балет.

- Ти напевно й далі свій літературний гурток збираєш?

"Об'єднання"!!! - кортить виправити, але стримуюсь.

Вона підіймає на мене свої очиська й вирватись з під цього гіпнотичного погляду немає сил.

- Ти хоч уявляєш, скільки разів я видивляла за тобою очі після пар? Чекала, аби ти мене зустрів.

- Чеславо, але ж ми розійшлися. Так впевнено запевняла, що так буде краще...

- Ти так нічого й втямив в жінках! Я чекала від тебе вчинку Розумієш? що ти відірвеш дупу від стільця і врешті зробиш щось справжнє!

- Як мужчина? - іронічно перепитую я, - аби збити враження, що на мене справило її визнання.

- Як мужчина, - тепер вже вибухає Цеся. Я взагалі не знаю, як ти збираєшся жити. Що дали тобі оті всі твої богемні друзі? Твоя писанина?

Чеслава виграла. Нема чим крити. Вона завжди вигравала. Я справді непрактичний, не пристосований до життя. Не знаю, що зі мною буде завтра, коли закінчаться переклади, й перестану отримувати навіть той дріб'язок, що його гордо зву гонораром... Тепер остаточно змішала мене з лайном. Стерла у порох.

Вона викликала таксі.

- Зрозумій, я за тебе переживаю. Хочу, щоб тобі краще було.

- Я буду працювати, - як завше переходжу у захист. Тримаю хистку оборону.
Офіціант приніс рахунок - сімдесят п'ять гривень. Випотрошив гаманець . П'яти гривень не вистачало.

- Цесю у тебе не буде п'ятірки?

Вона поклала двадцять гривень і кинула:

- Решти не треба.

Підійшла до мене. Подивилась знизу в гору й притягнула до себе. Різко, з виляском, як це уміла тільки вона, поцілувала  в щоку, що було чутно на увесь зал.

- Не переживай, Зінчику, все так не буде. Так, здається, кажуть у Львові. Мої вітання дідусеві і матусі!

Пірнула у відчинені дверцята авто. Я ж пішов у напрямку парку. Знову заметіль, Не справжня. Така, яка буває у цьому кам'яному мішку - Львові. Хотів, аби вітер вимів зі свідомості цю зустріч, аби врешті звільнив мене від Чеслави.

Додому добирався пішки. Грошей на трамвай у мене не залишилось.

----------------------------------------

* Фастриґувати - буквально - накидати білими нитками перед тим, як покласти шов. У Львівській ґварі вести незмістовну балачку.
* Гадра - сварлива баба - (Львівська ґвара).
* Заволока - бродяга, приблуда (Львівська ґвара).

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 6

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Максим Т, 27-07-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олеся Сімон, 28-06-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Уважна читачка, 27-06-2015

Випадкова рецензія?

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Цибенко, 26-06-2015

Львівська новела

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юлія Хотин, 26-06-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анатолій Азін, 26-06-2015

Еге ж! :) Ото такі жінки

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Nina, 25-06-2015

Нічого випадкового

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ольга, 25-06-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Михайло Нечитайло, 24-06-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Viktoria Jichova, 24-06-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анізія, 24-06-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 24-06-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.2513370513916 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Лезами по нервах: «Маленьке життя» Ганья Янаґігари
Перш ніж ви продовжите читати, саме час для офіційного оголошення. Я не рекомендую вам «Маленьке життя» …
Постапокаліптика по-українськи: Огляд роману «Горизонти наших надій»
Для української літератури постапокаліптика — відносно новий жанр. Те саме можна сказати і про кіберпанк. …
Огляд книги Джорджа Мартіна «Лицар Семи королівств»
Я сумніваюсь, що ще існує бодай хтось, хто в епоху інтернету не чув про «Гру престолів». Вихід кожного …
Наївно про жорстокість: «Хлопчик у смугастій піжамі»
Вперше книга Джона Бойна «Хлопчик у смугастій піжамі» вийшла у 2006 році. І швидко стала бестселером …