Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2601
Творів: 47344
Рецензій: 92111

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Розповідь

Зрада?

© , 22-06-2015
- Поїхали до них на район, погуляємо!
- Та не гоні… Я знайомий з Владом уже років 5 і тільки раз там був ще малим. Я там нікого не знаю.
- Я теж не знаю, і що? Ми знаємо Влада, ми їдемо до нього. Нікому ніякого діла не буде. А раптом що, Влад скаже, що ми з ним.
- Ну добре, але давай уже не сьогодні. Скажи, що завтра я заправлю мотоцикла й ми з тобою ближче до вечора будемо в нього. Нехай зустріне нас біля того великого закинутого магазину.
- Він же живе зовсім біля нього! Що нам заважає під’їхати, поставити мотоцикл й піти собі гуляти?
- Я все сказав. Нехай зустріне нас і проведе.
***
Сашко давно мене вмовляв поїхати туди. А я все не хотів. Сам не знаю чому. Хоча все-таки кілька причин було. Район це невеликий, та й район – гучне слово для назви цієї розтягнутої вулиці без провулків. Я там, крім Влада та ще кількох людей ні з ким не знайомий. Ні, звичайно, я їх не боюся. Просто, раптом доведеться знайомитися, про що з ними говорити? І навіщо мені нові знайомі? Великими друзями ми навряд чи станемо.
Була ще одна причина… Там жила одна дівчина. Можливо, тоді вона мені подобалася, хоча скоріше ні. Ми разом навчалися в універі й кожного разу, проходячи повз мене дивилася й ніби збиралася заговорити. Але ні одного разу не наважилася. Я не придавав цьому великої уваги.
Я живу в університетському гуртожитку. Батько мій військовий, постійно у відрядженнях. А з матір’ю не склалися стосунки, тому живу окремо. Оплата за гуртожиток невисока, нас у кімнаті двоє. Сашко мій друг по університету, хоча живемо ми не разом. Правду кажучи, я б і не став з ним жити. Він добре шарить в техніці, постійно зайнятий як не електронікою, так велосипедами. Це в нас була б не кімната, а майстерня.
Я живу бідненько, хоча дещо в мене таки є. Це мій мотоцикл. Я його отримав у старого дідка в обмін на те, що полагодив йому веранду. Хоча тоді ще мотоцикл не мав коліс та руля, я його забрав. І з Сашком ми з нього зробили лялечку. Робив друг, я допомагав. Тепер він наш, та керую завжди я. Сашко не вийшов зростом, тому йому дуже незручно їздити.
***
- Погнали?
- А на скільки ти заправив?
- Ну грошей же ти мені не дав. Тому вистачить туди  й назад, якщо поїмо напряму.
- Ти зібрався їхати лісом? Незвичайно для тебе.
- Нічого не залишається. Давай сідай швидше.
Дорога до лісу йшла через нерівну дорогу без асфальту, тому швидко поїхати я не міг. Була можливість упасти  й загубити або зламати респіратор. Але ця відстань була невеликою й можна було не переживати, що не вистачить бензину.
Нарешті ми заїхали в ліс… О, це відчуття свіжого повітря! Я не знаю, чи залишилося ще місце, де можна дихати власним носом. Тому ми зняли респіратори й спокійно їхали, оминаючи пеньки й насолоджуючись. Проїхавши, мабуть, кілометр ми побачили розвилку. І зупинилися, не знаючи куди нам їхати.
- Я так собі думаю, - сказав Сашко. – Обидві дороги повинні нас вивести до старого магазину. Але одна йде по колу, а інша пряма. І де яка ми не знаємо.
- Розумію… Я  приблизно уявляю де закінчуються обидві дороги. Поїдемо наугад.
І ми вибрали праву дорогу. Скоро ліс почав рідшати. Ми виїхали на березову рощу. З лівого боку були багатоповерхівки, а з правого берези. А в далечині виднілися будинки, що змішувалися з лісом, а отже початок району Влада.
- Гальмуй! Пісок!
Не важко здогадатися, що загальмувати я не встиг. І втративши керування на ньому, ми перелетіли через кермо й попадали один на одного. Респіратор Сашка вилетів йому з рук і відірвалася трубка.
- От лайно!
- Ніяк не можна полагодити його на місці? – запитав я, вилазячи з-під нього.
- Навряд чи. Нічого. У Влада позичу інший. Треба було його не знімати. Ану перевіряй, заводиться чи ні?
Мотоцикл завівся з першого разу. Але ми не стали їхати, боячись знову впасти. Тому ми тягнули як могли мотоцикла, поки не закінчився пісок. Це виявилося важче, ніж ми думали. Тягнули по черзі, бо Сашко без респіратора взагалі не міг тягнути.
Так важко, але ми все-таки дісталися до місця, де нас повинен був зустріти Влад. Його самого поки що не було. Я вирішив чекати його тут, та й Сашко чомусь не рвався йти до нього додому як учора. Ми сиділи й чекали. Пройшло багато часу, поки мені нарешті урвався терпець.
- Слухай, Сашко. Треба щось робити. Мені набридло отак сидіти пнем і чекати на нього. Або ходімо до нього додому, або поїхали назад.
- Нє. Назад не вийде. Я без респіратора, забув? Не зможу дихати як тільки ми виїдемо з того боку лісу.
- Точно. Що ж тоді робити?
- Ходімо до Влада.
Його будинок було видно з того місця, де ми були. Тому ми сіли й за хвилину вже гальмували перед його парканом. Сашко сказав, що зайде він сам, бо батьки Влада його знають і не будуть нервувати. Тому я залишився охороняти мотоцикла.
За звичайним високим зеленим парканом майже не було видно буднику й двору. Але я встиг роздивитися, що вхід до будинку знаходиться збоку, на вулицю виходить лише одне вікно (я подумав, що то спальня Влада. Пізніше виявилося, що я вгадав) і в дворі валяється перевернутий стіл. Сашко повернувся швидше, ніж я міг того очікувати. Сказав, що Влада немає вдома, він нас кіданул, а його батьки не дали респіратора.
- Дай мені мотоцикла, я поїду до знайомої. В неї я точно візьму респіратор.
Ну й як йому відмовити? Враховуючи, що аби я впорався з керуванням, то його респіратор лишився б цілим. Отже я залишився сидіти один на лаві під хатиною. Через деякий час я побачив хлопців, що наближалися до хатини.
- А ти кого тут чекаєш, чувак? – запитав один із них.
- Взагалі я приїхав до Влада, але його нема вдома. Тому я чекаю друга й ми поїдемо додому.
- Із другом до Влада? А часом не Сашко твій друг?
- Він. А звідки ти…
- Знаю я де зараз твій друг, перебив мене інший хлопець. – До Ольки 100 пудів погнав! Він давно до неї намагається підкотити.
- Слухай от що, - знову заговорив перший. – Я Влада брат. Якщо ти до нього, то ти й до мене. Можеш потусуватися з нами поки що. А тоді поїдеш собі куди хочеш.
- А він пробував колись? – прошепотів досі мовчазний третій тремтячим голосом.
- Зараз і дізнаємося, - і повернувшись до мене. – Ти самогон колись пив?
- Н-ні. Він же використовується як заміна респіраторам і шкідливий. Я його навіть і не бачив ніколи.
Хлопці тільки розсміялися й поманили мене за собою. Зняли з мене респіратор і залишили де я сидів. Ми за йшли за сусідню хату й сіли під сухим деревом.
- В дитинстві я впав із нього й зламав собі ноги, - розповідав брат Влада. – З того часу зараз я тут перший раз.
І вони почали наливати. Зовні я б не відрізнив той самогон від звичайної води, хіба що не було жовтого відтінку. Але на смак! Це неможливо описати. В мене обпекло все всередині після першого ж горщика. І я відчув приємну сонливість.
Але я б не заснув навіть аби не почали співати пісень. А співали ми ой як голосно! Було стільки енергії, хотілося стільки всього зробити. Очевидно по тих піснях нас Сашко й знайшов. Від підійшов ні з ким не поздоровавшись, підозріло дивлячись на моїх нових друзів. Попросив відійти. Далі він говорив:
- Коли ти встиг її охмурити? Я до неї вже більше місяця пішки ходжу, а вона все відмовляється навіть поговорити! Коли вона почула шум мотоцикла, то вся така радісна вискочила! А побачивши мене, а не тебе, перелякалася й заскочила назад. А я навіть Владові сказав, щоб їхав до нас, щоб ми розминулися й я мав можливість підкатити до неї на мотоциклі? Коли ти встиг? Та немає різниці!
І розвернувшись пішов у бік дому, залишивши мене п’яного з мотоциклом без бензину та майже незнайомими хлопцями.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Ігор Скрипник, 23-06-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.4734179973602 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …