Несподівано для самого себе Сполучник І завередував: він помітив, що літери абетки, складаючись у слова і речення, часто ним нехтують, кажуть йому, що достатньо «і» як літери у словах…
―Чого захотіла?.. Бути ще й Сполучником! Хто ти така? ― накинулась Ї. ― Але ж я не пруся у сполучники!..
― Я такий же важливий як той же Іменник, Прикметник, Дієслово, Числівник та інші подібні товариші, ― переконував абетківців Сполучник І. ― Тим паче, що я ― єднальний, я нікому не бажаю лиха, тільки єднаю. От, скажімо, ви читали як поет написав: «Сонечко встає і шумить трава…». Відчули як зі мною речення милозвучним стає?! А без мене як би було ― «встає, шумить…»?! Просто таки, якась армійська чеканка ходи!
― Хитрий! Що ти жалість у нас викликаєш?. ― не заспокоювалась Ї. ― Пусти свиню за стіл так вона і ногами на стіл!
― Овва! Це хто «свиня»?! Я ― свиня?! І що ти маєш на увазі? ― розгубився Сполучник І.
― А те, що, крім тебе, почнуть свої права захищати твої друзі ― сполучники протиставні, розділові, порівняльні, пояснювальні та інші. Вашої братії так багато, що просто несила жити на світі, ― долучились до суперечки два слова: ЗА і ТЕ.
― І чим же мої друзі вам не догодили?
― А ти не знаєш чим? Навіщо просиш Пробіла, щоб той тікав зі свого місця що належить йому між ЗА ТЕ. Пробіл радий старатися, бо ти йому хабара даєш. А тих ― ЗА ТЕ ― мов магнітом притягує, і вмить народжується твій друг, Сполучник ЗАТЕ.
― Як на мене, в усьому винен хитрий Пробіл і всі його друзі, пробіли, та діти, пробільники, ― поскаржились інші два слова: слова ЯК і БИ. ― Ось ми обмірковували: ЯК БИ разом обговорити текст догани одному зі Сполучників. Так Пробіл те почув, мов шпигун якийсь, і ― шусть! ― одразу вискочив з-поміж ЯК БИ. Та ще й почав дражнитися: ЯКБИ… ЯКБИ… ЯКБИ ж то!.. І виходить у реченні зовсім інший смисл.
До цієї розмови уважно прислухалися літери Ж, які стояли у дуже привілейованому стані в реченнях «Ми відвідали ТЕ Ж видавництво, що й ви» і «Книги показуватиме ТА Ж сама художниця». Сполучники ТЕЖ і ТАЖ образились, вирішили, що це їх розірвали, як кажуть по живому, почали звинувачувати Пробіл у тому, що він не послідовний: коли хоче вискакує між словами і літерами, даючи змогу з’єднатися, а коли, навпаки, вперто стоїть у сполучниках…
― Ні, ― заперечив Пробіл. ― У згаданих реченнях не ви господарі, шановні сполучники ТЕЖ і ТАЖ, а ваші однозвучні слова ТЕ Ж і ТА Ж. Хоча… Хоча ви ТЕЖ маєте право на хорошу поведінку.
