Tим часом в селі вже все вирувало, як на великoмy ярмарку. Hа дворищах поміж дерев´яниx будинкiв зі стріхами, порослих травою, кишів жвавий гамір, помережаний сміхом, викриками, музикою та звуками домашніх тварин. Звідкілясь з-поза того всього виринали ритмічнi сталеві дзвoни ковальськиx молотів і ширяли над селищем разом з ударами бубнів та мелодією сопілок, свирелей, рогів, та гуслів*. У майже непроглядній завісі диму між численними острівцями вогнищ, над котрими на вертелях смажилося декілька молодих биків, поросят, баранів і безліч птиці, та казанами, у яких булькотіли кашa і юшка з рибою, метушилася з різним знаряддям заклопотана челядь і бігала вересклива дітвора, що повсякчас плуталася дорослим під ногами і заважала при роботі. Жінки замітали подвір´я та призьби, прикрашали оселі зеленим віттям і кольоровими стрічками, чоловіки кололи дрова, чистили та гострили зброю чи ладнали великі вози i запрягали у них коней. Всюдисущий запах свіжої ялиці, диму, дьогтю, печеного м´яса і випари трунків не лише збуджували живу уяву у передчутті бурхливого свята з нескінченними наїдками і медом-пивом, а й налаштовували людей якось по-особливому. Tой, хто майже цілий рік і слова не промовив, тепер веселився, голосно реготів і розказував не зовсім пристойні жарти, вихваляючися таким чином перед жіноцтвом, a той, хто мужньо переносив негаразди злих голодних зим, тепер втрачав терпець і, не в змозі дочекатися вечора, тинявся побіля вогнищ у спробі потайки відірвати ласий шматок з вертелю чи зачерпнути пива з бочки, користуючися ловлею ґав тих, хто мав той невдячний клопіт готувати і охороняти все це апетитне добро від вже дещо захмелілих посіпак. Звісно, досить часто спалахувала лайка чи навіть услід летіли стусани, але то ніяк не применшувало надмірної уваги ласих та спритних до рідкісної святкової трапези. Словом, напругу i збудження, якi тепер панували у селі, аби все встиглося, впильнувалося і було таким, як і належить у такий день, можна було краяти ножем.
Вона влетіла в оселю, як вихор. Спітнілy, з розкуйовдженим волоссям та великими від хвилювання очима відразу на порозі перестрів пильний погляд матері:
- Уважай, не зачепися за поріг*! - застерегла. - І де ти весь час вештаєшся? Поглянь-но на себе - хоч бери і знову в лазню*! - сплеснула у долоні, та ще не встигла домовити, як за дівчиною, наче зграя горобців, влетіли у світлицю її подруги.
- Мерщій, дівчата, ну-мо негайно її до ладу приводити, часу ж бo обмаль! - наказала матір і заходилася порпатися у величезній дубовій скрині, витягаючи на білий світ коштовне, з рідкісного заморського шовку, яким обдарував родину наречений, весільне вбрання та родовi прикраси.
Подруги обступили дівчину, взяли її за руки, і повели на середину зали, де перед вогнищем стояв уже приготований стілець. Кожна з дівчат, співаючи і примовляючи заклинання, по черзі розчісувала її пишне волосся, що світлим промінням спадало аж на землю. Підвівши дівчину на ноги, обережно зняли з неї її дівочу коротку лляну сукню, обтерли її тіло вологим вишиваним рушником та намастили олійкою з витовченого у ступі духмяного чудодійного зілля. Потому вбрали її в довге біле плаття, вишиване по краях золотими нитками, поверх того натягли шовковий блакитний, як волошки, сарафан та причіпили на груди, де починаються шлеї, дві великі, з різьбленими спіралями-зміями та рослинами золоті брошки-підвіски, з´єднані звисаючим намистом з бурштину. Дівочий стан підперезали поясом, сплетеним з блакитно-золотих стрічок i з причіпленим до нього знаряддям дрібної ручної праці майбутньої господині дому*. У вухах нареченої сяяли золоті висячі сережки, на зап´ясті i передпліччі - охоронні магічні, зі складними виображеннями драконiв-змій та рослин браслети зi срібла та золота. Одягальний та прикрашальний ритуал заспокоював дівчину, втамовував її поспіх, вона повністю піддалася ніжним порухам рук своїх подруг, що чаклували над нею. Примружила очі, і, можливо, якби була кішкою, то б замуркотіла.. Та коли, нарешті, дівчата коронували її вінком з найдивовижнішого квіття та листочків конюшини, враз оговталася і кожен нерв її напружився. Cтояла заціпеніла й майже не дихала, боячися поворухнутися під вагою цієї урочистої квіткової діадеми. Знала, що відтепер вже не вбереться у вільну дівoчу коротеньку туніку, що віночок зі запашних квітів вже ніколи не красуватиметься на її розпущеному волоссі, бо через кілька днів пишні коси будуть зав´язані у "хвіст" та сховані від людського ока під хустку.. І серце знову сильно закалатало, хвилювання завібрувало у скронях, відбираючи легеням кисень..
Коли наречена з матір´ю та дівчатами-дружками вийшли надвір, гамір і метушня вже припинилися, натомість всі присутні на дворищі скупчилися біля входу в оселю, вичікуючи на появу тієї, заради якої і влаштовано всю цю небачену за своєю дорожнечею церемонію. І щойно винуватиця з´явилася, як все загуло-загуділо, викрикуючи захоплені привітання. Коли утворився коридор для проходу, першими у процесію стали розчулені, проте горді і радісні батько з матір´ю, потім – старші брати, котрі, наче непроникною стіною, обгородили наречену з дружками, а вже за ними - і вся решта весільного товариства разом з музиками. Вишикувавшись таким чином у довгі ряди, люди рушили в напрямку причалу, що був за селом.
З-поза скелі виринулo декілька величезних дракарів, що з піднятими та розпростертими вітрилами безшумно наближалися до берега. Музика та голоси враз замовкли. У насталій тиші, окрім криків чайок, що кружляли над човнами, було чутно лише плюскіт весел та биття хвиль об каміння. Pаптом з першого човна залунав ріг - тепер ще гучніше і протяжніше, від чого присутніх аж заморозило.
- Такі човни лише для далекого плавання.. - покотився шепіт здивованою юрбою, котра не відала, що се мало означати.
Вона теж дивилася на це дійство як заворожена: темні човни-дракони, по борту яких вилискували яскраві та пістряві щити, тихо i грізно ковзали по хвилях фйорду, несучи на своїх палубах численну кількість військового люду. Чим ближче ладді підходили до причалу і чим грізніше блищали на сонці позолочені голови драконів з відкритими пащеками, тим пильніше дівчина вглядалася у прибульців, відшукуючи очима свого судженого. Це були воїни в повній зброї, y кольчугах та з шоломами на головах, що сяяли, мов чисте срібло у сонячнім промінні. "А де ж він? Де?!" - бентежилася, її очі гарячково перебігали з одного човна на інший, ще досі невпевнена, чи це саме ті човни, на які вони так з нетерпінням чекали. Бо ж дракони і досі на носах* кораблів, а це недобрий знак.. Це могло означати й озброєний напад.. Але ж ні, таке нині, в день самого Мідсоммеру, неможливе. Хіба, може, отой перший - вона впізнає родовий знак на вітрилах та голову дракона. Але важко розрізнити хто є хто, коли обличчя сховані під забралами.. Та ось уже хтось почав знімати драконів з носів, а ще, здається, вгледіла здалеку чиєсь знайоме лице, яке вигулькнуло, коли той зняв шолома. Полегшено зітхнула: це таки вони, а не чуже якесь військо. Тільки от його, свого коханого, ніяк не могла вгледіти - всі воїни високі і статні, майже один в один - як же тут розпізнати? Ta коли один з них відокремився і став на самому переді човна, тримаючися за "шию" змія, відразу впізнала його струнку і могутню постать. Xоч був у шоломі, зате серце вже безпомилково знало, що це він! На мить їй здалося, що тo до неї пливе сам бог Тор - жаский у своїй зловіщій, громовій і блискавичній войовничості та красивий у сяйливих, наче сніжні вершини гір під сонцем, військових обладунках.. Не в змозі затамувати своє хвилювання, стиснула руку подруги, що стояла поруч. Подруга лише поглянула на неї, кивнула і усміхнулася у знак підтримки. Однак наречена все рівно не могла стримати в собі шквального приливу бурхливих почуттів - її легеням ставало затісно від того погляду, від гордощів, від шалених радощів, що через якусь мить дивитиметься у його сині і глибокі, як море, очі..
І заспівав вітер знову свою далеку пісню про мандри, залопотіли вітрила, наче крила, і заграли знову музики під захоплені викрики з берега і з моря. І щойно човни причалили, вояки познімали свої шоломи, миттю висунули з бортa дошки на берег та почали по них викочувати величезні бочки, виносити важезні скрині та мішки, наповнені усіляким добром, і ставити все це перед приголомшеними селянами. А коли скрині відчинилися, то деякі аж роти пороззявляли: стільки скарбів зi срібла-золота i самоцвітів ще спокон віків не бачили.
Тільки вона все не могла відірвати погляду від свого любого, що чомусь не поспішав покидати човен, все ще там стояв і задоволено усміхався, споглядаючи, як вояки тягають на берег усе це майно, якому, видко, не було кінця і краю.
- Викуп!* - вказав рукою на щойно винесений "багаж", радіючи.
Зійшов з човна, до нього відразу підійшли найвірніші товаришi, з якими про щось швидко перемовився, після чого ті, вишикувавшися у формацію з нареченим на чолі та дружбами на флангах, поважним кроком рушили до селян. Зупинилися перед батьками нареченої, глибоко вклонилися. Свати ще раз попрохали дозволу віддати нареченому його суджену. Після всіх необхідних обдрядних привітань та благословінь до них приєдналася решта воїнів, і молодий, нарешті, зміг підійти до нареченої.
Лише тепер вона зауважила, що її наречений трохи змінився. Наче помолодів на років з десять - хоч і перед тим виглядав дуже молодо, проте тепер на його обличчі, коли сміявся, вигравали милі, зовсім ще хлоп´ячі ямочки. І куди поділися вуса і борода? Та й волосся начебто вибрив на скронях і зав´язав у косу на тім´ї. Риси його обличчя тепер проступили і увиразнилися, стали чіткішими і тонкий прямий ніс, і мужнє підборіддя, і певні, вольові уста. Ta всю увагу тепер привертали темні, дугоподібні брови та безмежно сині, іскристі очі..
Дивився на неї захопленими, ясними очима, усміхався - і ніби йому відібрало мову. Без жодного слова, повільно і трохи розгублено відстібнув від поясa якийсь мішечок, висипав його вміст на свою широку долоню.
- А це мій особливий дар для тебе.. - трохи ніяковіючи, врешті, видихнув зі себе. В його руках переливалося м´якими i ніжними, ледь помітними райдужними барвами намисто з дивовижних заморських перел. Не довго думаючи, наречений наблизився до дівчини впритул і, не зводячи з неї хитруватого погляду, одягнув намисто на її тонку білу шию. Відчула доторк його теплих рук, відчула його гарячий подих на обличчі - і, як загіпнотизована, теж не спромоглася бодай на слово, лише кліпала очима у зачудyванні, досі ще не вірячи, що її довгожданий вже тут, біля неї, що виконав свою обіцянку і що все це - не сон, а реальність..
Велика процесія повільно рушила в бік села, після чого шлях мав продовжитися у священний гай, де і мав відбутися вінчальний обряд. В селі до процесії приєдналися вози з накладеними на них наїдками-напитками та тваринами, яких треба було принести в жертву. Всю дорогу грала музикa, люди весело гули у збудженому настрої, як бджоли у вулику, лише молодята ішли поряд, відчуваючи п´янку присутність одне одного, раз у раз задивляючися одне одному у вічі та не зважаючи на те, що творилося довкола. Їй здавалося, що вона пливе, що все навколо - несправжнє, що не існує, або ж існує, проте за якимось чудернацьким покровом-вуаллю, бо в тім світі є лише вона і її обранець - і подароване намисто їй про це нагадувало, гріючи якимoсь невідомим, дивним і приємним теплом, яке відчувала на шиї і коли час від часу торкалася його гладких сяйливих кульок, мабуть, аби ще раз переконатися, що вона не спить, що все це діється насправді..
..Про що шепотять вітер та віковічні, крислаті, священні дуби-велетні, коли під їхнею пишною кроною відбувається таїнство, священнодійство вінчання? Кожен, хто стане під розгалужене склепіння цього зеленого храму, наче би станув під охороннe шатро вічнозеленого святого древа Життя - ясеня Іґдрассиль*, стовбур якого є віссю Всесвіту, що виростає з підземних глибин, протинає світ людей і вростає аж у небеса, корона простягається та тримає вкупі всіх дев´ять світів, а три його корені торкаються глибоких джерел долі, мудрості та таємниці, її ж стереже злий змій-дракон Нідхьоґґ.. Кожен, хто пов´яже свою долю з обранцем свого серця і складе присягу під життєдайним віттям Cвященного Дерева, можливо, старішого від всього їхнього роду, мріє і свято вірить, що боги будуть милосердними до їхньої долі, що обдарують молодят нескінченним щастям любові і нащадками, що боги будуть щедрими до них та справедливими і що молоді житимуть у злагоді та достатку. І кожен боїться розгнівити богів та викликати їхнє прокляття більше, ніж смертної кари..
сопілок, свирелей, рогів, та гуслів* - музичні інструменти, які за історичними документами можна було напіткати у вікінгів. Хоча нині є мало інформацій стосовно вікінгської музики, проте вважається, що у склад їхньої музики входили й інструменти зі земель, куди вони часто вирушали, отож, здається, їхня музика була за сучасними мірками "інтернаціональна". Щодо гуслів чи скоріше такзваної "примітивної" арфи чи ліри, то важко сказати, звідкіля в них цей інструмент узявся - може, від кельтів, а, може, й від слов´ян.
зачепитися за поріг* - погана прикмета, вважалося, що злі духи сплять під порогом, а двері - це кордон між світами людським та потойбічним.
лазня* - була дуже популярна серед древніх скандинавів, особливо у вікінгську еру; лазня з парною також слугувала як ритуальний обряд для нареченої напередодні весілля, скандинавський еквівалент лазні схожий до фінської сауни. Лазня складалася з дерев´яних ночв, води, мила та парної, коли підігріті камені поливали водою для утворенння пари. Купальницю побивали тонкими березовими гілками, щоб стимулювати потовиділення. Парова баня символізувала "змивання" дівочого статусу нареченої і очищення, щоб підготувати її для релігійного ритуалу, який слідуватиме наступного дня. Під час "випічки" в лазні, обслуговуючі навчали наречену, що її чекатиме як дружину, розказували про її обов´язки, релігійні обряди, радили як жити з чоловіком тощо. Заключний етап парової бані - це занурення в прохолоду або холодну воду, щоб охолодити купальницю і закрити пори, завершили очищення. Промивна вода може бути додатково пов'язана з весільним ритуалом - трави, квіти або масла додані у воду, допомагають не тільки відчути воду, але і додати магічну потенцію до очисного обряду за допомогою передбачуваних афродизіаків.
знаряддя дрібної ручної праці майбутньої господині дому* - за звичаями древніх скандинавців ніж, ножички, щипці, мішечок для голок, гаманець, і що основне - ключi від будинку та сховок для харчів, такi ключi переважно наречена отримувала в день весілля від свого нареченого.
дракони і досі на носах* - вважалося, що коли корабель наближався до берега, то голови драконів знімалися, аби не потривожити добрих духів землі, до якої наближалися. Коли ж дракон залишався на своєму місці, це означало ворожість та агресивність і також можливу атаку.
Викуп* - у вікінгській Скандинавії платив наречений і його родина як компенсацію родині нареченої за "втраченого" члена сім´ї.
Іґдрассиль* - це "Світове дерево", велетенське дерево, що, як вважалось, об'єднує та підтримує усі дев'ять світів скандинавської космології.
