Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2601
Творів: 47344
Рецензій: 92110

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Педагогіка звитяги.

© Савур (а був колись Халва), 21-05-2015
Молодший лейтенант Олександр Ярема був пригнічений. З початку його – відмінника бойової підготовки замість того, щоб направити в АТО залишили інструктором. Потім їх випуск зазнав перших втрат: загинув Іван Хмара, Брюховецький й Любченко отримали важкі поранення. Костенко й Ліпавін зникли без вісти. А з ранку Ярема дізнався невтішні новини про нові колони техніки, які зайшли з Росії. Війна тривала, хтось інший, а не він клав душу й тіло за нашу свободу. А він був звичайним тиловиком, через що йому навіть було ніяково ходити в формі по вулиці.
Ярема вже  мав складну розмову з генералом Алмазовим, але той і чути не хотів про рапорт на відправку в АТО. Генерал навіть пригрозив гауптвахтою, якщо молодший лейтенант буде продовжувати «поспішать поперед батька в пекло». Після тої розмови Ярема озливсь на весь світ і тепер подумував над тим, щоб подати рапорт через голову генерала, через міністерство. Це був непростий крок і Ярема мав все обміркувати.
Від похмурих думок перед самим КПП молодшого лейтенанта відволік хлопчик.
- Панове офіцер, я хочу в армію, на фронт. А вартові мене не пускають на територію частини не пускають. Накажіть їм мене пропустити. Мені автомат треба! І хай вартові не сміються з мене! – пожалівся хлопчик.
- Хто ти, козаче і звідки? Скільки тобі років?
- Тарас, Тарас Шевченко! Мені дванадцять. Я з інтернату втік. До нас позвозили всяких з Донбасу. Не хочу я залишатись. Я на війну хочу. А вартові мене не пускають… - знов почав жалітись на вартових хлопчина.
- І правильно роблять, Тарас. Я б тебе теж не пустив. – підтримав вартових Ярема. – Сам поміркуй, хто з тобою разом воювати погодиться? З інтернату від вихователів ти втік – це раз. Сержантів на варті слухати не хочеш – це два. І мене, офіцера схоже теж слухати не збираєшся. А в армії без дисципліни не можна ніяк. Гадаєш на фронті тільки й роблять, що б’ються. Ні, війна – це значить і окоп вирити, і автомат розібрати й почистити, і набої економити. Війна – це не розвага, це – піт, розпач і втома! А іноді воювати – це означає не стріляти, коли треба ворога поближче підпустити, чи щоб позицію не виказувати, чи щоб противника живим в полон взяти. Тому неслухам на фронт не можна! Заборонено! А от виростеш, вивчишся, вишкіл пройдеш, от тоді ми матимемо за честь пліч о пліч з тобою служити.
Ярема закінчив. По тому як хлопець знітився, він зрозумів, що його слова не були марними.
- Молодець, молодший лейтенант! – пролунав голос генерала. – Висловлюю тобі подяку за роз’яснювальну роботу з цивільним населенням непризовного віку!
Ярема обернувся.
- От саме за твій педагогічний талант, я тебе і залишив інструктором. Бо я, генерал, розгледів в тобі те, чим ти легковажиш. Твій талант, який тут важливіший ніж весь твій запал там, на фронті. Зрозумів?!
- Так точно! – випалив молодший лейтенант.
- Добре, а тепер візьмеш машину з водієм і доставиш цивільного в інтернат. На місці прочитаєш лекцію, оту з якою ти на зборах виступав: про Тоффлера, про нове обличчя війни, про супутники, які перемагають танкові армади. Щоб цей з товаришами космос підкорював, а не до нас тікав!
- Космос? Слухаюсь, підкорювати космос! – поспішно випалив Тарас. Йому зовсім не хотілось, щоб військові запам’ятали його як якогось неслуха.
- Слава Україні! – разом вигукнули і вартові, і офіцери, і генерал.
Якихось півгодини і Ярема з Тарасом вже були в інтернаті.
Директор інтернату радо погодився дати молодшому лейтенанту Яремі дати можливість виступити з лекцією.
Довелося трохи почекати поки зібрались всі вихованці.
- Дивіться, на порозі ворог, а вони між собою чубляться. – з сумом помітив водій, сержант Червінський, хлопчину з синцем під оком.
- Чуєте хлопці, що каже сержант? На порозі ворог, а ви чубитесь між собою! – гримнув Ярема.
- Так йому і треба! В нього батько терорист! – вигукнув хтось.
- А знаєте хто ще переслідував дітей чия вина була тільки в тому, що вони народились в родині, яка стала ворожою? Сталін! – завівся молодший лейтенант. – Дітей могли засудити до вищої міри покарання – розстрілу, починаючи з дванадцяти років. Такий закон спеціально написали, щоб через дітей шантажувати батьків, вибивати з них потрібні свідчення. Дітей, дружин, стареньких батьків називали «члєн сємьи измєнника родины». ЧСІР означало вирок. Вони потрапляли в спеціальні концтабори і навіть досі невідомо скільки їх загинуло. Хтось міг врятуватись, але мав зректися батьків і ганьбити їх. Тільки ніхто не має права змушувати дітей відрікатись своїх батьків. То може хтось з вас важжає, що мої побратими по зброї б'ються з ворогом на Сході, щоб встановити сталінські порядки під жовто-синім прапором? Ні, вони душу й тіло готові покласти за нашу свободу, де дітей не будуть карати за помилки батьків. Син за батька не відповідає! І невже ви думаєте, що в бійках і сварках ви собі знайдете друга?
- А мой дєд говорил, что Сталин хорошый… - почулося з залу.
Інтернат загудів.
- А я по своєму розумію цього діда. – виступив уперед сержант Червінський. Я ж більше життя прожив в Радянському Союзі, а не в Україні. І присягу складав, як в армію пішов радянській владі служити. А про Українську державу тоді ніхто й не думав. І теж вірив… Знаєш, дуже легко вірити в вождя, який все знає краще за тебе і вирішить за тебе. Дуже спокушає відмовитись від власної відповідальності і сподіватись, що комусь твоя власна доля потрібна більше за тебе самого. Я добре розумію цього діда. Бо сам був такий. І не я один. І от тепер ми платимо на Донбасі ціну за нашу надію на мудрість і справедливість вождів. І будемо ще довго платити. Бачиш, навіть ви хочете жовто-блакитного Сталіна. Сумувати за Сталіном легко. А от бути відповідальним за власну долю, за ближнього, за рідну країну – це вимагає мужності.
Всі замислились, замовкли. Запанувала тиша.
А потім вихованці почали ставити запитання, перебивати один одного.
Ярема домовився з директором, що він завітає до них ще і продовжить їх розмову про Україну.
А назад Ярема нісся наче на крилах. Він не міг всидіти в машині. Бо зателефонував Ліпавін. Він лежав в госпіталі. А Костенко… - це військова таємниця!
А ще Ліпавін казав, що не шкодує про поранення, бо до них в госпіталь приїхав Сергій Василюк з гурту «Тінь Сонця» і дав концерт. Ярема навіть почув той виступ по телефону:  
Коли на серці сумно
І жити вже не в кайф є,
Виходжу подивитись,
Як вітер з морем грає,
Немов зійшлось козацтво
У смертельному бою
За волю побратимів, за святу
Страждену матінку свою.
А на Донбасі все ще йшла війна. І ніхто не знав скільки днів вона ще буде тривати. Не було сумніву тільки, що Україна переможе!

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ігор Скрипник, 22-05-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.67951798439026 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …