- І що робити будеш ти? Не знаєш ти законів механіки... Біда з тобою... Що ж, сідай. Два.
І я сідаю. Він ставить два. І я посміхаюся. А він задоволено примружується і задоволено споглядає на всіх інших негілників у класі: виявляється не я один такий. І це тішить.
- Хто бажає розказати про І Закон Ньютона?
Хе-хе, не дочекаєшся...
- Є тут такі у класі? Чи по журналу іти?
Оця його лукавість виводить з себе. Ти ж криєшся, чоловіче. Але для пильного ока ти голий і прикриття нічого не варте. І не роби собі фіґових трусів - ти не навчиш нічого нас, ми тупі. Для нас світ рушиться...
І знову каже:
- Якщо немає бажаючих, то прошу...
Мовчанка.
Мертво.
А мені намалював. Я ж поза конкурсом. Це треба, таку повагу заслужити ! За цей семестр удостоївся кілька уроків простояти за дверима - а кайф! Всі вчителі минають тебе, і всі бачать, як ти займаєшся нічим, просто втикаєш в стіну. Але бували й кращі дні, коли падав за вікном сніг, і тільки я один міг його спостерігати, бо тільки для мене одного падав він. Решта моїх однокласників сиділи тоді і слухали монотонний голос цього деспота, і зубрили черговий закон Ньютона...
А ще...
Я завжди відповідав першим. Так, і відповідь здебільшого була короткою — далі нікуди:
Не готовий!
Або
Не знаю!
Або
Я не маю бажання відповідати.
І оце “не маю бажання” найбільше дратувало його. “От, холєра, - думав він собі напевно, - ти в мене ще захочеш! Миттєво з'явиться бажання!”
Прошу, відповідати йде Олена Чепурко.
І Олена Чепурко вставала і починала дзвеніти урочисто й чаруюче.
Таким голосом не закони Ньютона треба розказувати, а найбільших ліриків Костенко, Симоненка, Олександра Олеся декламувати... На радіо би тобі працювати.
Ще буде.
Ще буде колись може відомою поп-зіркою або співачко. А може кіноактрисою? Анджеліна Джолі, її кумирка. Але Джолі — бридка. Кажуть, у неї руки як в старої баби, а для того, щоб потрясти цицьками вона мазається всякими кремами і бальзамами.
А Оленка гарна. І очі у неї глибокі, і погляд мудрий, і ґрація чарівна... Вона стане письменницею. Але дуже чуйною і дуже сентиментальною.
Ким вона стане? Хтозна?
Зараз вона просто Оленка Чепурко, учениця 9-А класу, яка вчора вночі сиділа і зубрила ці дибільні закони Ньютона, для того, щоб з фізики не получити 2. І зараз це всього-навсього моя однокласниця. В майбутньому з таким самим успіхом вона може стати повією чи порноактрисою...
Вона розказала.
І в неї 11. І фізик приємно посмоктує ручку — фе, як бридко, гидко дивитися.
- А зараз дітки я вам буду пояснювати нову тему. Отже, записуйте у зошитах.
От і пояснюй собі.
У мене вітер в голові і я не здатний сприймати твого верзіння. І хтозна... А може ти і всі твої фізики, дослідники, вчені і лжетеоретики — просто ідіоти. І всі вони не знають, що світ скоро провалиться?
І справді. Невже вони думають, що закони, які вони встановлювали, вічні?
Дивіться же...
СВІТ ПРОВАЛЮЄТЬСЯ!!!
Вся матерія матерія провалюється і небо стає чорним, а кольори виходять з меж і контурів своїх і починають гратися на тілах моїх однокласників. На фізика летить велика червона пляма... Ось - фізик весь червоний — ніби злий, ніби лютий. Весь як буряк, а ми всі раді.
На Оленку посунули жовті, помаранчеві, рожеві, червоні кольори. А Вова став увесь зеленим. Марко посинів, а светр синій став фільотовим. І з парт вийшли кольори і помандрували до стелі.
А парти стали білі.
І мучитися над писаниною було не варто — чорнило все заляпало Івану лице — і він як чорт з мультика “Енеїда”.
Відчинилися двері і зайшли інші вчителі і інші діти, і всі стали мінятися кольорами.
А світ продовжував провалюватися...
І зникли стіни раптом, дошка, вікна, двері, стеля... І клас стававав галявиною в лісі.
А фізик, весь забарвлений в червоне, стояв і думав: “Як же Ньютон і його закони? А як же ті уми науки, що вчені їх підтверджували гіпотезами впродовж століть? Невже вони помилялися?
І справді, вони помилялися.
Всього не передбачиш. Ніколи.
Ніякий закон косинуса чи синуса не міг передбачити, що всі ті, які так ревно бухали і курили, тепер сидітимуть як останні романтики останнього романтизму і споглядатимуть зорі?
І вороття вже не було... Світ руйнувався, фізик тут нічого вже не міг пояснити.
А я споглядав, як поступово йде в небуття.
Хоч знав, колись проснуся я, за мить весь світ пішов у небуття.
