Не одягай мене, дай насолодитись дотиком неба торкаючись тебе. Вдихати запах знайомого поту, що зі твоїх впрівших плечей розпалює мої щоки – дай.
Забути день, забути ніч, лиш тільки ранок в надвечір’ї губить мить у пір’ї.
Дай.
Розправити крила й полетіти в зоряну даль між планет і галактик летіти і мліти.
Руки
Пальці
Ореоли хотіння навколо грудей, тихе сопіння під вушком у затишку кутиків губ крізь подих і сміх…
Навколо усмішки
Навколо усмішки потіх.
Які думки – така й жінка. А сьогодні я твоя – пестлива і ніжна, за смаком солодко-терпка лягаю зоряним снігом на весняний піднебесний ранок твого тепла.
Дай
Дай мені снаги з поцілунку квітневої ночі, дай мені те, чого...
Я хочу –
тебе.
Зриваючи постіль з поспішних ідей, над простирадлом туман клубком збиває час в багаття. До болю, мокрий вогонь у скелі січе нескорене щастя. Щастя підвалдне лиш тобі і мені – лише нам. У цих зоряних мріях, надреальних картинах, гублячись в астралі, може… трішки п’ яна, зовсім нестримна й така, така тобою здоланна розповзаюсь, розливаюсь… така, яку ти любиш – маленька і трішки свята – твоя.
Я сьогодні твоя – пестлива і ніжна, за смаком солодко-терпка лягаю зоряним снігом на піднебесний ранок весняного тепла тулячи голівку до твоєї скроні, а долоні…
А долоні – до серця, яке музикою розсипає – тук-тук, тук-тук…
А щастя, воно ж живе!
Щастя живе, тут!
Тут – в обіймах коханої людини.
Тут – в обіймах любої дитини.
Тут – у зорянім небі, у ранку, у сонячнім дні, у краплях дощу, в буревії… чуєш, Ти чуєш Боже, я відповідаю на Твоє питання – Щастя живе тут, де ті кого я люблю.
Тож, не одягай мене у шати земного гріха, бо я свята, освячена Любов’ю.
Відчуваю Її, Нею тішуся. Її дарую.
