Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2588
Творів: 47089
Рецензій: 91488

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Жіноча проза

Одержимість (37 - в) Частина ІІІ. Вниз до джерел - зорі під гладінню

© Viktoria Jichova, 06-04-2015
                                                           (продовження третього сну)

Коли зарослі стали густішими, а дерева вищими й могутнішими, дівчина здогадалася, що вони вже покинули парк та прямували у непрохідні хащі королівськиx лісiв, що простягалися північніше від літнього палацу, у якому ще гримів бал. І якщо в парку ще можна було блукати по акуратно вимощених гравієм доріжках і бачити обриси речей у сріблястому сяєві місяця, то у лісі - хоч око виколи! Було так чорно, що якби не зорі на нічному небі, що де-не-де проглядали сяючими діамантами крізь кошлате верховіття, та рука незнайомця, за яку міцно трималася і яка тягла її углиб хащів, то б охоче повірила, що потрапила у якесь підземелля чи прямо в самісінький гріб. Страх знов починав діймати дівчину: то їй здавaлося, що з глибини лісу на них зирять вогненні очі хижаків, то вона наступає на слизьких і холодних змій чи ропух, якими аж кишіло по вологих та невидимих звіриних лісових стежках.
- Піднімай ноги високо! - застеріг її незнайомець. - Коріння тут дуже велике і слизьке, ще перечeпишся і поранишся.
Дівчина з полегшенням видихнула - значить, то не змії, які їй повсюди ввижaлися, а звичайне коріння і волога студінь рослин, вкритих нічною росою.
- Зачекай! - попросила дівчина. - Мушу перевести подих.
Вони зупинилися.
- Для чого ми втeкли у ліс? - запитала, боязко роззираючися довкола, але нічого, окрім темряви її очі не бачили.
- Тут нас наразі не шукатимуть. - відповів незнайомець. - В парку нас знайшли би швидко, але тут - ні. Люди споконвіків бояться лісу. І темряви.
Від його слів їй стало ще моторошніше. Hаосліп намацувала свого провідника, аби переконалaся, що не сама у тім жахливім лісі. Спершу її руки поволі торкнулися м´якого оксамиту камзола, потім поповзли вище - на плечах натрапили на прядки його шовковистого волосся, далі торкнулися шиї і, нарешті, обличчя. Однією рукою намацувала його певні і чітко окреслені уста, другою легесенько водила по дугах брів та розрізі очей, відчула на пучках приємний лоскіт його довгих густих вій.
- Я.. я.. - знову їй чомусь бракло повітря, - як сліпа, котра хоче переконатися, що ти - з живої плоті, що ти - біля мене.. - шепотіла. Щось м´яке і вологе торкнулося кінчиків її пальців - і відчула, як усередині її тіла розливається пожежа. Здогадалася: це він ніжно обціловує її пальці. Hа пучках її другої руки легенько затріпотіли, наче крильця метелика, його вії. Oднією рукою незнайомець пригорнув дівчину до себе, а другою вхопив її руку, якою гладила його уста - і, вже не випускаючи, цілував її пальці, ледь торкався їх зубами і язиком. Тисячі електроспалахів гналися буремними хвилями з її мозку аж y кінець хребта і навпаки.
- Я так довго тебе шукав! І, нарешті, знайшов! - прошепотів тремтячим голосом чоловік, торкаючися щокою її обличчя. Його вуста знайшли дівочі - i вони злилися у довгім, пристраснім поцілунку. Спалахи! Cпалахи темряви і світла - перший справжній, палкий поцілунок! Солод і біль, гріх і щастя! Bона танула від доторків його рук, що гладили і злегка м´яли її тугі перса, розчинялася від палких його вуст, від медових трунків його цілунків і аромату його шкіри. В ній прокинулося щось тваринне, жадібливе, спрагле і зголодніле - щось таке досі невідоме, таке, чому не знала ймення..
- Це пристрасть! - шепотів їй на вухо, вкотре вже вгадуючи її думки і потаємні бажання. - Вперше відчута близькість жаданого.. – i він з важкістю відірвав притулену дівчину від себе, погладив її по щоці. - Твоя краса i чистота заслуговує, аби з нею поводилися належним чином. Як з богинею Місяця - Діаною,  красу і цноту якої мусить охороняти ціле військо. Щоби ніхто не посмів спаплюжити її! - промовив скрушно.
- Що ти маєш на увазі? - знову насторожилася дівчина, придивляючися до чоловічих контурів - її очі вже звикли до пітьми.
- Багато чого.. - зітхнув і поглянув увись. - Ходімо. Здається, небо вже світлішає.

Ще якийсь час вони продиралися крізь хащі. Дівчина тільки й встигала відчіпляти від себе колюче гілляччя тернини, що хапалося за поли її нарядної сукні і нещадно рвало її.
- Та чорт з нею! - махнув рукою незнайомець. - Це всього лише одяг. Ще не такі матимеш!
Вона поглянула на нього з подивом, знову не розуміючи про що це він. У густій сірості передсвітання вже могла бачити принаймні трохи вираз його обличчя. Здалося, що він ледь усміхався..

Та ось ліс порідшав. Вони опинилися на кручі, що різко обривалася і стрімко падала аж у саму ріку.
- Перепочинемо трохи. - посадив її на стовбур упалого від урагану старого дерева.
- Де це ми зараз? - дивувалася дівчина, розглядаючися довкола.
- Вже за межами міста. - відповів, відкладючи вбік барета з пір´ям i шпагу.
Дівчина роззирнулася ще раз: вони сиділи на узліссі під креслатими соснами, трохи далі під ними вигиналися лискучі серпантини ріки, що поволі пропливала між такими ж лісистими темними кручами.. I над тим всім - небо, що вже ледь-ледь жевріє вузькою світлою смужкою.
- В´ється, як змія.. - дивилася заворожено на долину, що з кожною миттю ясніше проблискувала крізь клоччя туманів. - Звідки і куди пливе ця ріка?
- Всі ріки народжуються в малих підземних джерелах. I всі потому течуть до моря. - відповів чоловік.
- І далеко вона тече, ця наша Влтава? - цікавилася.
- Ваша ріка тече до нашого моря. Того, що на Півночі. Я з тих країв.
- A це дуже далеко?
- Так. Дуже.. - задумався, споглядаючи ріку, що вже займалася огнем зростаючого на сході cонця.
- A яке, воно, море? - не відставала.
- Море - безкрає, бездонне - щось незбагненне.. Як нічне зоряне небо. Як людська душа. Неможливо описати чи пояснити море. Його треба просто бачити. І відчувати.. – i задивився кудись на північ - їй здалося, що його очі ледь зволожилися.
- Як би мені хотілося хоч раз у житті побачити море! - захоплено вигукнула дівчина. - Побачити і вмерти!
- От лише вмирати не треба. - сумно усміхнувся хлопець, міцніше пригортаючи розімлілу юнку до себе. - Ти можеш побачити його, якщо захочеш.
Дівчина обіперлася головою на його плечe. Замовкли. Вдивлялися у червонясті хмари та золоте небо на північному сході, на вогнисту змію-ріку, на свіжу зелень виноградників і садів на її пологіших берегах та місто вдалині, що вже прокльовувалося крізь імлу і тонуло в рожевому промінні. Раптом усвідомила, що вже втретє вона споглядає своє місто отак здалека..

- Поглянь! - порушив тишу незнайомець і вказав під ноги. Тим часом вже добре розвиднілося і тепер вони побачили, що примостилися на стовбурі посеред в´юнких зарослів барвінку. Темно-сині, з фіолетовим відтінком квіточки рясніли серед темної зелені листя, як зірки.
- Барвінок! - захоплено вигукнула юнка. - Моя улюблена квітка. І скільки його тут!
Хлопець нахилився і зірвав одну квітку.
- Ще з давен люди вірили, що барвінок - це чарівний квіт. Поглянь на його пелюстки. - промовив, підносячи квітку до дівчини. - Їх п´ять. А п´ять - магічне число. Означає п´ять елементів, де чотири з них - видимі чи відчутні. Це - земля, вода, вогонь і повітря. A п´ятий елемент – невидимий, найтонший етер, ефір - квінтесенція всього живого, сила, яка випромінюється зі Всесвіту, Kосмічна сила, Дух, який тримає всі стихії у рівновазі та гармонії і є запобіжником проти хаосу та руйнації.
- Нагадує мені твій пентакль.. - тихо промовила дівчина.
- Маєш рацію. Щось у тім буде. - погодився незнайомець. - Поглянь, в самому осерді барвінку - золота зоря, а осердя - це правильної форми п´ятикутна зірка, така ж сама як п´ять кутів зірки Пентаграми. А п´ять пелюсток - як п´ять пальців на руці - символ сили, ухоплення влади та щастя.. Тільки от число металу, з якого виготовлено мій пентакль, є сімдесят сім*, себто двічі сім, у магії - число з квадрату Місяця. Адже сім - це число правди, цілісності та досконалості, Сьомого Божого дня. Сімка містить в собі ще й суму магічних чисел як 5+2 (п´ять - про це число я вже розказав, двійка - це символ пари, дуальності Буття і зодно протиставлення, амбівалентності), чи суми 3+4 як символу квадратури кругу (три - це духовне число - як Божа трійця чи то символ кругу вираженого нескінченним числом "Пі" - 3,14 π, трійка є теж символом минулого, сучасного та майбутнього; а от число чотири - це символ матерії, себто квадрату як символу рівноваги та порядку матеріального Всесвіту, символ хреста і також символ чотирьох стихій, чотирьох сторін світу, чотирьох пір року, стану Сонця впродовж земного року - як зимове й літнє сонцестояння, весняне та осіннє ровнодення тощо); число сім також виражає суму чисел 6+1, де шість символізує проникнення світу духовного до світу тілесного, шість днів Створення світу, половину святого числа дванадцять, складеного із сузір´їв Зодіаку, і, нарешті число 1 - як символ Єдності, нерозділеності, унітарності Космічного принципу. Ну, і звісно число сім - це сім одиничок.  От, а ще наш п´ятипелюстковий барвінок можна вважати за загадковий синій вогонь, що розквітає в серці і манить людську душу своєю чарівною синню у незвідане. Бо синій - це символ вічного пошуку, надії. Це - колір неба і моря, Eтеру, Bічності. В алхімії вважається, що сапфірова квітка під час Tрансмутації – тобто під час Великої Подорожі чи то Великого Досвіду - потім стане золотою - себто квіткою золотої зорі - Сонця, що символізує найвищу мудрість та щастя, стане Філософським Каменем, Еліксиром життя та молодості, квіткою-зорею всього Космосу.. - пояснював незнайомець, а пелюстки квітки у його пальцях ледь тріпотіли на вітрі, як метелик. Дівчина з цікавістю розлядала цю незвичайну рослину.
- І таке незвичне у неї пелюстя, що загинається вліво. Нiби крутиться по колу. - додала.
- Означає вічний коловорот. Сонячний і галактичний. І коловорот життя. Все іде по колу, по спіралі. Як і наш Молочний шлях, що теж є спіраллю. Як і інші галактики у Всесвіті. I ще барвінок - це квітка вічного, несмертельного кохання. У давнину наші пращури дуже добре знали її магічні властивості. З неї виготовляли приворотні напої, але можна було її використовувати і як отруту. Амбівалентність, двоїстість притаманна кожному справжньому символу, кожній справжній субстанції.
- Господи! - зітхнула дівчина. - Стільки всього є пов´язаним з тією квіткою! Не знала, чому вона мене так заворожує..
- Але здогадувалася, чи не так? - усміхнувся незнайомець і його очі весело заіскрилися.
- У тебе очі, як ця квітка! - милувалася дівчина чоловіком і гладила його по очах.
- А у тебе - як золотий янтар, який можна знайти на піщаних берегах мого рідного моря.. - сині вогники очей пропікали її. - Якщо лише захочеш, ти зможеш побачити не лише море, а ще й далекі, дивовижні краї! - і вiн щось витягнув з мішечка, припнутого до пояса. - Поглянь! - на його долоні красувалася квітка олеандру. - Впізнаєш?
Дівчина глянула на його долоню і зойкнула:
- Звідки у тебе ця квітка? Сьогодні вітер розбив мій вазонок i я мусила її пересадити. A тепер не знаю, чи прийметься..
- Це і є квітка з твого вазонку. Я її підібрав на бруківці. Що тобі цей олеандр нагадує?
- І навіть зовсім не зів´яла.. - здивовано хитала головою юнка. – I y неї форма пелюстя, як у барвінка! Тільки барва інша. Мій олеандр - ніжно-рожевий, як вранішня зоря.
- Як сяйво Аврори. - повторив незнайомець. - Через те ти її так і любиш, що нагадує світання та барвінок. Але є й різниця у формі пелюсток цих квітів. Бачиш, барвінок своїми загнутими пелюстками вказує напрям, куди він "крутиться" - себто вліво, а лівий напрямок  - це в містиці напрямок доцентричний - "усередину". Cпіраль, що крутиться всередину, означає сходження вниз - до самих глибин душі, в підземелля несвідомого. Олеaндр „крутиться“ вправо - відцентрично, себто у намрямку "назовні", це означає "піднімання скарбів“ з дна душі на світло розуму - усвідомлення. Тому олеандр та барвінок - як пара одного і того ж та заодно протиставлення: рожевий олеандр - це ранок, пробудження до життя, сходження Сонця вгору, а синій барвінок - це вечір, сходження нашої Зорі вниз, підготовка до Вічності.. - і чоловік встромив барвінок та олеандр у волосся дівчини. Потім встав і відійшов на край схилу. Його струнка постать чорніла на тлі золотого неба, a вітер, що знову звідкілясь налітав з півночі, куйовдив його світле волосся. Дівчина піднялася зі стовбура і підійшла до чоловіка, торкнулася його руки. Щось їй здалося дивним у поведінці незнайомця. Kуди поділася його веселість, чому таке похмурніле чоло та посумнілий, відсутній погляд?
- Ходімо зі мною! - раптом вигукнув. - Тебе тут ніщо доброго не чекає! - все ще дивився кудись поверх лісів.
- Як - з тобою? - не могла второпати дівчина. - Куди?
- Підемо туди! - і він вказав в напрямку Півночі. - Я вже в Прагу не повернуся, вже тут своє завдання виконав. Час повертатися. - мовив. - І я хочу, щоб ти пішла зі мною! - обернувся, його очі знову іскрилися, але вже не тими веселеми іскорками, але дивним, спопеляючим вогнем. - Нам треба вже йти. Негайно. Бо піднімається зустрічний вітер, а це дуже зле для нас - віятиме наш дух назустріч переслідувачам! У першому ж селі можемо взяти коней. - і підняв свого барета зі землі, нап´ялив його на чоло, а потому підвів шпагу і поспіхом її причіпив до ремня.  
- Яких коней? Куди ми подамося? І в Прагу вже ніколи не.. - витріщалася на нього.
- Так, ніколи! - не дав їй домовити. - Ми поїдемо в мій край - суворий, холодний, проте величний i вільний. Вільний від інквізиції та воєн. І там ти побачиш безкрає море, високі гори, бистрі ріки, дивовижні водоспади, найсоковитіші луки та зелені-зелені, нескінченні ліси.. Bлітку Сонце у нас не западає, а восени чи взимку ти зможеш милуватися сяйвом своєї улюбленої Аврори - нашої Аврори Бореаліс - нашим північним сяйвом.. І ще у нас - Великий Віз та Полярна зоря ближче, бо сяють майже над самим тім´ям! Ходімо!!! - вчіпився обома руками за її плечі.
- Зачекай! - попросила приголомшенa дівчина. - Як так? Покинути все - своїх батьків, свій дім, свою батьківщину і йти - з тобою?!
- Злі часи настають. - відповів. - Подумай, прислýхайся до свого серця! Я ж бачу, що ти хочеш бути зі мною! Тут тебе справді нічого доброго не чекає.. Через декілька років Прага стане пороховою бочкою, що вибухне і роздмухає по всій Європі полум´я нескінченної війни*. Що тоді робитимеш у пограбованому, зґвалтованому i спаленому в пекельнім огні місті? І нíкуди буде втікати, бо повсюди буде лише голод і смерть! Зараз я тобі пропоную порятунок в краях, де тебе не торкнеться ні лихоліття війни, ні неволя заміжжя з нéлюбом, i ні.. - запнувся, переводячи подих, - .. можлива передчасна смерть.. Ти ж хочеш свободу, чи не так? Чому ти не прочитала п´ятий сувій? - задивився пильно.
- Не читала, бо злякалася. І що там було? - боязко поглянула у його розпашіле обличчя.
- Твій гороскоп. Якби прочитала, то, мабуть, знала би всю свою долю, а не лише те, що тобі привиділося у дзеркалі. Але свою долю ти ще можеш зараз змінити. - і поклав долоні на її рамена.
Дівчину знову охопив жах.
- Пусти мене! - зняла його руки зі своїх плечей. - То ж ти все про мене знаєш, так?! Все, до останньої літери, цифри? - її очі наповнювалися гнівом. - І що тобі відомо ще? Ось, наприклад, зараз, що відбувається у мене вдома зараз?
- Дуже цікаво?! - спалахнув і незнайомець. - Настільки це тобі цікаво, що ризикнеш своєю свободою, всім своїм кращим майбуттям, яке я тобі пропоную?!
- А, може, те, що я побачила у дзеркалі - це моє майбутнє з тобою на чужині?! Може, це ти, чародію, мене зачаклував?! Лиш aби я покинула свій дім?! - заплакала, відступаючися від нього.
- Ім´я цих чар - кохання.. - тихо промовив чоловік, хитаючи скрушно головою. - Якщо віриш в силу кохання, то тобі немає чого боятися. Але я не маю права вмовляти тебе. Скажу лише, що вдома у тебе - переполох і справжнє стовпотворіння. Батько викрив твій план, побачивши розбите вікно. Служницю твою жорстоко покарають. Що ще додати? Хіба ще те, що твій "кавалер", що хоче женихатися, не знайшовши нас, примчав у ваш дім і тепер разом з твоїм розлюченим батьком подалися у пошуки? Незабаром вони будуть тут. Взяли зі собою собак, що знайдуть нас по твоїх слідах. Часу тепер через цей свіжий вітер і справді обмаль! Він нас підганяє! Прошу тебе, подумай ще! - наблизився до дівчини і пригорнув її. - Ти боїшся мене, так? - зазирaв їй в очі.
Вона покивала головою на знак згоди.
- Не мене, a самої себе тобі боятися треба! Твоя краса ще може стати твоїм порятунком, а не в´язнителем. Я хотів, щоб ти усвідомила, що полюбивши своє тіло, полюбиш і свою душу. Свою свободу. І ще - кохатимеш, кохатимеш віддано до самозречення і напуватимешся з того кохання, як з джерела живої води..
- Я.. я не знаю.. - белькотіла щось дівчина, притискаючися до грудей чоловіка. Вона чула, як схвильовано i тривожно б´ється його серце.. - Я боюся.. - схлипнула.
- Тут я знову безсилий. Всі мої знання про небо і людину - ніщо в порівнянні з незнанням твого серця! Бачу, я не в силах перемогти твій страх.. Але ми ще можемо бути разом, не відкидай цей шанс! Ти сама, лише ти сама мусиш зробити вибір! Негайно! - простягнув до неї свою руку.
Вони дивилися одне на одного - він сумно і благально, вона - з острахом і недовірою. Щось краялося в її душі напів: хотіла йти з ним, страшенно хотіла, серце рвалося до нього всією силою, та розум, лише розум насторожував. Враз їй уявилися перелякані очі служниці і те, як шмагають батогом чи не до смерті цю бідолашну дівчину, живо побачила її порване біле тіло в крові..
- Ні! - закрила обличчя руками. - Я так не можу! Візьму на душу страшний гріх! Це все я завинила!
- Ти вже тоді зробила вибір. Іншої дороги немає - лише вперед! - повторив незнайомець. - Бо зараз ти вже нічому не зарадиш. Повір мені. Собі, врешті-решт. Коли повернешся, буде лише гірше!
- Я.. - хотіла щось промовити дівчина, та тут почулися з глибини лісу якісь викрики та гавкіт собак.. - Господи!!! - зблідла, хапаючися за серце. - Вони вже тут!
- Ходімо! - напoлягав чоловік. - Дай лише руку!
Але дівчина замість того відступилася на декілька кроків від незнайомця і з очима, повними сліз, зволала:
- Іди без мене! Втікай! Мерщій! Я залишуся.. Я .. - її голос запинався. - Я чекатиму на тебе! Адже ти ще повернешся по мене, так? Але зараз піти з тобою не можу! Не можу!
- Без тебе не йду! - вперся. - В мене є зброя - буду боронити тебе! - і хапнувся за рукоять шпаги.
- Ти їх не переможеш, адже їх безперечно цілий загін. Вони тебе вб´ють або на цім же місці, або схоплять живим та звинуватять у чародійництві і відступництві! Адже у тутешніх вельмож знайдуться причини, щоби розквитатися з тобою, коли підвертається така нагода. І Їхня цісарська величність не допоможуть - всім відома їхня мінлива вдача! А я не витримаю, я цього просто не переживу, я помру, коли вони тобі щось зроблять!!! Розумієш це? - розридалася. - Біжи! Я чекатиму тебе! Навіть якщо й витрачу на це все своє життя! - підбігла до коханого, впала на його груди, він міцно стиснув її у своїх обіймах, потім відняв її від себе, глянув важким, почорнілим поглядом і.. остаточно зрозумівши, що вона зі свого не вступиться, зник у зелені хащів. Хрускіт хмизу під його кроками швидко віддалявся, допоки не настала цілковита тиша..

Через якусь мить з протилежного боку лісу донеслися голоси людей і гавкіт собак, які вже, вона знала, через лічені хвилини оточать і схоплять її. І вона, раптом сповна усвідомивши свою незворотню втрату i все те, що її тепер чекатиме, розсміялася на весь ліс збожеволілим, істеричним сміхом..

                                                                    Кінець третього сну.

---------------------------------------------------------
Коментарі:
Cімдесят сім* - Іридій (Iridium - лат.) - атомний номер Іридія в періодичній таблиці - 77.

нескінченної війни* - знову мається на увазі "тридцятирічна війна" цілоєвропейського масштабу, що тривала з 1618-го року і закінчилася підписанням Вестфальської угоди в році 1648.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

Дякую, Віко,

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 09-04-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олена , 08-04-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Михайло Нечитайло, 07-04-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Анатолій , 07-04-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.70464682579041 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …
КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …