Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2466
Творів: 44269
Рецензій: 86440

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Повість

Любов та ідея ч.4

© Михайло Нечитайло, 24-03-2015
Осінь журливо линула над землею, розсипала останнє тепло, пестила  буріючі перед відходом до вічного сну листочки.
І тільки в Ларисиній душі квітла весна. Кругом гриміла війна, шастали по горах лісовики, іноді навідувалися в село, час від часу колючими кулями довбали стіни карпатських хат; а в гори, на операції, ходили молоденькі солдатики, приносячи звідти позеленілі, постарілі водночас трупи своїх однополчан і приводячи на розстріл бородатих лісовиків; лилися, як дощ, жіночі сльози за загиблими в бандерівцях і від рук бандерівців родичами - а в Ларисиній душі буяла весна.
Бурхливим березнем, теплим квітнем, лагідним травнем увійшов до її життя Юрко Демків. З того першого вечора їхнього побачення, коли і Юрко, і вона, Лариса Костенко, більше мовчали, ніж говорили, прислухаючись до стуку власних сердець, через усі осінні вечори зустрічей, через усі палкі обійми і жагучі цілунки, через оте перше "Кохаю" з її вуст після тисячі подібних його зізнань, через безкрайні намагання засватати Юрка до комсомолу з обов’язковими замальовками радісного життя-буття карпатського краю в обіймах радянської влади, при яких він завжди відмовчувався, хмурячи прекрасні чорні брови, або ж відбувався коротким: «Не дозрів я до комсомолу», через його нескінченне "пані", на яке вона вже не сердилась, бо до нестями вірила, бо знала, що вона для нього дійсно пані – найпрекрасніша кохана пані; через усе він виріс для неї в одне-єдине, оте найкоротше, але найвеличніше за змістом поняття – «Мій рідний, єдиний, найдорожчий мій КОХАНИЙ».
Раз запитав був:
- А ти знаєш, що моя мати ворог народу?
- Знаю.
- І як же ти, комуністка, з таким?..,
- Діти за батьків не відповідають, - мовила звичне.
- Але ж вона моя мати! - скрикнув.
- То що?
- І її вбила радянська влада. Ні за що вбила. За якесь слово на зразок моїм братом тобі сказаного. Як же я можу таку владу любити?
Вжахнулася, заціпеніла, похолола.
- То ти що,  ненавидиш її, владу нашу? - перепитала.
- Не скажу, не знаю, -  обхопив голову руками. - Але й любити, як ти, не можу.
- Повинен, - наказала. - Бо радянська влада, вона отут, у моїй душі, вона нероздільна зі мною. А душу не можна любити частинами, її можна любити тільки всю. Невже ти не любиш мене і моєї душі?
- Та люблю! - аж скрикнув. - Подивлюсь у твої очі й світ ладен згубити за тебе. А подивлюсь у твої думки - плакати хочеться, до чого ж ти якась така...
- Яка? - напнулася, мов струна, насторожилася, чи не з ворогом часом оце виціловується.
- Кохана, - видихнув.
І заплакав. Мов не парубок, не юнак, не мужчина поряд сидів - а дитинча, маленьке безпомічне дитинча.
- Не журися, Юрку, - витирала сльози, - забудуться образи, все зрозумієш, перевиховаєшся. Я посприяю цьому. Інакше не була б коханою, аби тебе, дещо ще темного, до світла не вивести. Ще комуністом таким станеш, що й Вадима Гнєдаша за пояс заткнеш.
Вадим не одобрив Ларисиного з Юрком кохання. Він, довідавшись про нього, стиснув шнуркоподібні побілілі губи і процідив:
- Комуніст повинен любити комуніста, а не бозна-що з невідь-яким кольором.
- Колір червоний, як і в нас, - вибухнула Лариса. - 3 нашаруваннями поки що, але те відпаде. В цих краях усі з нашаруваннями, тож за цих людей треба боротися. Інакше вони самі хоч, може, й не стануть лісовиками, але до боротьби з націоналізмом не прилучаться, а радянська влада вічно з автоматом тут ходити не може. Вона повинна тут жити, а не воювати - зрозумів?
- Ти - не комуніст, - кинув Вадим. - Вірніше, комуніст, але не зовсім справжній.
Образилася.
- Ти не плутай своїх особистих почуттів, - зло мовила хлопцеві, -  з чиєюсь ідейністю і не плюсуй те, що не плюсується.
- Грайся з вогнем, грайся, - зітхнув Вадим, - не зоглядишся, як і тризуба в душу ввібгають.
Дала ляпаса. Лункого, аж на всю хату старої Марічки Журихи прогримів.
- Схиблений ти, Вадиме, - мовила з болем. - На недовірі до людей схиблений.
І ледь не всю ніч проплакала. Ну, чому, чому Вадим сердечні пориви вивищив понад її ідейність? Невже думає, що заради чорних брів Лариса здатна зректися всього, навіть партії? Чи просто сам марить її очима, тож зі злості й верзе казна-що? А певно, що так і є.
Ох, Юрку, Юрку, милий чорнобровий Юрку, ти піснею дзвениш для Лариси в цих змучених війною краях, піснею дзвениш, віру в майбутнє чарами своїми зміцнюючи, в майбутнє, де вдвох ви, Лариса і Юрко - два міцні душею будівники комунізму.
А ген неподалік Вадим, теж переконаний комуніст, теж невтомний будівник світлого майбуття - але без чорних брів, ще й з шнуркоподібними губами до того ж.
І хто винен, Вадиме, що душами ми спільні, а серця по різних стежках пустили пастися? І що з того, що твоє серце до мене лине, коли моє ген-ген аж на полонині в Карпатах.
Біля Юрка.
Пробач, Вадиме. Пробач і не гнівись.
Ми ж комуністи.
А для комуніста головне - спільне благо. Особисте ж - пусте.
Затопчи своє безнадійне кохання, Вадиме, воно ж нашій спільній меті розбрат на дорозі сипле. Затопчи кохання, Вадиме.
Бо я не в змозі. Не хочу. Не буду.
Бо я люблю!
І що з того, що поки що не комуніста, адже любити комунізм і чорні брови доводиться не однією любов’ю - перша любов з розуму, з переконань іде, вона, як боєць, як воїн, до перемоги кличе й інших за собою веде; друга ж любов, мов сліпе кошеня, в серці теплим клубочком тулиться - вона нікуди не зве, вона тільки гріє, як лагідне-лагідне сонечко.
Інша справа, коли кошеня воїну на дорозі стане - тоді гору бере воїн. Він відкидає кошеня кованим чоботом ген аж на узбіччя долі і знай крокує собі вперед до мети.
А ти, Вадиме, кажеш - комуніст комуніста повинен любити. Комуніст може любити, кого вважає за потрібне, аби тільки лишався комуністом, а не приставав, на все наплювавши, лиш до котячих таборів.
Та можеш бути спокійним: Лариса - не кицька, Лариса - комуніст.
Та й Юрко... Дивний, милий Юра. В нього ще така недозріла душа. В нього ще тільки Лариса-кошеня в душі та мотлох у думках. Яких же це зусиль Ларисі треба докласти, щоби вирости з кошеняти в тигреня, з тигреняти в тигра, який би вигріб весь той мотлох, принісши натомість свої порив, світ та ідею до Юркового єства.
Війна в горах, вона породжує і війну в душах, де змагаються дві любові - до коханих і до ідеї, змагаються, маючи на меті об’єднатися в одну.
Й об’єднаються. Бо дві любові, це як село, розділене річкою навпіл - як до нього не підходь, а село ж то одне. Отак і любов - до чого чи кого вона любов’ю не є, у скількох іпостасях не живе, а в підсумку любов вона, любов, та й по всьому.  Одна-єдина, великими літерами писана ЛЮБОВ.
Любов до Юрка, любов до ідеї - дві сіамські сестрички-близнючки Лариси Костенко.
Тож нічого плакати по ночах. По ночах треба спати, щоби в днях потім не куняти, а жити.
Для тієї ж самої всеохоплюючої любові, що об’єднує душу і думку, творячи щасливу людину.
Хоча б таку, як Лариса Костенко.
Яка виплакала ніч у подушку. І вмила щастя. І народила відповідь ображеному Вадиму Гнєдашу.
Відповідь просту, як постріл:
- Комуніст має право кохати не лише комуніста. Комуніст має право просто кохати. І бути при цьому комуністом. Самим найсправжнісіньким. Навіть сильнішим за незакоханого, бо щаслива людина сильніша від звичайної втричі.
Отак, Вадиме.
Тож, ніж мав журитися, знайшов би краще пристойну горянку, навернув її у свою віру та й закохався пo вуха.
Як комуніст у майбутню комуністку.

                                                              (Продовження буде).

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 27-03-2015

Будівники комунізму...

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Юрій Кирик, 26-03-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Viktoria Jichova, 25-03-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 25-03-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.45607304573059 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Огляд книги Джорджа Мартіна «Лицар Семи королівств»
Я сумніваюсь, що ще існує бодай хтось, хто в епоху інтернету не чув про «Гру престолів». Вихід кожного …
Наївно про жорстокість: «Хлопчик у смугастій піжамі»
Вперше книга Джона Бойна «Хлопчик у смугастій піжамі» вийшла у 2006 році. І швидко стала бестселером …
Огляд книги Ельчіна Сафарлі «Про море мені розкажи»
Просто живіть, посміхайтеся і любіть. Це не складно. Ельчін Сафарлі «Про море мені розкажи» Відверто …
Огляд роману Сергія Жадана «Інтернат»
Сергій Жадан написав роман, на який чекали три роки. Чекали хоч і з нетерпінням, проте мовчки. Чекали …