Дивно... Як мені остогиділо оце слово! Дивно... І немає тут нічого дивного!
На дворі зима, 29 грудня... А все має такий вигляд, наче сьогодні весна, приблизно березень, кінець березня...
Вже майже місяць... майже місяць, як я хворію... Не виходжу з дому і тільки спостерігаю світ крізь вікно. Та що там побачиш: той самий будинок, ті самі люди у вікнах навпроти, те саме небо... Хоча ні, небо весь час змінюється. Воно стає інакшим, не таким, яким було до сьогодні. Мабуть, то єдиний його дар. Дивишся, як воно змінюється, як змішуються його кольори, і душа починає бриніти... Інколи від того кольорового щастя хочеться плакати... от тільки навіщо?
Сьогодні небо блакитне. Таке, яким інколи буває у дитячих книжках, таке, яким буває повесні, вдень... Блакитне, високе і таке просторе... Здається, що скоро стане тепло. Та де там... Сьогодні ж лишень кінець грудня. Скоро Новий рік, а снігу ще й досі нема. Сумно. Яка ж зима без снігу? А у нас усі зими такі: без снігу, без морозу і, власне, без зими. Море... Гордовита назва: „Київське море". Калюжа. То навіть не ставок. А скільки біди воно наробило...
Пригадується дитинство. Я багато пам’ятаю, дуже багато. Чомусь не забувається життя, і спогади лізуть у думки. Згадався якийсь Новий рік... не пам’ятаю, який саме, але того року було зимно... був навіть сніг, багато снігу... 1 січня було сонце. А потім кожного року було похмуро. Скільки пам’ятаю, було похмуро... жодного разу не було сонячно. Шкода...
Не знаю, яким буде ранок цього нового року, одна знаю точно, що він буде щасливим... Бо є чому радіти) Точно знаю, що прокинуся щаслива... може, це звучить по-дитячому, смішно... проте, я це просто знаю... І нічого, що цього року ялинка буде срібляста, нічого, що вранці на мене накричить мати, і зовсім нічого, що скоріше за все я не отримаю подарунка...
Мені все одно, тому що маю, чому радіти...) маю, кому посміхатися... навіть, якщо він не бачить моєї посмішки) вчора стало страшно... такого раніше ніколи не було... а вчора сталося...
Дивно... Мабуть не таке воно вже й погане оце слово... Дивно... Таки так)) Думки плутаються, блог виходить дивний... хоча ні, дивакуватий, чудний... одним словом не такий, яким має бути... потім я злитимуся на себе, що виклала оце розмаїття дурості словами, але зараз мені добре... Я посміхаюся) собі, йому і небові... Нехай воно, блакитне, усе бачить... Бачить, що Я ЩАСЛИВА!
