Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2466
Творів: 44268
Рецензій: 86440

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Клерикально стриманий галицький детектив

НАВЧИ МЕНЕ ЖИТИ В ПІТЬМІ (11)

© Юрій Кирик, 21-02-2015
Доктор Кнор винайняв собі помешкання на Парковій - одній з найзатишніших а й наймальовничіших вуличок Львова. Поряд старезний парк, достоту, як у нього удома. Навіть висаджений тим самим майстром садово-паркового мистецтва інженером Арнольдом Рерінґом.  Почував себе тут так, якби й не покидав фатерлянду. Навіть краще - міг відпочити від сім'ї, яку дуже любив, але відпочинок нам потрібен навіть від наймиліших людей й найприємніших справ. Тут міг довше ніж звичайно віддатись любимому заняттю - бігові трухцем. Не поглядаючи, як це звик, на годинника, час бо належав йому...

Пів сьомої ранку у верхній терасі Стрийського парку самі лишень бігуни. Тут у колись у найбільшому павільйоні "Східних торгів"*  розташувалось одне з відділень фізкультурного університету. Тепер до спортсменів радо приєднуються мешканці елітних котеджів прилеглих до парку. Ніщо так не бадьорить тіло як  пробіжка затишними парковими алеями ранку, що прокидається...

Доктор Кнор й гадки не мав, що вже декілька ранків його супроводжує фацет приблизного його віку. Тримається метрів двадцять позаду, але й на мить не випускає його з поля зору. У нього теж  відповідний одяг, аби  не привернути нічиєї уваги, аби ніхто нічого не помітив, ніхто нічого не запам'ятав. Тінь доктора Кнора трохи по-іншому відчуває довколишню атмосферу. В прилеглих до парку вуличках  живуть переважно бізнесмени, в яких кожна хвилина на обліку, у них навіть  у парку, нерви натягнені мов канати. Їм завше  доводиться поспішати. Навіть тут не дають собі розслабитись. Бігають, аби підтримати форму, стерти сліди вчорашніх надуживань, не підпустити до себе стрес прийдешнього дня. І звичайно ж, не дозволяють собі роззиратися на боки. То ж з певністю ніхто не скаже хто там біг попереду, хто позаду - їхній мозок цього попросту не фіксує.

Лавчина. Доречно. Переслідувач поставив ногу на сидіння паркової лавки, зав'язав шнурок, підчікуючи поки ціль наближається. Заодно віддихався. Головне ж впоратися з дрижанням рук. Піт не в рахубу, він не приверне уваги, не видасть - тут усі спітнілі. Йому давно не двадцять - п'ятдесятка на карку... Його супротивнику не менше - це хоч якось урівнює  їхні шанси. Опущений на чоло капюшон зменшує огляд, зате укриває обличчя. Досвідчені бігуни усі з капюшонами, або ж шапочками - то ж і це  не виділяє його.

Коли доктор Кнор появиться, треба пропустити його, трохи перечекати, опісля продовжити біг без поспіху. Зберегти дистанцію до того, як наступить відповідна мить.

Уся сцена пройшла стільки репетицій - ранок за ранком, в один і той же час, і кожного разу величезна спокуса перейти до справи. Але майбутній нападник це добре знав, - успіх залежить від доброї підготовки. Права на помилку у нього немає. Він вірний своїй звичці - крок розмірений, дихання добре відрегульоване. Це справжня дрібна рись. Тримається   правого боку доріжки. Змішавшись з іншими бігунами він з насолодою обходить тих, хто не в формі і пропускає тих, хто біжить швидше за нього. Знали б шмаркачі, що вони щонайменше на двадцять, а то й на тридцять років молодші за нього...

Головне не втрачати з поля зору доктора Кнора. Біля фонтану з дикими лебедями й Івасиком Телесиком він покине пішохідну алею. Необхідно діяти на випередження. Цього разу Кнору вже не добігти до кіоску й не випити, як це робить завше, малої плящинки Боржомі. Задовго до того, іще тут, у парку, він досягне його.

Іще коло. Знову прискорює біг, аби змішатися з іншими, що завжди збиваються тут у досить тісний гурт. На верхній алеї найповільніші заважають найшвидшим. Тут частенько буває штовханина, а то й падіння.

Під рукав ковзає довга голка. Хтось цю смертоносну зброю назвав би "заточкою", хтось "спицею", та для лікаря - голка. Налита рішучістю рука твердо стискає зброю.

Сухий удар між крижами і нижнім ребром. Витягнув голку і вдарив знову, але вже глибше, аби вразити нирку й дістатись до черевної артерії. Витягнена зброя залишить неоперабельні розриви - фіксує фахово, як би читаючи лекцію студентам. Поки хтось зрозуміє, що відбулось, заки поспіє допомога, поки його довезуть в лікарню, а там в операційну, шансів на порятунок у докторунця, який тут вирішив побавитись в детектива, уже не буде. Ні, йому не вдасться доїхати до лікарні - година пік - тут і сирена не допоможе... Але той час йому потрібен, аби  збагнув, за що досягла його кара...

За цей час він стече кров'ю. Надто не мучитиметься. Просто відчує холод, трохи його поморозить поки втрачатиме чуття в кінцівках. Зуби стукотітимуть так, що він не зуміє нічого сказати - та й про що зможе сказати? Про укол в спину? Ну й що? Який висновок з цього може зробити доблесна міліція?

Ось і досяг наміченого місця. Удар відпрацьовано сотню разів, та проникнення в людське тіло - зовсім інше враження. ніж в мішок з піском чи трухляве дерево. Тут головне не помилитися і не потрапити в кістку поперекового хребця - тоді - фіаско! Загнати голку якомога глибше і тут же заховати в рукав і бігти далі в тому ж темпі, поборовши бажання оглянутись, зберегти анонімність, загубитись серед позосталих бігунів. Стільки годин підготовки - заради декількох вирішальних секунд. Помиратиме він десь біля 30 хвилин. Та все одно уже нинішнім ранком приблизно о сьомій тридцять його вже не стане.

***

Напередодні Спихальський домовився про  ранкову зустріч з доктором Кнором. Мав до того лише одне запитання: Чи в транспорті, який прибув у Фонд напередодні було щось дуже цінне? Звісно не відважиться запитати, що саме - їхні конфіденційні справи його не можуть цікавити. Та принаймні про яку суму йдеться?

Уже й з усюдисущою Манцею Лупаківною переговорив, запарився і встиг охолонути його любимий чай із шипшини, а доктора все не було. Німці славляться своєю пунктуальністю. Спробував телефонувати, та слухавка відповідала довгими гудками. Врешті біля десятої, коли вже збирався покидати б'юро, йому відповіли, та був це чужий голос. Представився слідчим Франківського відділу міліції й в свою чергу запропонував назвати себе. Від чого Міськові стало кисло в роті. Зрозумів - сталось непоправне. Досвідчений Спихальський, без задуми відрекомендувався (говорив зі свого телефону), то ж його однаково б одразу викрили. Слідчий не зволікаючи запросив його приїхати у відділ. В небіжчика окрім ключів і мобілки в кишені спортивної куртки нічого не було. Затягувати справу не було в його інтересах. Так само не почував себе до обов'язку розкривати істинну причину свого знайомства з цим іноземним громадянином.  За його легендою, познайомились вони в одній з кав'ярень Львова, і доктору сподобався запах замовленого Спихальським чаю. На тому й зійшлись. Оскільки у Міська окрім велосипеда знане хобі зелярство, домовились, що зустрінуться й той порадить гостеві рецепти деяких лікувальних чаїв. Слідчий легенду вислухав. Не став вдаватись у деталі - для нього на цьому етапі, головним було упізнання трупа. То ж поїхали на Пекарську в морг, де Місько одразу ж впізнав у небіжчику доктора Кнора.

Перед Спихальським стояла дилема - лише він один зараз міг пов'язати вбивство доктора Кнора з Фондом й подіями, які там відбуваються. Розповісти слідчому? Але міліція й так увесь той час тупцює попереду нього, що змушений додумуватись, що вони там розкопали. Тут врешті має можливість розіграти свою партію. У нього на руках козирна карта, можливо, найвищого ґатунку. Іще ніхто не виграв з одним лише козирем, та маючи його на руках, він  має шанс зробити вигідний прикуп.    

***

Наступного дня Петро Павлович, поникавши трохи у пивниці, зайшов у кабінет й демонстративно поклав перед Мартинишиним ключі. Той запитав із приязною усмішкою:

- Усе вже закінчили, Петро Павловичу. Ключі вам більше не потрібні?

- Потрібні. Але ті, від другого входу, того, що виходить на храм.
Посмішка вперто не покидала Остапове обличчя,  воно лиш поступово, зрадливо наливалось червінню:

- Немає у мене жодних інших ключів. Звертайтесь до пані Чипельської – вона у нас відповідає за склад. Це її царина.

- Одне бодай добре, що є людина, яка конкретно за щось відповідає, - посміхнувся в свою чергу слідчий, - а то усюди колективна безвідповідальність. Чипельської, щоправда, я тут не бачу, та, зрештою, вона мені сьогодні й не потрібна. Витягнув із теки повістки, вписав час.

- Ви зможете доручити їх своїм працівникам? Хочу аби завтра усі з'явились до мене.

- Завтра? Добре. Безумовно,- белькотів Мартинишин, трохи знічений.

Дорогу у райвідділ Петро Павлович долав неквапом. Розмірковуючи зайшов у магазин канцтоварів й купив гарну, аж за чотири гривні папку. Аякже, убивство у храмі Успенія, як недавно вважав - прищ на його голові, стане, можливо, найважливішою справою яку розплутає у своєму житті. Вони (його чванькувате керівництво), іще каятимуться, що вліпили йому за неї догану. У що ще вона й розкрутиться, уся ця справа?.. Інтелігентні злодії й дурисвіти. Убивці! Завтра вони зі свого багатого офісу прийдуть до нього, слідчого, в обдертий, давно не ремонтований кабінет, із допотопним, обклеєним скотчем телефонним апаратом, із маленьким екраном кінескопу замість попільнички, завжди повним недопалків, й він палитиме свою "Приму" й пускатиме дим їм в обличчя. Але до чого тоді тут ця дорога папка, яку з дурного піжонства купив? Ні, він візьме найбільш пошарпане "Дєло" із тих, що викидають з архівів, аби знали, хай у найбідніших, найзлиденніших шатах, але "закон є закон!" Й він повернув назад до магазину, аби вернути собі так необдумано витрачені гроші.

Хриплий телефонний дзвінок почув, відчиняючи двері. Схопив слухавку:

- Ганущак? – неприємний різкий голос Клебанова.

- Так я. Я слухаю.

- Ну як там у тебе справа того ідіота Мадилюса...

- Посувається, товаришу прокурор. Уже визначили місце злочину й точно знаємо, яким знаряддям йому було нанесено рану, - не без гордощів відрапортував Петро Павлович.

- Знайшли орудіє убивства? - на підвищених тонах запитав прокурор.

- Ні, лишень встановили, що ним була лижна палиця, - куди й поділась бравада у голосі слідчого...

- Ну, ти вобщем того, кінчай свої палки-йолкі. Хватить займатися маразматиками й недорозвиненими ідіотами. Скільки у тебе діл у проізводстві?

- На нині – п'ять, але дві справи уже майже закінчені, - відповів чемно слідчий.

- Закінчені, так передавай в суд! У нас конєц квартала. Срокі, срокі! Їх ніхто не відміняв... Так шо кончай свої справи, а людей з Фонду остав у спокої, бо мені тут телефони обривають мать їх... Ми тут пов'язали одного сумашедшого, йому чи так чи сяк – дурка світить. Повісимо на нього й твого Мадилюса... Вони стоють один одного, - Ганущак німував. Його немов заціпило. Йому наказують закрити справу, яку він уже завтра мріяв по-справжньому розкрутити!..

- Ти, що там, уснув чи шо? - почулося з того боку трубки.

- Уважно слухаю, товаришу прокурор, по монашому смиренно пробелькотів слідчий.

- Що слухаєш, добре! Чи поняв усе? – питаю.

- Так точно! Фонд не турбувати. Справу закрити.

- Ну слава Богу, дійшло. Ти понятлівий мужик. Не в обідє, що я там на тебе накричав?

- Анітрохи.

- Ну, тоді бувай здоров, Петро Павлович! – у слухавці уже давно були короткі гудки, а Ганущак усе ще стояв, тримаючи її біля вуха.

-------------------------------------------
*У 1921 р. з метою повернення місту давньої слави торговельного посередника між Сходом і Заходом у середовищі промисловців виникла ідея створення спілки з обмеженою відповідальністю під назвою Східний Ярмарок. На потреби Ярмарку міська рада віддала територію давньої Крайової Виставки 1894 р. Було оголошено архітектурний конкурс, лауреатами якого стали львів'яни, відомі львівські польські архітектори Ян Багенський, Рудольф Індрух, Адольф Шишко-Богуш, Броніслав Віктор, Тадеуш Врубель. Більшість споруд крайової виставки  демонтовано, але  деякі старі павільйони Крайової Виставки було частково перебудовано.

Далі буде.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 24-02-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 23-02-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна Зінь, 22-02-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анізія, 22-02-2015

Справу закрили, але...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Лідуня, 21-02-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Viktoria Jichova, 21-02-2015

Закон є закон

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ольга, 21-02-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.50644397735596 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Огляд книги Джорджа Мартіна «Лицар Семи королівств»
Я сумніваюсь, що ще існує бодай хтось, хто в епоху інтернету не чув про «Гру престолів». Вихід кожного …
Наївно про жорстокість: «Хлопчик у смугастій піжамі»
Вперше книга Джона Бойна «Хлопчик у смугастій піжамі» вийшла у 2006 році. І швидко стала бестселером …
Огляд книги Ельчіна Сафарлі «Про море мені розкажи»
Просто живіть, посміхайтеся і любіть. Це не складно. Ельчін Сафарлі «Про море мені розкажи» Відверто …
Огляд роману Сергія Жадана «Інтернат»
Сергій Жадан написав роман, на який чекали три роки. Чекали хоч і з нетерпінням, проте мовчки. Чекали …