Перед самим Новим роком наш кіт Марсік приловчився і проїхався кігтями по моїй щоці. Та так глибоко, що аж кров потекла. Я не стала мазати подряпину йодом або зеленкою, адже так ще видніше буде. Мама, що шила мені сукню до новорічного свята, сказала:
- Сама винна. Нема чого кота дражнити. Тепер будеш «подряпаною» сніжинкою.
Платтячко дуже красиве. Пишна спідничка, майже як у балерини. На неї мама нашила сніжинки, які ми придбали у "Дитячому світі". Ми дуже довго стояли в черзі, люди купували круглі ялинкові кулі та «дощик». Всі штовхалися і мене боляче притискали до прилавка, але я не хотіла відійти в сторону. Адже так цікаво дивитися, як продавчиня обережно складає ламкі ялинкові іграшки в кульки з блідо-синього паперу, струшує "дощик", що яскраво виблискує.
Я стою перед дзеркалом у сукні Сніжинки. У мене є ще корона, але вона весь час з'їжджає на одну сторону. Начебто все добре, тільки от подряпина на щоці все псує.
На цей дитячий новорічний «ранок» в школі весь клас чекає вже цілий місяць. У вікно ми бачили, як привезли велику ялинку і понесли в актовий зал.
Переодягаємося в свої новорічні костюми в класному приміщенні. Мені трошки ніяково, тому що навколо хлопчаки. Я поспішаю втиснутися в сукню. Раптом відчуваю, як потихеньку тріснув шов. Але нічого: не буду піднімати ліву руку.
В залі дуже холодно. Ялинка велично стоїть посередині. Пахне лісом. Який смачний запах! В мене зовсім холодні руки, від хвилювання й передчуття. Цікаво, а що мені подарує Дід Мороз?
Потім починається свято. Але я ніяк не можу зігрітися.
Молода вчителька каже:
- Давайте покличемо Снігуроньку.
Ми голосно кричимо:
- Снігуронько! Снігуронько!
До зали заходить Снігуронька. Серце у мене починає голосно стукати.
Снігуронька каже:
- Діти! А чому у нас на ялинці не горять ліхтарики? Давайте разом гукнемо: ялиночко, засвітись!
Ми кричимо:
- Ялиночко, засвітись! Ялиночко, засвітись!
Але вогники не горять. Снігуронька червоніє і знову каже:
- Треба ще покричати!
Ми кричимо, що є сили. Але нічого не допомагає.
Я бачу, як вчителька швидко виходить із зали, потім повертається, потім знову йде. Ялинка не засяяла. Тоді Снігуронька каже:
- А давайте покличемо Дідуся Мороза!
Ми знову кричимо. Тільки хтось кричить: «Ялиночко, засвітись, а хтось: «Дід Мороз! Дід Мороз!»
У залі стоїть страшенний галас.
Нарешті в зал заходить Дід Мороз. Він довгов'язий і дуже худорлявий. Мені стає його шкода - як він несе такий величезний мішок? Потім я помічаю у Діда Мороза нудні коричневі штани з шкільної форми й чорні черевики замість валянок. Це хлопець, а не дідусь! «Маленький принц» поруч зі мною кричить:
- Це не Дід Мороз! Це Андрій з 10-го "Б"!
Наша вчителька строго йому вичитує:
- Впізнав, то і мовчи. Першокласникам цього знати не треба!
Першокласники може і не дізнаються про Андрія з 10-го "Б", але ми уже великі, ми вчимося у другому!
Діти стають в коло і починають хоровод. Раптом засвічується ялинка! Всі починають страшенно кричати і стрибати, а вчителька бігає і заспокоює всіх. У мене весь час падає корона з голови, а тут вона взагалі кудись закотилася і її затоптали.
У «маленького принца» теж впала корона. Вона мотиляється позаду голови, тому що приклеїлася до волосся клеєм. «Маленькому принцу» прилаштовували корону прямо на голові ще коли ми були в класі. Я бачила.
Потім всі по черзі починають читати вірші, а Андрій з 10-го "Б" виймає з мішка подарунки. Подарунки швидко закінчуються, і я не встигаю прочитати свій віршик. Але я рада, бо дуже соромлюся декламувати перед такою великою кількістю народу.
Вдома мама запитує:
- Іріша! Ну як свято?
Я бадьоро відповідаю:
- Добре. У мене було найкрасивіше плаття.
Увечері я ніяк не можу заснути. Дивлюся в темряві на ялинку. Я ледь вмовила маму поставити її поряд з моїм ліжком. Мама довго не погоджувалася, але потім здалася ...
Вночі я прокидаюся, бо на мені лежить щось дуже важке і колюче. Це моя ялинка. Вона впала прямо на мене. Може, це Марсіку здалося, що подряпини на моїй щоці замало?
