Привіт синку.
Зразу, щоб ти не переживав, скажу: в нас з твоїм татом все добре. Я на роботу ще ходжу, але рада, що до пенсії залишилось небагато. Пенсію обіцяють не тільки підвищити, а й сплачувати. Всіх старих людей, які збираються дожити до цього часу, це неймовірно радує. Тьотю Машу, правда, не дуже: вона не вірить в пенсію і продовжує жити на те, що природа дасть. Я навіть підозрюю, що ті помідори з нашого городу вкрала саме вона. Помідорів мені не жаль, але, коли зникнуть ще й огірки, то в бій піде твій тато.
До речі, батько на роботу вже не ходить. Каже, що там все вже випили, а потім все згоріло. Користі з нього й так нема, тому я не серджусь: хай сидить дома і стереже огірки. Тим більше, що Сірко уже три дні, як десь зник. Дядя Женя каже, що востаннє бачив собаку, коли до нього ззаду підкрадалась тьотя Маша. В руках у неї була сапа, а погляд був голодний і зневірений. Підозрюю, пенсію ще довго не видаватимуть, тому ходжу з ножицями у фартусі. Так, про всяк випадок.
Твій батько теж далеко від хати не відходить. Лише в сусідній двір до дяді Жені. Ох синку, ти маєш добре пам’ятати завжди лагідні і п’яні очі дяді Жені. Тепер такі очі не тільки у нього, а й у твого тата. П’є він багато, і бачу я його лише пізно вночі уже нетверезим. Ну зовсім як в молодості, коли ми почали зустрічатись. Поки що нічого цінного з хати не виніс. Тільки телевізор і сімейні коштовності. Телевізор я і так не дивлюсь: боюсь сідати і залишати неприкритим тил, бо тьотя Маша часто заходить позичати м’ясорубку. Не знаю звідки в неї мясо, але коли я питаю, то вона лише загадково гарчить. Сімейні ж прикраси я вже не ношу. Нікуди. З дому виходжу рідко, а запрошують нас хіба що на похорони і тьотя Маша на чай.
Знаєш, без тебе тут сумно. Нема кому кидатися какою Сірка в дядю Женю. Пам’ятаєш ти так робив, коли тобі було 10 років і дядя Женя лазив до нас красти яблука. А, коли тобі було 16, ти просто бив його палицею. А в 20 вже не мав злості і лише лаявся. Дядя Женя впертий: він і зараз лазить до нас красти яблука, але жаліється, що їх уже з’їла тьотя Маша.
Взагалі-то я дивуюсь, як ще й досі на городі залишились огірки. Огірки твій тато береже більше, ніж свою відзнаку за успішність в 5-ому класі. Вони з дядьою Женьою навіть, коли сідають пити і грати в карти, то ставлять столик одразу біля огірків.
Ох синку, синку. Якби ти був тут, то, я впевнена, вперіщив би тата добре і він би на роботу пішов, обматюкав би дядю Женю і він би забрався до себе через паркан, стругати дерев’яних коників, яких він тобі в дитинстві підступно продавав за яблука.
І тьотю Машу ми б навернули на віру і пса би завели, а я би з яблук компот зварила. Словом, було би все добре. Ну так, як має бути в нормальній сім’ї.
Я вчора до тебе ходила. Та ти й сам, напевно, бачив. В тебе дуже тихо і спокійно. Я навіть із собою ножиці не брала. Тобі сподобались троянди, які я тобі принесла? Пригадуєш, ти такі ніс своїй класній керівниці на останній дзвоник в 11-ому класі. Не переживай, цей букет не дорогий. Та й гроші ще є – батько меблі поки не виносив. А мені ж для тебе нічого не жаль. Та й батькові. Той взагалі, коли нап’ється, спішиться за тобою. В середу стрибав з нашого даху, але, на щастя, не забився – лише вуха заклало. Тепер він глухий і трохи сіпається, тож наливає і більше випиває дядя Женя. А тьотя Маша стала сміливіше себе поводити. Ну нехай. Вона не знає, що крім ножиць я тепер ношу ще й штопор у фартусі.
Дійсно, синку, не гарно так вийшло, що ти швидше за нас пішов. Та знаю: вернутись ти вже не можеш. Чуєш, я, мабуть, підтримаю батька і поспішу за тобою. Скажу, хай виносить меблі. Сяду до них і буду пити. Навчусь в карти грати. Бо ж сім’я має бути разом. Хоч як би не складалось життя.
Чекай нас, синку. Ми скоро.
Твоя мама
