Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2476
Творів: 44502
Рецензій: 87032

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

МІСТ ЩЕМЛИВОГО КОХАННЯ

© Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ, 13-12-2014
      
      Спеціально попросила водія-попутника, щоб не перевозив через міст.
      Серце закалатало. Душа струною натягнулась. І той зоровий образ ― тріпотливі листки клена ― у подумках  з’явився.
      Гой-гой, скільки років сплинуло! Вважай, усе життя! Не зруйнувавсь би тоді міст, певно воно було б геть іншим.
      Тоді, на другому боці височенної греблі, стояв твій Богданчик і щосили гукав тобі про свою спантеличеність тим, що так несподівано міст зруйнувався, через що він не може пройти до тебе.
      «А я ― до тебе! ― відповіла ти. І якось само собою вискочило оте: ― «Милий!..»
      Лише потім усвідомила, що те лагідне слово саме вирвалось з глибин душі, начебто без твоєї волі. І ти сама собі зашарівшись, подумала, що, перебуваючи поруч з Богданом,  вочевидь ще не наважилась би зізнатися у своїх почуттях. Але ось ця несподівана перепона ― ач яка! ― підштовхнула  тебе на таке одкровення.
      «Софієчко-о-о! Мила моя! Люба!» ― почула ти у відповідь.
      А обійти хоч якось – куди там: вода, гори, урвища…
      Ти відгукувалась до нього, заспокоювала: мовляв, невдовзі мають відремонтувати або новий спорудити, бо цей був он яким ― таким старезним, що сам зруйнувався.
      «Та як же я без тебе?!» ― гукав Богдан.
      «Спробуємо якось зарадити такій біді!» ― втішала його Софійка.
      «Я скучив за тобою! Дуже-дуже!..»
      «Я сильніше!»
      «Ні, я сильніше! Так хочеться туди, до тебе!»
      «Що нового у вашій родині, Богданчику! У вашому селі!»
      «Мамка народили братика?»
      « То як?!»
      «Атож!.. Дивно!.. Не говорили ж нічого. Та й не помітно такого було, хоча, як виявляється, була вже самадвоє!..»
      «Як назвали?..»
      «Не знаю. Мамка сказали, що з батьком треба порадитися…»
      «Яким ще батьком?! У тебе ж немає батька…»
      «Батько мого брата, який народився!.. А мені він батьком ніколи не стане!..»
      «Чому? Мені якось говорили, що вітчими часом піклуються про пасинків краще за рідних».
      «Я ненароком почув як той ставив умову матері, що він два роки не терпітиме, поки я закінчу середню школу. А мамка особливо й не заперечували, воркотіли йому щось лагідне… Відтак мені дуже прикро стало».
      «А чому ж він так зразу, грубо ?!.»
      «А я здогадався «чому»: під час того обопільного воркотіння він висловився в тому сенсі, що мамка виховали мене надто свідомим патріотом. А він таких не любить. Тож, мовляв, хай вона вибирає між мною і ним…»
      «Мій любий Богданчику!..» ― гукнула хлопцю ти, щоб хоч якось втішити, перейнятися його болем.
      «Та нічого! Якось буде! Ми ще поборемось з п’ятою колоною!.. Перепрошую, що я завантажив тебе такими проблемами. Зараз у нас з тобою найбільша проблема ― оцей міст, що так недоречно зруйнувався. Лише деякі палі он стирчать».
      «А де вона стоїть ― п’ята колона?»
      Твій Богданчик аж розсміявся.
      «Та то я так!.. Приказка є така! Хоча… Хоча, он вона стоїть у вигляді колишньої підпори. Вона якраз і спричинила до руйнації мосту».
      Богдана несподівано покликали. І він, вибачившись перед тобою, рушив додому. А ти відійшла трохи убік, лягла горічерва на соковитооксамитову траву, спрямувавши погляд у блакить неба. Обабіч твого погляду виднілися ніжні гілки кленів зі зворушливо тріпотливими листками. Подібні  ще змалку тебе неймовірно зачаровували. Маючи з верхнього боку  зелене забарвлення, а знизу ― попелясто-зелене, вони під час хоч невеликого вітерцю гойдалися і тріпотіли, створюючи неймовірне калейдоскопічне видовище.
      Знаючи про це, твій Богданчик, ніяковіючи і червоніючи, якось подарував тобі сережки, схожі на кленові листочки. Сережки, звісно, були дешевими, але виготовленими на славу. Тих «листочків» на кожній з них було вдосталь, і під  час бодай незначного повороту голови вони дуже ефектно переливались. Ти була на сьомому небі, навіть цьомкнула його, а він ― тебе, якось невміло, мабуть від того почервонівши.
      … І ось тепер міст є. А того хлопчика, твого першого кохання, немає.
      «Невже життя промайнуло? ― подумала ти. ― Невже у мене є чоловік, дорослі  діти,  онуки і правнуки?.. Еге ж,  є… Але чому мене  з роками усе більше тягнуло сюди, до цього мосту, до цих кленів? Певно, душа відчувала, що міст новий звели… Звели…  Так,  звели… Коли ж то?..»
       Згадала як тоді ще багато разів ти приходила на це місце, але Богдан не з’являвся. Приходила, аж поки хтось, очевидно знаючи про такі ваші зустрічі на відстані, не прийшов і не повідомив тобі, що його заставили виїхати до якихось родичів кудись дуже далеко. І сліди загубилися…
       Ти відійшла трохи в тінь, під клени, й до болю в очах почала вдивлятися у протилежний бік мосту на оновлену греблю, а за нею ― на село.
       Стрепенулась, немов щось згадавши.
       «А-а-а, ось, мої ріднесенькі…»
        Це сережки «Кленові листочки» намацала у кишені. Тремтячими від хвилювання  руками приладнала їх до вух і, не втримавшись, заплакала.
        Листки на кленах і «кленові листочки» на сережках затріпотіли в унісон, немов гортаючи сторінки того життя й твоєї долі.
        Автобус від’їхав у зворотній рейс. А ти все вдивлялася у міст і з неймовірним щемом силкувалася бодай у пам’яті відродити розмову з Богданчиком, згадати бурхливі хвилі почуття кохання і банальну причину, що його розвела.
        Ти якось і не звернула уваги на згасання ще одного дня у твоєму житті. Лише листочки на кленах гіпнотично чарували очі, навіюючи божественне блаженство і якийсь незбагненний душевний спокій.

                                                                                  


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Viktoria Jichova, 14-12-2014

[ Без назви ]

© Юрій Кирик, 14-12-2014

[ Без назви ]

© Михайло Нечитайло, 14-12-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.78425979614258 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Лютеція» — еротичний роман-містифікація
Вже кілька років поспіль у вересні (до Форуму видавців) Юрій Винничук влаштовує справжнє свято для поціновувачів …
Вікторія Андрусів «Тринадцять жінок Івони»: фатум як спасіння
Свою дванадцяту книгу презентує широкому загалу відома закарпатська письменниця Вікторія Андрусів. «Тринадцять …
«Моє не надто досконале життя» (але майже)
Знову переповнений вагон, вже бачу це ще до зупинки потяга. Але я ж мушу потрапити на роботу на іншому …
Книжка розмов із Юрієм Андруховичем: «Вирішальна роль усе ще за нами»
Книжка розмов із Юрієм Андруховичем «Нам усім пощастило» важлива не лише як дозвіл на гостини до письменницької …