Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2466
Творів: 44278
Рецензій: 86460

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Мініатюра

ЖИТИ ХОЧЕТЬСЯ

© Анатолій Азін, 28-11-2014
Солдат опритомнів не від страшенного болю, що роздирав його тіло, а від ласки Божої. Кліпнувши очманілими очима він вгледів перед самісіньким своїм носом чорний вологий собачий писок і червоний шершавий язик, що миролюбно лизькав його неголену щоку. Пес взрівши ще живі очі злякано відсахнувся, але не втік, стояв пригнувши голову до землі гіпнозуючи пораненого. Солдат, ледь спробувавши ворухнути ногою, зойкнув.  Права нога була неслухняною, від неї по всьому тілу струївся жар немов хтось встромив її в диявольську смоловарню. Собака співчутливо заскавучав ніби відчуваючи людську скруту. Він знову заплющив очі, пес зробив рух до пораненого, але боєць миттєво розплющив очі вже не злякавши собаку і той привітно вильнув хвостом. Собака стояв на фоні згорілого панцерника в якого вцілили із зеленки гранатометом. Резина ще куріла сивим, рухливим від подиху вітерцю, смородом. Вовка – механік-водій лежав окровавлений поруч обличчям до землі. Спрага душила немилосердно. Пес знову жалісно заскавучав задерши голову догори, потім, зробивши декілька рухів від пораненого, вернувся назад ніби вимагаючи бійця втікати подалі від цього страхіття. Солдат зрозумів собаку і, зібравши останні сили, перевернувся на живіт. Пес відбіг декілька метрів і зупинився, оглянувся, підбадьорив пораненого скавучанням, заохочуючи повзти за ним.
За посадкою виднілися білі розтрощені війною сільські оселі. Собака вів пораненого до свого двору на краю села. Жага до життя змушувала солдата довіритися собаці і він повз мовчки зціпивши зуби. У дворі, біля собачої перекошеної старої будки він вгледів миску з водою кимось дбайливо залишену для присадибного охоронця. Він на півсвідомості дотягнувся до миски і пив по-собачому воду, доки миска не спорожніла. Пес сидів посеред двору задоволено помахуючи кудлатим хвостом. Напившись, поранений втратив свідомість.
Вечоріло. Господар крадькома навідався до оселі. Собака винувато лащився, потім не злісно гавкнувши, підскочив до чужинця вказуючи господарю на біду.
– Рудий, а це кого до нас нечиста принесла? Пес жалісно заскавучав. Господар став присліпувато приглядатися до лежачого голова якого покоїлася поряд з собачою мискою. Потім він хвацьке  буцнув спорожнілу миску так, що вона аж забряжчала на зцементованій лисині подвір’я закотившись аж за будку. Лежачий застогнав. Господар зрозумів, що то поранений солдат.
– Гей! Чоловіче добрий, ти хто? З наших, чи «укроп»? – запитав він торкнувшись плеча солдата.
– Я… українець, – ледве чутно промовив той. – Врятуйте мене, так хочеться жити… Господар вилаявся перелічивши всіх святих, гримнув на Рудого, той злякано відсахнувся подалі від важкого чобота на безпечну відстань. Солдатові було на вигляд років двадцять п’ять.
– Де ти взявся на мою голову? – господар почухав потилицю, потім прочитав нотацію про бандерівців спльовуючи за кожним словом. – Зараз гляну шо там з тобою, він, ще щось буркнувши собі під ніс, пішов до хати, згодом, ногою відчинивши двері, повернувся з пляшкою самогону і жмутом білого ганчір’я.
– Нога… Права нога… – простогнав солдат.
Господар вправно роздер мокру від крові холошу камуфляжних штанів, литка ноги була розірвана осколком, що застряв у перебитій кістці і виглядав зло віщим огризком. – Ох-хо-хо… Він торкнувся залізяки. Солдат зойкнув. – Терпи, бісова душа! Господар змочив ганчірку самогоном і почав обмивати рану. Солдат скреготів зубами від болю. – Зараз, ще трохи почаклую. Він пішов до сараю і повернувся з обценьками. – Ну, паря, тримайся! Господар змочив обценьки горілкою і одним вдалим рухом висмикнув залізяку з тіла. Солдат знепритомнів. Перев’язавши рану він ще й наклав шину, відірваною дошкою від паркану. – Здається все зробив, – буркнув собі під ніс витираючи долонею спотіле чоло. – А ти чого витріщився? – вже не злісно гримнув на Рудого, потім налив у миску води і з почуттям виконаного боргу перед ближнім пішов до табору ополченців заявити на «укропа». «Хай може до шпиталю відвезуть, не помирати ж йому посеред двору» – думав він.
Рудий провів господаря до хвіртки, змахнув хвостом і вернувся до пораненого

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

Справжньо.

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 02-12-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анізія, 02-12-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 29-11-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 28-11-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 28-11-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.48478507995605 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Лезами по нервах: «Маленьке життя» Ганья Янаґігари
Перш ніж ви продовжите читати, саме час для офіційного оголошення. Я не рекомендую вам «Маленьке життя» …
Постапокаліптика по-українськи: Огляд роману «Горизонти наших надій»
Для української літератури постапокаліптика — відносно новий жанр. Те саме можна сказати і про кіберпанк. …
Огляд книги Джорджа Мартіна «Лицар Семи королівств»
Я сумніваюсь, що ще існує бодай хтось, хто в епоху інтернету не чув про «Гру престолів». Вихід кожного …
Наївно про жорстокість: «Хлопчик у смугастій піжамі»
Вперше книга Джона Бойна «Хлопчик у смугастій піжамі» вийшла у 2006 році. І швидко стала бестселером …