Спогади... бувають такими теплими і такими холодними водночас. Вони, як ті нотні знаки, що зображають музику на нотному стані. Спогади, як окремі кадри з кіно нашого життя.
Спогади дитинства найтепліші, найчарівніші. Вони часто повертають нас туди, де нам було добре і спокійно. Коли нам хочеться помріяти, коли хочеться повернути час назад. І найчастіше, коли наші власні діти проживають дитинство. Ми начеб-то заново переживаємо ті самі дитячі почуття, ті самі дитячі емоції. І це чудово заново відчувати себе дитиною. Така собі «доросла дитячість».
Часто ми згадуємо дитинство, коли нам погано, коли треба вирішувати «дорослі» проблеми. Але ж так хочеться повернутися назад, де відчували безтурботність та безпорадність перед життям. І коли реальність дуже сувора, тоді наші домашні, дитячі спогади зігрівають нас із середини і дають сили зносити усі негаразди.
Також доволі часто боїмося робити звичні дитячі речі, - радіти дощу, веселці, стрибати по калюжам, гойдатися на гойдалці. І саме спогади про те, як нам було весело і хороше після розваги, змушують нас переглядати наші страхи.
Спогади юності, шкільних років теж не залишають байдужими. Вони часто надихають, відкривають друге дихання у житті. У кожного з нас спогади зі шкільними роками пов’язані з першою вчителькою, першим коханням. Це такі хвилюючі миті, які на все життя закарбовуються у нашій пам’яті. А особливо перше кохання... Спогади про перші ніжні, чисті почуття, про першу дружбу, про наївність і довірливість, про плекання надії про вічне кохання.
Спогади про першу білу сукню, про перше штовхання у животику, про перший рідний дотик немовляти.
Спогади, як тепла ковдра, в яку закутаєшся і захищаєшся від холоду. Тоді стає так тепло та затишно. Теплі миті нашого життя так стійко лишаються у пам’яті і у хвилини «холоду» зігрівають нас і додають сил жити далі.
Є звісно і «колючі» спогади, які ми хочемо забути найбільше та найшвидше. Але вони часто довго не полишають серце. І саме у невдалий момент постають перед очима. Треба вміти видалити їх з пам’яті, відволікатися від них.
Запах теж потужний засіб навіювання спогадів. Він викликає ностальгію за минулими пережитими відчуття. Аромат чорного чаю зі скоринками апельсинки нагадують перші трепетні миті вагітності. Ароматні масла нагадують прогулянку з найдорожчою подругою. Ванільно-молочний запах повертає мене до дня народження моєї маляти. Запах ялівцю нагадує про перші зустрічі з коханим. Запах кориці повертає мене до Львівської майстерні шоколаду. Запах сирості та дощу – до Львова, до бруківки та Львівських кав'ярень. І особливо запах кави! – повертає до прогулянок з термосом у золотому парку.
Таких порівнянь багато і усі вони лишаються у теплих спогадах, які ми можемо собі дозволити «надягнути» у прохолодні осінньо-зимові вечори. Саме такі прості і водночас дорогі нашому серцю речі ми маємо собі дозволяти майже щодня. Тільки тоді наші думки впорядкуються, в них прийде рівновага і спокій. Тільки тоді ми стаємо справжніми. Зриваємо маски буденності і одягаємося у справжність. Заглиблюємося у себе, у свої думки, мрії, бажання, у свої спогади. Заплющуємо очі і пригадуємо, пригадуємо, пригадуємо.
