Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2476
Творів: 44505
Рецензій: 87040

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авторська проза

Загадкова жіноча душа

© Володимир, 24-10-2014

Нінель і Люська – подруги нерозлийвода. Обидві незаміжні. Обидві, приблизно, одного віку. Обидві мають дорослих дітей і обох… Залишили чоловіки. Не можна сказати, що вони мають вигляд нещасних. Ні, це зовсім не так. Потрібно ж тримати фасон! Особливо, коли якась «добра» подруга ненароком заведе розмову на цю болючу тему. Спочатку, наче співчуваючи, та насправді,  для того, щоб якнайболючіше ущипнути за слабеньку жіночу душу. Люська завжди йде в контрнаступ: «А на кой він мені нужен? Щоб ото, як твій – ходив п’яний і небритий?» Ці слова завше мали ефект, сильно б’ючи по гордині «подруги». Та у відповідь парирувала: «Ой-ой, ви подивіться на неї, люди добрі. Та в мене хоч такий - та є, а твій утік до умілішої. Ха-ха-ха…» На що Люська, не моргнувши оком, віддячувала: «Якби ж на світі було менше таких умілих бл…дєй, як оце ти, то й чоловіки б дому держалися».
Нінель, у свій «сороковник», теж ділила вечори з телевізором. Інколи траплялися, як то кажуть, зв’язки на стороні, та вони були зовсім нетривалими. Чоловіки не знаходили у її особі теплої і спокійної гавані. Можливо, причина крилася в крутій вдачі молодиці. Вона завжди ставила своє «Я» на перший план, а потім зважала на зауваження. Чоловіки, як вид, для неї всі були нездари,  ледарюги і гульвіси. Гульвісами, на її думку, були абсолютно всі. Можливо й не на сто відсотків, але… Її ж колишній чоловік геть-чисто підходив під ці прикмети. Не отримавши очікуваної відради в сімейному єднанні, він,після невеликого шторму на океані подружніх відносин, на повних парусах відчалив своїм курсом. Нінель, наче та пава, показово тримала свою пиху на людях. Але недовго. Якось увечері, напередодні вихідних, вона запросила до себе Люську.
- Алло, привіт подруга. Ти що робиш? Приходь до мене… Погомонимо.
За кілька хвилин Люська вже шкрьобала в хазяйчиних капцях.
- Каву будеш? – запропонувала Нінель.
- Краще чай…
- Бери, ондечки, медяничок. Пекла вчора. – Наливаючи окріп,
припрошувала господарка.
Схожа ситуація в сімейному стані зблизила подруг ще більше. І такі п’ятничні зустрічі стали не рідкістю.. Ну, хто ще зрозуміє згорьовану жіночу душу, яка з усіх сил пнеться показати, що в неї все окей, як не споріднена одинока натура. Вірній подрузі можна довіритися. Їй можна відкрити найпотаємнішу із таємниць. З нею можна помріяти, або обговорити,  а чи й обсудити потенційного коханця. Ще можна подружниці навигадувати «сім мішків гречаної вовни» про амурні пригоди на морі. І розповідати їх вкотре. І то все пусте, що з часом Павлік стає Арнольдом, або Едгаром. Головне – розповідь насичена пристрастю з пікантними подробицями. Справжня подруга вміє слухати і… Всьому вірити. А це дуже важливо для збудженої жіночої природи. Розбуяла кров воліє свята! Бажання хлюпає через край!.. Та пристрасний діалог немає продовження в досягненні вищої насолоди і тому все підхмарне й височенне осідає на грішну землю разом з пропозицією.
- Давай подруга по чуть-чуть… В мене є класний вермут… З санаторія…
- Давай, я не проти…
І ось, коли маленький ковточок пахучого пиття пригублено і оцінено, Нінель, ніби між іншим, стиха мовила.
- Подарунок… Хоч пам’ять лишилась… Обіцяв подзвонити…
- Так-так, подруга, а що це ти?.. Давай подробиці, - «нагострила» вуха
Люська.
- Та, нема чого й розказувати… Так … Розтало, відлетіло «…как с
бєлих яблунь дим». – Й підняла келиха, вдивляючись в бульбашки.
- Не тягни… Давай-давай. – Припрошуючи, почала вмощуватися подруга.
Було видно – її неабияк зацікавили слова. – Давай, подруга… За нас, - вчергове дзенькнули бокали.
Нінель знову наповнила бокали і неквапливо почала.
- Я його зразу й не примітила… Заїзд був бабдомівський… Одні
пенсіонери й старики з медалями. Ну, думаю собі, оце ти, Нонка, «везуча»! Ну, хоча б один прилічний кавалєр! Пішла на танці… Ти уявляєш? Немає з ким і… Розстроїла-а-ась. Повернулась назад… Сама… Без провожатого. Стала відкривати двері – ключ застряг. Дивлюся, а з номера неподалік, виходить мужчина. Я почала дужче смикати ключа. Краєм ока дивлюся – запримітив мене. А я продовжую трясти… Він направляється до мене, а в мене, аж дух збився. І тут він, як обізветься: «Дєвушка, может я магу чєм-то помочь?» Боже, я такого голосу не чула ніколи! В мене коліна затряслися… А серце ледь не вискочить! Я йому й кажу: «Что-то с ключом».  А в самої голос тремтить і руки не слухаються. Він допоміг відкрити двері. І тут наші очі зустрілись! Боже мій, які в нього очі. Ти б бачила! Голубі-і-і, як небо! Він каже: «Может в гості прігласітє?»
Після цих слів Люську, аж тіпнуло.
- Та, ти шо-о-о!  А дальше? – Осушила бокал, і тут же його наповнила. -
А далі, далі, шо? – все допитувалася.
- Ми познайомились. Я його поблагодарила і ми вирішили зустрітися
завтра.
- Ну, і як його звати? – не вгамовувалась Люська.
- Ім’я у нього дивне. -  Закриваючи очі, замріяно видихнула, – Ариста-а-рх.

Люська швидко  закліпала здивованими очиськами й прогугніла: «Нічо-о-о собі».
- З Югославії, - продовжила Нінель. Відсьорбнула питва й мовила,
звертаючись до подруги, - а ти як думала? Ми ще ого-го, в формі. Навіть доктор не повірив, шо мені вже… Так і сказав: «Не вірю очам своїм! Тут написано… А ви ж виглядаєте на 25».
- Та, ти шо? – Знову булькаючи спиртне в бокали, видала Люська. – А, ти
шо?
- На другий день ми стрілися… Він запросив до ресторану… Нам
подавали оті… Як їх?.. Таке, як наші раки…
- Суші, чи шо? – Не зрозуміла Люська.
- Та, які там… - Відмахнулась та, - здорові такі… З клешнями.
- Омари? – Спробувала стиха підказати подруга.
- Сама ти омар! О!.. Згадала! – Клацнула пальцями Нінель. - Кра-а-би!
- За крабів тре випить! – Закликала Люська, - давай, подруга! До дна!
Вона на цей раз вже невпевнено допила свій бокал. Гикнула.
- Курить охота, - почала хаотично шукати щось по кишенях. – Ти не
бачила моїх сигарет?
Нінель під дією випитого і самонавіювання все ще перебувала в обіймах солодкої втіхи. Нехай ця втіха була казкою, вигаданою самотньою, повною сил жінкою, але вона принесла і подарувала хвилини блаженства і спокою.
- Там, здається біля попільнички, подивись. – Зітхнула і спустошила свій
бокал. – Ти б кидала палити. Не всім чоловікам це до вподоби. До речі, Макс не палив…
- Що за один? Хто це? – перепитала Люська, запалюючи сигарету.
- Ну, цей же… Макс. З санаторію…
- Ти казала…, - затягуючись димом, -  то був Аристарх. -  Спробувала
нагадати подруга..
- Яка-а-а різниця – Макс чи Ариста-а-рх? – якось спустошено промовила
жінка. -  Всі вони одинакові. Повір мені. – Й гіркі сльози бризнули фонтаном. – А я його так кохала! А він… Обіцяв подзвонити.
Люська не змогла цього стерпіти і солідарна жіноча душа залилась гарячими сльозами.
- Всі вони падлюки! – Почала схлипувати Люська.
- Кобелі! Шо їм ще треба?! – Підтримувала Нінель.
- Як їм можна вірити?..
- Чому ми такі… нещасливі-і-і-і… І-і-і-і…
За кілька хвилин нарешті сльозопускання припиняється.
- Знаєш що, в мене є дорогий коньяк. Хочеш? – запропонувала Нінель.
- Угу, - все ще схлипуючи, погодилась Люська.
Нінель швиденько розлила спиртне і подаючи бокал запитала: «За шо вип’єм, подруга?”
- За те… За те… - вже спокійніше почала подруга, - За нас красивих!
- І за те шо всі чоловіки казли!..
- Ага…
- Ну, поїхали! – підтримала Нінель.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юлія Хотин, 25-10-2014

Казли і тьолкі

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 25-10-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Viktoria Jichova, 24-10-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Катерина Омельченко, 24-10-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.36490297317505 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Пол Бейті «Запроданець». Чорний роман під рожевою обкладинкою
Як воно — жити з усвідомленням власної чорноти? Чому ми досі ділимо людей за кольором шкіри? Запитання, …
«Лютеція» — еротичний роман-містифікація
Вже кілька років поспіль у вересні (до Форуму видавців) Юрій Винничук влаштовує справжнє свято для поціновувачів …
Вікторія Андрусів «Тринадцять жінок Івони»: фатум як спасіння
Свою дванадцяту книгу презентує широкому загалу відома закарпатська письменниця Вікторія Андрусів. «Тринадцять …
«Моє не надто досконале життя» (але майже)
Знову переповнений вагон, вже бачу це ще до зупинки потяга. Але я ж мушу потрапити на роботу на іншому …