Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2466
Творів: 44268
Рецензій: 86441

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Мініатюра

Мамин оберіг

© Василь Тибель, 06-09-2014
- Дзвінко?! – Данько, влетів у розчинені двері. Ще не йняв віри сусідці по номеру, заглянув у ванну, розкрив шафу для одягу. Тоді, з розпачу, гепнув на стіл торбу із продуктами. – Втекла шльондра, а я дурень…
Стримуючи клубок в горлі, присів на краю ліжка. Готельна постіль ще  не вивітрилась від пахощів її духів.  
- Ш-ш-шльондра, - прошипів, давлячись сльозою. – Тепер знатиму, як знайомитися по Нету. Треба ж так запасти. Приїжджай до мене, в Карпати! Приїхав? Певне, ще й почистила на останок.
Встав, дістав рюкзак. Ніби все на місці: планшет, кредитка, в джинсах кількасот гривень.
- Чекай, а може із нею щось трапилось? – Вхопив мобільного і зразу ж кинув його на ліжко. – Прокляття! Зв'язок ліг.
Збіг сходами вниз. Довго шукав господаря. Вуйко нічим йому не зарадив. Лише на вулиці бачили, як спозаранку простоволоса дівчина бігла до зупинки. Тепер все зрозуміло - він не її формат, не її принц. Реальне й віртуальне життя, трішки різняться.
Трохи заспокоївшись, Данько повернувся в кімнату. Коли входив, кинув поглядом на тумбочку. Він добре пам’ятав, як вчора туди поклав свого срібного ланцюжка. Заглянув під ліжко, в шухляду – зник. Воно того срібла, гривень на триста, але ж це мамин дарунок. Говорила: Бережи сину – то твій оберіг.
- Уберіг!? Для чого їй мій ланцюжок? Невже вся комедія із листуванням, що тривало майже рік, зустріч і ніч кохання, були тільки заради цього..? Це ж реліквія, яка цінна тільки мені. Господи, як здрібнів світ! – Данько не знаходив собі місця.
Мама подарувала йому цю річ напередодні, страшного дня. Той жах досі в очах – блискавиця, яка ріже небо навпіл. Лише дивом його не зачепило, може й направду ланцюжок вберіг? Мама лишилася під дубом, так і запам’ятав її закляклу із піднятими руками.  
   Батька він не пам’ятав, а вітчима ненавидів, той напідпитку чубив Данька й матері не жалував, все не міг пробачити, що замолоду не його вибрала . В гніві відьмою називав й похвалявся, що злигається із самим щезником, якщо мати спробує втекти від нього. Хто такий щезник, Данько дізнався пізніше, коли вивчав «Тіні забутих предків». Не вірив у тих лісових дідьків, але якесь прокляття висіло над їх родом. Батько й мати були з Карпат. Мама навіть розповідала, що знімалася у фільмі Параджанова. Там і вподобав її батько, що приїхав до них, в село, із Верховини. Вони разом танцювали гуцульські танки в масовках. Тут і побралися, а через рік і Данько народився. Та не довгим було щастя - батько трагічно загинув. Потім померла бабця, мама казала, що теж не своєю смертю - кладка обірвалася над прірвою. Данько знав її тільки за світлиною, що висіла біля образів: стара гуцулка, лице якої рясно заборонували роки, з великою дерев’яною люлькою в зубах.
  Тобі мама виїхала до тітки, на Волинь. Потім з’явився Роман, мамин односелець. Малий Данько не розумів, чому цей дядько живе із ними? Постійні сварки й  приниження. Мама плакала ночами. А того ранку, коли вдарив, вхопила Данька й вони  побігли в ліс.
Після трагедії Роман зник, а Данько надовго онімів. Жив у тітки, але ніколи, не знімав мамин дарунок.
Заглибившись у спомини, він взяв у руки рекламу із тумбочки: «Зелені садиби Криворівні, радо вітають вас!» .
- Це ж мамине село!  Я навіть не запитав у тієї шльондри, куди мене запросила? Мушу глянути на ті місця, а тоді поїхати. – Закинув наплічника, вийшов на двір.  Вгорі, над вершинами клубилися хмари, що тяжко перелазили через хребет далекої Чорногори.
Данько розпитав, як пам’ятав, у господаря про своє колишнє обійстя.
-  Хатина ще стоїть, але там зараз мешкає відомий на всю округу мольфар.
- От і добре, згадаю дитинство, а заодно  й дещо розпитаю у вашого чарівника.
Данько вийшов з двору й, зійшовши на манівець, подерся стежиною вгору, понад бурхливим потоком Чорного Черемошу, що розітнув село навпіл. Знав, за горою має бути той куточок його дитинства, який ще не вивітрився повністю із пам’яті. Хвилювався, чи ж впізнає рідні місця. Стільки ж часу сплило? Обминув Лису гору. Здалеку впізнав  похилений, від старості тин,  приплюснуту роками хатину, далі кладка й шумливий потік. Все змінилося: виросли дерева, хатина осунулася, але дух залишився. Той дух дитинства, що його семирічна душа засмоктала навічно із цього карпатського села. Підійшов ближче, на призьбі вгледів згорбленого старого гуцула у вишитій камізельці. Довге сиве волосся, що звисало із під крисані закривало його лице. Вуйко щось стругав, сидячи  на порозі.  Данько підійшов ближче й вкляк,  щось надто знайоме видалося у тій згорбленій постаті.
Старий відчув його погляд й повернув голову, відкинувши із лиця волосся. З-під капелюха на Данька зирнули холодні очі. Він зразу ж його впізнав. Хлопець згадав би цей холод навіть через сто років  - так ненавидіти могла тільки одна людина – його вітчим.
- Знав, що прийдеш. Як ти став схожий на Йвана. Через нього я занапастив душу, продав її аріднику. Ненавиджу! Думав, що вбивши його, поверну свою чічку. І тебе мав би спопелити ще щеням, та Марічка перехитрила мене, віддала свій оберіг. Це ти, ти забрав її в мене! А тепер згинеш - моя звідна донька, Дзвінка забрала твій оберіг! Я носив в душі помсту довгі двадцять років, бо Марічка не допускала до тебе. А тепер - помреш ! – слова вітчима вилилися на Данька, як холодна вода із Черемоша.
- То Дзвінка пудрила мені голову за вашою вказівкою? – лиш вимовив зблідлими губами.
- Вона вподобала тебе по Інтернету, а я випадково впізнав. Мольфари  теж інколи гортають соціальні мережі.  – Він криво посміхнувся і від того посміху мурашки пробігли поза спиною Данька.
- Я мушу виправити свою минулу помилку - арідник вимагає. - Старий звівся, зблиснув очима й підніс руки до неба. Хмари, які до того мирно пасли вершини, як покірні вівці стали  стікатися в одну велику отару й з гуркотом посунули з полонини. Старий шептав чорну молитву, а Данько стояв ніби пригвинчений до стежки.
І тут з’явилася вона, легка, разюча, як лісовий дух, як мавка, як порух крилець метелика. Яка ж вона гарна, подумав Данько. Серце знову затріпотіло, як тоді, коли вперше торкнувся її руки.
- Тату, я ж просила, Данька не чіпати! - мовила рішуче. - Ти  казав, що відпустиш нас, коли отримаєш зілля  з його кулона.
- Відійди, Дзвінко! Тепер пізно.
Старий мольфар змахнув руками й хмара, що зависла над хатою, гаркнула й виригнула ріку вогню.
- Тримай! – вигукнула Дзвінка, кинувши ланцюжка Даньку. Все відбулося миттєво, хлопець не змигнув і оком, як його кинуло навзнак. Потужний вибух грому оглушив. З німим подивом спостерігав, як вогняний стовп вигнувся й впав на його кохану, перетворивши її в хмарку, а з будинку мольфара вибилися язики полум’я. Оглушений, Данько не чув волання старого мольфара, що метався несамовито двором. Люті в його очах уже не було, лише відчай і горе на, вмить, змарнілому лиці. Враз мольфар зупинився, підійшов до палаючого будинку, відчинив двері й ступив через поріг. Дах обвалився за старим і в клубах диму, що знялися над хатою, Данько помітив, як чорний силует вибився із вогню й понісся до одинокої хмари, що гримнувши востаннє, покотилася за гору.  

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

Сюжет - цімес!

© Юрій Кирик, 09-09-2014

[ Без назви ]

© Михайло Нечитайло, 09-09-2014

[ Без назви ]

© Елен Тен , 08-09-2014

[ Без назви ]

© Viktoria Jichova, 08-09-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анізія, 07-09-2014

Я порівняв би...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Цибенко, 06-09-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Галина Михайловська, 06-09-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.43680191040039 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Огляд книги Джорджа Мартіна «Лицар Семи королівств»
Я сумніваюсь, що ще існує бодай хтось, хто в епоху інтернету не чув про «Гру престолів». Вихід кожного …
Наївно про жорстокість: «Хлопчик у смугастій піжамі»
Вперше книга Джона Бойна «Хлопчик у смугастій піжамі» вийшла у 2006 році. І швидко стала бестселером …
Огляд книги Ельчіна Сафарлі «Про море мені розкажи»
Просто живіть, посміхайтеся і любіть. Це не складно. Ельчін Сафарлі «Про море мені розкажи» Відверто …
Огляд роману Сергія Жадана «Інтернат»
Сергій Жадан написав роман, на який чекали три роки. Чекали хоч і з нетерпінням, проте мовчки. Чекали …