Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2466
Творів: 44278
Рецензій: 86460

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

КОПИЛ

© Анізія, 05-09-2014
- Не хочу, не хочу… - чіплявся за гілля плакучої  верби, що  купалося у воді.
-А ти йди, йди.. Вода файна. То нічо, що  зимна. То лише так спочатку. А потім тіло звикає. І буде добре і тепло.
Тітчині руки штовхали його в швидку воду. Тримався за  слизьке  вербове гілля і просив Бога, щоб воно не обірвалося. Та вже пливло  зелене листя  з ним. А тітка  зайшла у воду і  штовхала його у вир, де вода пінилася, закручувалася у спіраль.  Уже не міг кричати.  Лише перелякані  оченята  шукали бодай якусь людську постать на березі.  І знайшли .
Баба Юстина виринула несподівано  . Ніби випливла з ранкового туману.
-А що це Ти , Ганно, малого  вдосвіта у таку зимну воду  друляєш. Таж вода нині як лід. Та чи в Тебе серце вже зледеніло, аби так сиротою поштурхуватися ? Ба, та ти  ще в сам вир його пхаєш.. Чи згубила що там?
-Ключі,  Юстино, малий  вкинув. Мусить дістати їх.
-Які ключі? Чи не знаю, що хата  ваша на засуві скільки й стоїть… Ой, Ганно, не вигадуй і  не бери гріха на душу.
…Той спогад обпік знову. Як  вискочив з води і,  вириваючись із цупких рук тітки Ганни, побіг понад берегом. До старого пастуха  Івана, котрий   у своїй старій хижці коло берега   не раз   зігрівав його  горнятком гарячого молока чи пахучим чаєм з трав та смородинового, малинового листя. Не раз там і засипав під сумне буркотіння   старого, що отако дівки дають намовитися, забувши материну науку, а копилята  потім по світі  волочаться нікому не потрібні. А ті вітрогони погуляли та й лишили дівку…  Кому воно, нещасне,   у тім світі потрібне….
Вдома, куди закрався надвечір, тітка сиділа  коло столу і  витирала очі. Баба вичитувала їй:
-Та ци ти цілком вже змарудилася?  Ци   хочеш, аби мене й тебе до цюпи вкинули, аби Маруська нас проклинала? Ци не розумієш, що вже таке сталося,то сталося. Та ж вона  на тій  фабриці  заробляє на хліб нам.  Ци ж не видиш, що в розтоптаних мештах ходить, а нам до копійки  віддає. Та ми вже й хатину можемо нову купити. А ти все на віно собі складаєш ті криваві копійки. Та теперка люде  будуть нам кістки  обмивати. До церкви не зможемо піти.
Баба повернулася на скрип дверей:
-Де ж ти ходиш, бідо мала ?
Тільки й мав скупого  тепла, що від баби. Маму видів лиш у неділю та на великі свята. І то не на ті, коли святкувало село. А на ті, коли   садили бульбу. І на Новий рік, коли  за вікнами вила хуртовина, а до Різдва ще було трохи чекати. Тоді день був  як хвилька і одразу  за очі хапав вечір. А в  маленьку цяточку, продмухану  на шибі, заледве можна було розібрати чиюсь тінь…
Коли ж не стало матері, баба казала, що  вона  застудила  плуца,  стало ще  тяжче. Тітка  не могла бачити, як він щось їв. Тоді в хаті стояв такий рейвах, що й ворона би  не сіла на комин.
-Та  через тебе, копиле, я заміж не можу вийти. Бо хто хоче мене з чужим   бахуром? Та хто тебе  ладен прогодувати?
Заміж тітка вийшла. І жила  незле. Бо мала наскладану  копійчину. Ще з материних заробітків. Баби скоро не стало. А йому місця  не було  у тітчиній хаті. Сам ставав на ноги. Училище, армія… Мав і сім’ю. Дружину  не врятував від важкої недуги. Донька   за океаном.Щаслива.
А він... Самує.
Боявся  переступити поріг. За яким  було стільки виплакано сліз і стільки страху…
Переказали йому, що тітка  сама. Дітей не мала. Чоловік  вже давно відійшов на той світ. Вона  при смерті. Хоче бачити його.
Тихо скрипнули двері.
- Людоньки! Та як ви мене полишили?  Та камінь би ся розпук від  плачу, та води би в ріці згіркли від сліз. Я не годна тут  вилежати, випросити в Бога смерті.
- Тітко, то я…
Тиша.
-Ой, небого. Прости мене …Стару і дурну. Думала, що й тобі легше буде на небі. Бо як то воно сиротині жити. Прости мене. Бо вже і я давно сиротина.  Ті гроші  матері твоєї там, у  шафі. Під обрусами. Прости.
Невагома  рука, покреслена  повісмами жил, впала на простирадла.
Повисло у повітрі. Як важкий камінь  оте …  прости.
Після похорону  знайшов ті гроші. Папірці. Бо минула вже не одна реформа…  Розсипалися по підлозі. Як думки його.
-Чи ж будеш, Петре, вертатися до хати? Бо тітка нам казала тут поселитися, як ти не приїдеш.
-Не буду, - сусідці. - Живіть.
А перед очима  ріка, слизьке гілля верби. І тітчине:
-А ти йди, йди…

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 6

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анна Edelweiss, 28-09-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Любов , 19-09-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Olha, 10-09-2014

"Файна вода"

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 08-09-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Василь Тибель, 08-09-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Viktoria Jichova, 08-09-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Володимир Ворона, 06-09-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Михайло Нечитайло, 06-09-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 05-09-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.48888993263245 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Лезами по нервах: «Маленьке життя» Ганья Янаґігари
Перш ніж ви продовжите читати, саме час для офіційного оголошення. Я не рекомендую вам «Маленьке життя» …
Постапокаліптика по-українськи: Огляд роману «Горизонти наших надій»
Для української літератури постапокаліптика — відносно новий жанр. Те саме можна сказати і про кіберпанк. …
Огляд книги Джорджа Мартіна «Лицар Семи королівств»
Я сумніваюсь, що ще існує бодай хтось, хто в епоху інтернету не чув про «Гру престолів». Вихід кожного …
Наївно про жорстокість: «Хлопчик у смугастій піжамі»
Вперше книга Джона Бойна «Хлопчик у смугастій піжамі» вийшла у 2006 році. І швидко стала бестселером …