Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2476
Творів: 44525
Рецензій: 87071

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Анекдотична бувальщина

Кохання в кишлаку

© Володимир Ворона, 31-08-2014
КОХАННЯ В КИШЛАКУ.
(Щойно з печі)

   Юрко давно вже не отримував такого задоволення від купання. Хоча спека стояла несусвітня – градусів сорок п’ять, проте вода в арику була досить прохолодною і він з насолодою хлюпався в ній, згадуючи рідну Десну. Ще півроку – і він буде вдома. Юрко служив в Узбекистані, на РЛС, котра була розташована неподалік кишлака. За кишлаком і знаходився той арик, в якому блаженствував нині Юрко. Була неділя і він, законний уже „дід”, перевдягнувшись у присланий з дому цивільний, доармійський ще. свій одяг, чкурнув у самоволку – скупатися в цьому арику.
   Вволю наплававшись та напірнавшись, Юрко нарешті вирішив повертатися в розташування, бо на носі вже був обід. Але вийшовши з води, хлопець обімлів: одягу його на траві не було! Він роззирався на всі боки, не вірячи власним очам, та все було марно – одяг немов корова язиком злизала. І який одяг: штани – кльош на тридцять два сантиметри, від стегна, що сиділи на сідницях як влиті і повністю закривали польські шузи на „манці” з тупими округлими носами, яких, до речі, теж не було, так само, як і приталеного батника з планочкою, на кнопках, з відлогим коміром – не „прикид”, а мрія, котра викликала заздрощі у всього особового складу їхньої РЛС, включаючи навіть старшого лейтенанта Льва Мєдвєдєва, котрого поза очі усі звали Левом Тигровичем.
   ... Юрко ледь не плакав: мало того, що в одну якусь мить позбувся своєї гордості, так тепер ще й мав стати посміховиськом для всієї частини: пішов „дід” в класному прикиді скупатися, а в частину повернувся голяка, в одних чорних сатинових армійських трусах! А як у такому вигляді йти через увесь кишлак? Пісок он такий розжарений – немов по пательні ступаєш!
   У безвиході він вирішив зайти в перший-ліпший дім та попросити на час якийсь одяг. Аж підскакуючи на гарячому піску, Юрко добіг до кишлака. Майже на окраїні його стояв добротний новий будинок. Прочинивши хвіртку, хлопець заглянув у двір – нікого. Погукав господарів, але ніхто не обізвався. Пісок пік ноги, тому Юрко перетнув невеличкий двір і вскочив у напівпрочинені двері якогось, на зразок веранди, приміщення. Знову чемно погукав – тиша...
   Роззирнувшись по сторонах, зауважив, що в домі багато килимів: вони були і на підлозі, і на стінах. З меблів на веранді стояла дерев’яна, на досить високих ніжках, саморобна не то лава, не то тахта, теж вкрита килимом і з цілою купою маленьких подушок на ній. А на підвіконні стояла глиняна тарілка з якимись оладками. Відчувши. як він зголоднів, Юрко не втримався і запхнув до рота кілька тих оладок. Він вже збирався покинути порожній дім, коли раптом почув голоси і крізь вікно побачив, як у двір зайшли хлопець та дівчина. Солдат розгубився – в одних трусах в чужому домі та ще й з набитим оладками ротом – ситуація виглядала безглуздою. І він не вигадав нічого кращого, як сховатися під тією дерев’яною лавою-тахтою, добре, що вона мала високі ніжки, тож залізти під неї було недовго і неважко.
   А тим часом молодь вже заходила до веранди і Юрко, лежачи у схованці, устиг навіть їх роздивитися. Молодесенька узбечка була на диво як гарна: чорні мигдалевидні очі, чорне, заплетене у дві довгі кіски, волосся під вишитою тюбетейкою, одягнена в строкату довгу сукню, з-під якої виглядали маленькі ніжки в зелених атласних шароварах та акуратних жовтих сандаліях. Хлопець був явно не місцевий, певно з якогось великого міста, можливо, й Ташкента, бо був вдягнений у шорти і футболку з написом „Пахтакор”. Лише так само багато розшита тюбетейка видавала його приналежність до місцевого люду.
   Він щось весело говорив до дівчини і та час від часу заходилася срібним, немов дзвіночок, сміхом. Потім, певно, вона запропонувала йому ті злощасні оладки, бо Юрко чув, як зашурхотіло дно миски. а згодом хлопець уже говорив з набитим ротом. А далі...
   Вони всілися на тахту, хлопчина знову почав щось говорити, а потім, судячи з усього, вирішив перейти до серйозніших справ. Юрко почув якесь вовтузіння, зляканий шепіт дівчини: „Ата..., Ата...” (Батько... Батько...) і відчув, що ситуація з безглуздої перетворюється на пікантну. Гаряча південна кров міського ловеласа штовхала того до відчайдушних вчинків, бо раптом на підлогу біля лави впала його футболка. „Нічого собі, – подумав Юрко, – оце я влип! А потім ще скажуть, що й свічку тримав... Ще чого доброго, співучасником назвуть.” Він добре знав строгі місцеві звичаї.
   Аж раптом дівчина тихесенько зойкнула і скочила на ноги, а потім заторохтіла немов автомат. Юрко випадково поглянув у прочинені двері – по двору йшов огрядний чоловік, певно, батько дівчини. Хлопчина, що був таким героєм ще хвилину назад, щось злякано прошепотів, дівчина коротко та швидко йому відповіла і Юрко з жахом побачив, як парубок, впав на підлогу і, прихопивши футболку, спиною посунувся під тахту. Їх розділяло сантиметрів тридцять, не більше. Ситуація із пікантної ставала ідіотською.
   Тим часом, батько, зайшовши в дім, вчинив дочці суворий допит. Та виправдовувалася, як могла, але батько, очевидно, щось знав, можливо, сусіди постаралися, бо він лютував, місця собі не знаходив. Певно, він погрожував почати обшук і питав де заховався той негідник, що посягнув на честь його дочки, бо хлопчина потихеньку посувався все ближче і ближче до Юрка. Ясна річ, і Юрко мусив відступати, аж доки на вперся у стіну.
   Після чергової батькової погрози хлопчина подався ще далі вглиб схованки і нарешті своєю голою спиною торкнувся теплого Юркового тіла...
   ... Якби на веранді раптом вибухнула РГД-5, вона не наробила б більшого шуму і сум’яття, ніж той крик, що пролунав з-під тахти. Хлопчина вилетів назовні з неймовірною швидкістю, немов снаряд з гармати під дією порохових газів і за мить, пролопотівши по двору, щез за хвірткою.
   Ситуація з ідіотської стала... Ну, ви самі здогадуєтеся, що то була за ситуація.
   Рішення прийшло блискавично. І п’яти секунд не минуло від „вибуху”, його відголоски ще, здавалося, носилися по веранді, батько й донька ошелешено мовчали, коли раптом приміщення потряс ще один нелюдський лемент: „Банз-а-а-а-й!!!” і оголений Юрко, повторивши траєкторію місцевого ловеласа, кулею вилетів за хвіртку.

... Він мчав безлюдною полуденною вулицею кишлаку по розпеченому сонцем піску і його вже не турбувало ані власне вбрання, ані те, що буде в розташуванні. Одна лише думка не йшла з голови:
   – Що подумав той хлопчина? – і посмішка торкнулася Юркових уст.
   – А що подумала дівчина?! – він аж реготнув на бігу.
   – А батько?! Що подумав батько?!! – і Юрко, несподівано для себе, так зайшовся сміхом, що мусив зупинитись і, ухопившись руками за живіт та зігнувшись, довго ще, немов божевільний, корчився від сміху прямо посеред вулиці.


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

Що ж подумав батько?

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 06-09-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 04-09-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анна Edelweiss, 02-09-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анатолій Азін, 02-09-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Елен Тен , 31-08-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.34390115737915 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«14 друзів хунти»: чотирнадцять голосів війни
Одна з найпомітніших антологій цього року про війну з Росією — «14 друзів хунти», впорядкована Дмитром …
Пол Бейті «Запроданець». Чорний роман під рожевою обкладинкою
Як воно — жити з усвідомленням власної чорноти? Чому ми досі ділимо людей за кольором шкіри? Запитання, …
«Лютеція» — еротичний роман-містифікація
Вже кілька років поспіль у вересні (до Форуму видавців) Юрій Винничук влаштовує справжнє свято для поціновувачів …
Вікторія Андрусів «Тринадцять жінок Івони»: фатум як спасіння
Свою дванадцяту книгу презентує широкому загалу відома закарпатська письменниця Вікторія Андрусів. «Тринадцять …