Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2635
Творів: 48234
Рецензій: 92933

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Яблучний пиріг з осіннього сорту ч.2

© Михайло Нечитайло, 25-08-2014
А він прочув, що якщо виростити з добру машину яблук, то можна відвезти їх десь аж у Зауралля чи Сибір і виручити добрі гроші.
Поділився планами з Галею. Боже, як же вона його цілувала!
- Ми будемо разом, - шепотіла. - Будемо.
Зайнявся садом вдесятеро ретельніше, ніж до цього.
І яблуні, його добрі і вірні "птєнчики", не підвели. Гілля гнулося до землі, гілля повнилося достатком, а під яблунями виростав, мов гриб, уявний автомобіль.
Борис прикинув, що нинішнього року не одну, а дві машини яблук зібрати зможе. Одну - осінніх сортів, другу - зимових. А якщо, гляди, не набереться геть повна машина яблук - грушами доточить.
Порадив йому хтось і ринок збуту - Оренбург. Навіть адресу знайомих якихось дав, що допоможуть.
Залишалося знайти транспорт.
Але не все клеїться так, як хочеться. Занесла якась бенеря в село другого секретаря райкому комсомолу. І той підстаркуатий парубок накинув оком на Галю, повів розмову про весілля.
- А чого, цей у начальники виб'ється, за цього можна виходити, - напучувала Галю мати.
Галя - до Бориса:
- Що робити?
- Я тобі, Галю, аж дивуюся часом, - сердився Борис, - ти ніби при панських часах ще живеш - за кого батьки сказали, за того й заміж виходиш.
- Та я не виходжу, - стенала плечима Галя, - я тільки з тобою раджуся.
- І що ти хочеш почути? - не знаходив місця Борис. - Щоб я тобі порекомендував іти за комсомольця?
- Та ні, - ледь шепотіла, - я знаю, що тобі обіцяла, але ж він такий чемний та ввічливий, не кричить на мене, як ти оце, та й батьки за ним горою.
Плювався, матюкався, йшов до старих Чепурів.
- Ви маєте мене за злидня, - кричав там на всю хату, - маєте за непотріб, але знайте, що той ваш комсомолець тільки і має, що крісло, а я зимою автомобіль прижену, а я через два роки нову хату поставлю, таку хату, що ваш палац проти неї куренем буде. Куренем, - важко видихав наостанку.
Чепур на той час уже не був таким категоричним по відношенню до Бориса - наслухався, либонь, які гроші люди мають, возячи часник на Північ та яблука в Сибір. Он і недавно в газеті стаття була про "яблучних спекулянтів" із Закарпаття. Чепур гроші любив, тож і вагався, за яким із зятів руку тягти.
- Вибирай, дочко, сама, - мовив якось, аж домашні здивувалися його доброті.
- Мені б, тату, за Бориса, - зраділа дочка.
- Але не спіши, - порадив батько. - Хай спершу прижене автомобіль під ганок.
На тому й порішили.
- Борисику, рідненький, швидше, швидше продавай свої яблука та будемо сходитись, - обнімала свого коханого. - Ото втремо всім у селі носа, як розписуватись до клубу своїм легковиком поїдемо.
- Хіба в легковику щастя? - бурчав Борис.
- Ні, щастя в нас самих, - реготіла. - Легковик - це щоб щастя ніг не збивало, а їздило, як цар.
Тим часом осінні яблука майже дозріли, тож Борис заходився шукати транспорт. Порадили йому вийти на велику трасу, попитати далекобійників - хлопці, буває, "крутять ліваки". Вийшов, попитав. Знайшлися й бажаючі везти товар. Два веселуни вказували на свого МАЗа, примовляли:
- Нащ звір не тільки в Оренбург, у Владивосток тебе завезе. Аби бабки. Через тиждень чекай. Повертатимемося з Ужгорода - заберемо тебе з товаром.
Зговорилися і в ціні - тисяча дев'ятсот рублів за рейс. У Бориса, щоправда, таких грошей не було і в помині, але виручив Чепур.
- А який же виторг буде, коли ти такі гроші за дорогу віддаєш? - поцікавився лишень.
- Не менше шести тисяч, - поділився Борис таємницею розрахунків.
- Годиться, - облизався Чепур. - Що ж, добре, раз ти вже лізеш у зяті, як та нахаба в хату, позичу, але віддаси, бо з якого це дива я тобі машину куплятиму, як собі ще на неї не зібрав.
Рвали яблука вдвох із Галею.
- Що, на весілля буде повидло? - жартували перехожі.
- Не повидло, мармелад, - віджартовувався Борис.
Якогось вечора навіть стара Чепуриха не втрималась, прибігла, допомогла збирати врожай. Та що там Чепуриха, Чепур щодня сновигав вулицею повз Борисів садок, мов то не звичайна сільська вулиця була, а парк для прогулянок.
Через тиждень у їхньому селі об'явився чужий МАЗ. Він під'їхав надвечір до Борисового подвір'я, з нього вискочили два веселуни, попросили вечеряти, а повечерявши, повкладалися спати, наказавши до світанку яблука повантажити.
Борис ледь не лопнув, але тільки-но почало благословлятися на світ, завантажений яблуками та дещицею груш МАЗ, пригрівши у своїй кабіні двох веселунів та Бориса Локшичка, взяв курс на далекий Оренбург.
Веселуни, Микола і Толя, виявилися хлопцями товариськими, досвідченими у всяких торгових справах та правилах поводження з міліцією на дорозі, тож усе складалося якнайкраще. Десь далеко позаду лишилася Україна, побажала щасливої дороги широка Волга, помахав на прощання рукою казахський Уральськ.
Довкола розлягався безмежний степ, стояла глупа ніч, Борис з Миколою безтурботно дрімали, а кермував непідвладний снам Толя.
- Що за чортовиння? - вилаявся рапотом. - Не їзда, а мука. Миколо, - штовхнув товариша, - ану вилізь глянь, певно, якесь з коліс пригальмовує.
Микола витріщив спросоння очі, якусь хвилину посидів, ніби прилип до сидіння, а тоді штовхнув Бориса.
- Біжи глянь ти, - пробурчав, - ти ж скраю сидиш.
- А що дивитися? - не зрозумів Борис.
- Я зараз рушу, - пояснив Толя, - а ти подивишся, яке колесо із запізненням починає крутитися.
- Я його розбираюся хіба, - спробував відхреститися від технічних проблем Борис.
- Візьми ось ліхтарика, щоб видніше було, - дав джерело світла Микола.
Борис неохоче виліз із кабіни, почвалав до задніх коліс, включив ліхтарика.
- Давай, рушай, - гукнув водієві.
Загуркотів двигун, МАЗ поволі рушив з місця, набрав швидкості і розтанув у нічному мареві степу.
- Хлопці, ви куди? - біг слідом Борис. - Хлопці-і! - зачепився за якогось камінця, розпластався на дорозі, здерши коліно і розбивши ліхтарика.
До обіду наступного дня злий, заплаканий, змучений холодом, шкутильгав Борис безлюдною дорогою, доки не надибав у степу якийсь хутірець.
- Цією дорогою, хлопче, на Оренбург їхати, - співчував якийсь дідусь, - все одно, що на Москву через Магадан. Обдурили тебе, синку.
Ночував Борис на хутірцеві. Наступного дня його пожаліли, дідусь запріг у візок шкапу і відвіз невдалого комерсанта у містечко.
Там Борис заявився в міліцію, зробив заяву про пограбування. Його затримали, як особу без докуиентів. Тиждень сидів у містечку, чекав, доки вияснять, що він за один. Аж тут надійшла звістка, буцімто десь під Барнаулом затримали його кривдників.
Повезли Бориса в Барнаул на очну ставку. Два веселуни стояли перед ним, ввічливо посміхалися.
- Так, - запевняли, - під'їжджав з нами такий, за Уральськом зійшов, але ніяких яблук ми не бачили.
- Як не бачили?! - жахався Борис.
- Нічого не розуміємо, - розводили веселуни руками. - В чому нас підозрюють?
Поки суд та діло, доки розбиралися і таки запроторили веселунів до буцегарні, хоча Борисові заподіяних збитків так ніхто й не відшкодував, доки Борис, не маючи в кишені ні копійки, ні документів, добрався, змучений та знесилений, з Барнаула додому, збігло добрячих два місяці.
Обсипалися, прибиті першими морозами, яблука зимових сортів, добряча половина їх устигла вже й погнити на землі. Односельці, поінформовані із запитів Барнаульської міліції до сільради про Локшичкові негаразди, співчували Борису та запевняли, що все якось утрясеться й перемелеться. Але настрій хлопця від людського співчуття покращитися не міг.
Сплюндровано цьогорічний урожай яблук та груш, не підготовлено, як належить, до зимівлі сад, не... Та що там ті "не", он майже дві тисячі боргу перед Чепурами - ото факт. А ще Галя...
Галя. Як з'явитися їй на очі, що мовити? Що пограбували тебе, недосвідченого, обвели круг пальця два шарлатани, мов дитя малеє нерозумне? А хіба це виправдання? Як же ти, хлопче, думаєш сім'ю створювати й утримувати, коли ти такий недоумкуватий? Галя ж тобі так вірила, так надіялась твоє з нею спільне щастя на автомобілі відвезти до клубу. Де той автомобіль? Згинув, розтанув, як марення, на глухій дорозі в казахськім степу. Чи не лишилось там і щастя?
Але хіба то щастя, як воно живе тільки в автомобілях, пішки ж не здатне ступити й кроку? Хіба то щастя, як воно кривоноге, рахітне, немічне? Щастя - воно, як боривітер повинне бути, як хвилеріз на пристані; щоби вистояти, на зло всім вітрам і штормам вистояти. Інакше то й не щастя, як воно немічне - так, пшикавка, подивишся, ніби й гарне та веселе, а наступиш ненароком - пшикне, розлетиться на міріади дрібних пилинок, і збирай тоді хоч весь вік - не збереш, так щербатим воно й лишиться. А щербате щастя - і не щастя зовсім, як діряве відро - не відро, як щербатий глек - не глек уже. Щербате щастя - то тільки знак від щастя, згадка; його не нап'єшся, ним не наживешся, отак бовванітиме перед очима, ніби воно є, а як протреш очі, придивишся добряче - нема його, нема, чорт забирай, нема.
Чи можливе у тебе, Борисе, щастя з Галею? Чи не втоплене воно ще змалку в Чепуровій жадобі до багатства? Що за мрії в тебе, Галинко? Невже для тебе більшою насолодою являється везти щастя автомобілем до клубу, ніж тихого осіннього вечора, натопивши добре лежанку, пригорнутися до грудей коханого і, забувши про всякі автомобілі, про всякі гроші і гори багатства, завмерти маленькою, тихою, закоханою істотою на грудях найдорожчого, найкращого, найсвятішого на цій землі - твого коханого; завмерти і слухати лише два звуки - стукіт його серця та шелест з-за вікна віт його саду? Галинко, невже ревисько з пащеки твого звихнутого на грошах батька здатне загасити пломінь твого серця, як протяг полум'я свічки? То це ж треба, щоб той пломінь ледь жеврів, ледь блимав. Галинко, невже в тебе замість серця шмат трухлятини, не здатний горіти, не здатний пломеніти й іскрами сипати навсібіч, а здатний лише тліти, чадіти, диміти та отруювати все довкола своїм чадом, мов то й не серце зовсім, а щось таке паскудне та смердюче, душу на яке тратити - все одно, що згубити її зовсім?
Але ж ти така ніжна, Галинко, твої очі такі чарівні, мов у доброї феї, мов дарунок від феї, мов диво яке несосвітенне, яке чарує навіки, приворожує назавжди, не відпускає ніколи, як би ти не рвався. Щастя - воно не в автомобілях, що прямують до клубу, воно - в очах. І якщо дивитися в ті очі, горнутися до них, тонути в них щоднини - то й щастя тебе знайде, обніме, приголубить, мов добра ненька свою дитину.
Ти добра, Галю. І хоч яблуко, говорять, не відкочується далеко від яблуні, але його може підхопити якась добра сойка і занести так далеко, як Бог відніс ніжну і чисту душу Галі Чепур від пожадливого, ненависного нутра її загребущого і бездушного батька.
Он і гілку на груші ненароком зламавши, ти так переймалася цим, так хвилювалася. А коли дурна вологість ввійшла в мої очі, ти ладна була вмерти біля понівеченої грушки, аби лишень висохли очі у твого кохання. Ти добра, Галю. Ти пам'ятаєш отой пиріг-тістечко з одного яблука, він тобі смачніший за найкращу здобу, солодший від самого цукру, дорожчий за дарунки батька-матері, бо той пиріг - він з душі, з серця коханого, він з тих рук, які ладні нести тебе по життю ліпше від будь-якого автомобіля. Бо що автомобіль - він везе лиш до клубу, до побитих стільців та обшарпаної сцени, а руки - вони несуть у вічність, мов квітуючі сади до духмяних пирогів з яблук, котрі зростають у тих садах, рум'яніють, наливаються, і, тихо шелеснувши поміж листям восени, котяться до ніг людських, до ніг тих, хто завмер у вічнім цілунку, у вічнім коханні, у довічнім щасті. Так, так, до щастя треба йти самотужки, йти обережно поміж розсипаних у траві яблук, тоді й візьмеш його до рук, як пахучий пиріг з жарко натопленої печі, візьмеш і не втратиш ніколи. А як будеш їхати до щастя на всіляких автомобілях, почавиш яблука, розвалиш піч і приїдеш врешті-решт не до щастя, а до почавлених та гнилих, мов яблука за автомобілем, буднів.
Борис знав, що робити. Він повинен іти до Чепурів, повинен. І хай біситься старий Чепур, хай плюється непережованими варениками, хай хоч лусне з-за своїх двох тисяч - то все ніщо. Головне - Галя. Її очі - милі, всепрощаючі очі. З-за них не те що до Чепура, до дідька підеш, душу продаси, аби лишень бути поряд з очима, ім'я яким - Галині очі.
Їй, своїй Галинці, і надумав нести Борис яблучний пиріг. З того самого осіннього сорту, яким пригощав торік на світанку кохання. Тільки не тістечко з одного яблука, а велетенський, як любов, як щастя, як сама доля, пиріг. З такими пирогами не проганяють, з ними летять до зірок надії на краще, в небо спогадів про солодке минуле, на них міняють усі автомобілі, які тільки є, бо й тисяча найшикарніших автомобілів не здатні замінити шматочок яблучного пирога з осіннього сорту, назва якому - люблю.
Пішов Борис у сад, не без труднощів назбирав корзину потрібних яблук, старанно їх перечистив, бо майже всі надгнилі, замісив тісто, розтопив у печі і надвечір уже милувався своїм витвором - пирогом на добрих півстола.
Дістав найбільшого і найкращого рушника, якого тільки мав, дбайливо загорнув у нього пирога, перехрестився чи й не вперше в житті і ступив за поріг у ніч.
Ніч привела до обійстя Чепурів. Заглянув у вікно - вечеряють. Всією сім'єю. Добре. Шарпнув двері - ще не замикано. Непогано. Ступив у сіни. Всередині щось тенькнуло - напевне, страх перед Чепуром за викинуті на вітер тисяча дев'ятсот його рублів. Зіжмакав страх, викинув за двері надвір Рябкові під лапи - хай побавиться собачка, бо йому, Борисові Локшичку, сьогодні страх ні до чого.
Відкрив двері до хати.
- Добрий вечір, - привітався.

                                                      (Продовження буде).

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анна Edelweiss, 29-08-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анізія, 27-08-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олена , 26-08-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 26-08-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Володимир Ворона, 25-08-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.8210260868073 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …