Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2687
Творів: 51130
Рецензій: 95824

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 3905, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '34.239.158.223')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Новела

Карпатські роздуми або третя гіпотеза (на конкурс)

© Тарас В'єнц, 28-02-2007
Сиджу на горі. Моросить. Стежка, певно, вже геть ослизла. Каменюки поблискують мокрими боками. Не знаю, як зійду назад. Хоч бери, сідай на каремата і вйо, на дупі донизу. Такий собі різновид санного спорту. З сучасною специфікою. Холєра, і хто би сказав, що за три дні – Йордань ! “Крєщєнскіє морози”, кур-р-р-тка на ваті ! А довкола – хоч би тобі купка снігу. Лише минулорічна бура трава і посірілі смереки. Сірі клоччя хмар, що пруть на схід. Сіра імла, що наповзає через хребет. Сіренько спливає моя коротка відпустка, хай йому грець...

Моросить. Пасувало би вертатись, але... Ще трохи посиджу. Схил вдало захищає від вітру. Взагалі-то, тут не так і погано. Карпатське повітря – раз. Як в тій байці - “дихай , Гєню, то вже Моршин”. Дихаю. На мозок ніхто не тисне – два. Можливо, лише заради цього “два”  і вартувало сюди пхатися. Наливаю чаю з термоса. Пахучий, на травах... Поки холоне, роздивляюся краєвид. Особливо нема що роздивлятися. Вірніше, було би, якби не мжичка і туман. На горизонті, десь там, за хмарами, лежать Горгани. Сплять собі, як ведмеді. Хоча хто-зна, чи такої зими ведмеді сплять. Швидше, блукають знервовано горами, шукаючи якоїсь поживи. Плодів-ягід нема, отари в долинах – біда. Хоча, які нафіг ведмеді ? Вистріляли всіх місцеві князьки і їхні вельможні гості. Нічого, панове, достріляєтесь...

Моросить. Чай приємно зігріває стравохід. Вивчаю свій новий комбінезон. Останнє досягнення хімічної промисловості. Викинув на нього місячну зарплату, але наче недарма. Гріє. Легенький, але гріє. В своїй старій куртці зараз би витанцьовував або присідав сто разів. А в цьому тепло. Що не кажи, а деякі новітні досягнення цивілізації тішать. Наприклад, цифрова фотокамера. Або Інтернет. Але... Зиркнеш отак-от на вирубані карпатські схили, на міські нетрища, на відвали сірчаних комбінатів, на труби хімзаводів, на мазутні ріки, на ... на цю незимову зиму... Готовий пожертвувати Інтернетом і фотокамерою, лиш би спинити цю бойню. Люди, е-е-ге-е-ге-е-й ! Схаменіться ! Фіг там, ніхто не чує.

Встаю, розминаю затерплі ноги. Пора вниз, до людей, до цивілізації. Людина – істота соціальна. “Не добре, щоб бути чоловіку самотнім”. Цікаво, коли ж я надибаю її, оту, з ким було би добре бути несамотнім ? Років зо два тому думав було, що знайшов. Танюха, живчик. Завжди в центрі уваги. Симпатична, розумна, з квартирою у центрі. З першої зустрічі називав її Тетянкою. Закохався по вуха, йолоп. Трималися за ручки, зустрічалися, гуляли до ночі. Цьомки-бомки в під'їзді, потім в неї, поки батьки на дачі. Потім – в мене, в гуртожитку. І десь тільки тоді зауважив в неї якусь ... гнилизну. Стій, хлопче ! Якщо направду, то ти бачив це з самісінького початку. Це презирство до інших, цю манірність і гордовитість. Але, поки воно не стосувалося тебе,  тобі було байдуже. Красива дівчина, з якою не соромно на люди показатись. Чого ще хотіти. Але шило в мішку не втаїш. Вилізло воно якраз на Новий рік і так вкололо в сраку, що дотепер боляче. Ось тепер маєш: Старий новий рік, двокімнатний номер в селі біля Яремчі (сніг буде – бився в груди Вітасик) за дикою ціною 400 гривень за добу. В одній кімнаті – Вітасик з Ольгою, молодята. В другій – я, сам. І невідомо, куди ховатись від пристрасті, що кипить за стіною. А молодятам що потепління, що заморозки – по цимбалах. Співають свою пісню пісень – ааах, ааах – і, здається, самі є причиною цих аномальних змін клімату. Принаймні, місцевого. Друга гіпотеза банальніша. Парникові гази, дірки в озоні, загальне забруднення атмосфери... Слухав нині ефемку. Аж дивно: ще в якомусь там дев'яносто енному році земляни підписали Кіотський протокол про зменшення викидів газів. Приєдналось до угоди купа країн, а найбільший забруднювач – Штати – дзуськи. Виглядає, що американоси мають запасний варіант. Доведуть планету до ручки, а тоді сідають до ракет і гудбай, май лав. А ви, африканці з українцями, борюкайтеся у відходах.  Недарма конгрес на космічні проекти щороку грошенят підкидає. Ой, недарма...

Ось і перелази пішли. Гуцули поля городять, жеби ніяка скотина не залізла. А, може,  і не гуцули – йди тепер, розбери. Половина землі вже продана – як не донєцкім, то масковскім. Ну, і кияни, звісно, не відстають.Наш газда, як виявилося, і не газда ніякий, а домоуправитель. На службі у реальних власників – киян. Власники закладу – двоє братів (братків?) -бізнесменів – вчащають раз на місяць. “Вдохнуть полной груддю, снять напряжєніє” і забрати бабло. Щоразу – зі свіжими подругами. Востаннє були в суботу – встрєчали “Старий новий гофф”. Потепління їм не в жилу – грошви менше валить. Але нічого, не тужать. “Хірня всьо ето вашє потєплєніє, - казав за столом Вячеслав, старший з братів. - Жізнь развіваєтся па спіралі, сєводня – тєпло, завтра – мароз, а послєзавтра – хоть патоп.” Напряжєніє знімали текілою, потім – “піво с діскатєкой” біля річки, тоді – три батареї феєрверків і на завершення – сауна із застрибуванням у студені води Пруту. Писки були – заслухаєшся. Забув – десь в проміжках стріляли по пляшках і консервах. Вітасик сунувся було із побажаннями стосовно тиші – і отримав порцію триповерхового ... Зрання, коли бездиханні тіла власників вже погойдувались на ресорах Мерседесів на шляху до столиці,  газда приходив вибачатися. Казав, що кияни, коли тверезі – люди нормальні. От його кумові, котрий в Микуличині має хату по сусідству з іншими зайдами, гуляки феєрверком спалили стодолу. А як пішов поминатися за своє – дістав по писку. Тепер мовчить. А ці ще нормальні. Казав, що якби не діти ... Казав, що не знає, скільки ще витримає...
Ф-фу, нарешті село. Забрьохався трохи, але не так страшно, як здавалося. І на обід встигаю. Господиня сьогодні вареники обіцяла. Йду до кімнати, переодягаюся. Заходять молодята – побалакати захотілось. Обличчя мають трохи припухлі, але щасливі. Розпитують про похід. А самі тим часом дивляться якось дивно, із співчуттям чи що. Яке до біса співчуття, я що, подібний на хворого ? І плювати, що Танюха вже з іншим, хоча ще трьох тижні не минуло. Знаю я того Ромчика, добре знаю. Давно коло Таньки терся. І вона, курва, його далеко не відганяла,  тримала поруч – а раптом знадобиться. Хай, хай їм буде добре ! А мене шкодувати нічого. Так мало бути. І якщо щось там, всередині, і млоїть, то це не любов, ні. Це ображена гордість, що є, то є. Це жаль за розбитими замками із скла, за втраченим часом, за тим, що не сталося. Але ще станеться.

Біжу в магазин за пляшкою вина. Розхвилювався трохи. Бісові спогади. Накинулися і давай душу вимотувати.  До дідька. Зараз хильнемо червоного, закусимо варениками. Заколядуємо з Вітасиком. Що вміє, то вміє, руда бестія... “Сніг буде, гарантую” - синоптик хрєновий. Дорогою стрічаю старого гуцула з сусіднього обійстя. Кілька разів бачив його раніше – вічно щось майструє. Хатка бідненька, але акуратна. Ось і зараз несе якогось дриля чи перфоратора. “Христос ся рождає” - вітаюся. “Славімо” - відповідає. “То що там, прошу пана, чути – сніг буде?” - запитую на ходу. Старий спиняється, дивиться в очі і повагом каже: “Казав ми Зеньо, швагер, він має того... Інтренета, во... До Стрітеня не буде... Шо сі діє на сьвіті !..” Дякую, біжу далі. За хвилю вже вертаюся з пляшкою “Каберне”. Гуцул і далі стоїть на розкислій дорозі, в одній руці перфоратор, друга відведена в бік для рівноваги. Голова закинута до посірілого неба. На переораному зморшками лиці – вираз збентеження. Рівняюся з ним, але знову заговорити не наважуюсь. Погляд старого, невиразно блакитний, ковзає по мені і знову повертається наверх. І вже ззаду чую тяжке зітхання: “Йой, Боже...То вже, певно, чорти в пеклі вогні розпалюють...”
***
26 лютого 2007

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Карпати - наш порятунок

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Яблонська Оксана, Львів, 05-08-2007

рецензія

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© odin, 01-08-2007

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Mavka, 04-03-2007

...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Стелла Заблоцька, 28-02-2007
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.6679639816284 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …