Вона є киця, хоч і блудниця,– колодязь насолоди-красоти…
Ти сієш сім’я і твоє ім’я! За все, завжди відповідаєш ти.
автор
1
Вони твердо знали,– любіть ближнього! Коли він її зустрів,
то аж крикнув щиро:”Боже! Як я люблю її!” Коли вона глянула на нього, то крикнула щиро:”Боже! Я люблю його!” Злились вони устами, сплелись тілами…Він посіяв сім’я своє в лоно її. Коли сім’я прийнялось, і це стало видно, то вона перестала бути такою красивою, як до того. Тоді він щиро сказав:”О Боже! Я ж не люблю її насправді!” Почувши такі його слова, вона сказала щиро:”Я не такого його любила! Я не люблю його насправді.” Він пішов жити до іншої, тої, яку ”насправді любив”. Вона народила сина, сказала немічному:”Живи собі, як знаєш!” і пішла жити до іншого, того, якого ”справді любила”.
І запанувала довкруг ”палка і щира любов”.
2
Милосердні божі люди взялись ростити покинутого сина.
Ростили його в постійній праці та богобоязним. Вони завжди казали йому:”…шануй батька й матір своїх!”
Коли він виріс, обжився та збудував будинок собі, то
запитав: ”А котра є матір моя?” Йому відповіли: ”Он та, під
муром, вся вже синя від недуг!” І впав він їй до ніг: ”Прости
мені, мамо!”Взяв її на руки, відніс до лікарів…”Мамо, ось мій
дім, ось тобі кімната, живи тут.”Знову запитав він:”А котрий є
батько мій?” Йому відповіли:”Он той, бездомний, що на смітнику живе!” І впав він йому до ніг:”Прости мені батьку мій. Я знаю,ти не маєш де жити. У моєму дворі є простора собача будка, приходь, можеш поселитись в ній!”
3
Сувора і холодна була осінь. Прийшов батько в двір сина свого, тай поселився в собачій буді, і живе там. Як побачив це син, то зм’якло серце його:”Іди тату в будинок, ось тобі кімната, живи там, а я куплю собаку, хай живе в тій буді.” Як почув такі слова батько, то аж загарчав несамовито і вхопився зубами за край буди:”Мій любий синочку, не купляй собі собаку. Дозволь, хай я буду охороняти твоє майно, тебе і матір, бо я заслужив бути собакою!”
