Він завжди був кволим худеньким невдахою в окулярах. Матусин синочок.
З дитинства реальні та вигадані образи. Відчай і сльози. Злість. Марні спроби виборсатися, знайти друзів, або, хоча б СПРАВУ.
Так хотів зробити щось значне. Щось, щоб сприймали всерйоз, щоб не сміялись.
Та все валилося з рук. Не виходило. Багато ідей довелося залишити невтіленими.
Навіщо все? Навіщо він?
Мучили думки про самогубство.
Але…
Тут теж не все гладко.
«Не щастило» часто думав він.
Машини не збивали. Маршрутки не потрапляли в аварію. Не падали літаки. Не топило море.
А на щось радикальніше не ставало снаги.
А може ще щось буде?
Життя наче завмерло в часі та просторі. Наче безмежне нічне жахіття.
Молодий амбітний письменник відклав ручку і незадоволено скривився. Що за персонаж? Що з ним робити далі?
Задум от-от мав викристалізуватися. Ще трішки.
