Там завжди похмуре небо…
… за високою камінною стіною сюди-туди снують істоти… Вони чимось схожі на людей - на двох ногах у пошарпаному одязі… Ходять вперед-назад невеличкими групками по десять – п'ятнадцять особин перегаркуючись між собою, а часом гризуться, нападаючи усі на одного, аж той, покусаний, ображено задирає голову до захмарених небес та волає людською мовою: то несправедливо є!!! Аж після цього волання решта відступає голосно регочучи: ага! Га-га-га-га!
Ті істоти, там, групуються згідно розмірів їхнього тіла - маленькі з маленькими, більші з більшими, ще більші…
Час від часу із-за муру з’являється рука і кидає в групу істот, що найменші за розміром, шматок м’яса. Розпочинається несамовита бійня за той шмат… і коли найсильніший, з м’ясом в зубах, переможно підвиваючи та захлинаючись слиною починає зручно вмощуватись… тоді з іншої групи істот, що більші за розміром тіла, підбігає хтось і… вихоплює м'ясо, а той “переможець” ображено задирає голову до захмарених небес та волає: це не справедливо є!!! Довкола ж звучить несамовитий рев: ага! Га-га-га-га!
Тим часом більші розмірами істоти починають битися за м'ясо між собою… усе закінчується, як і попереднього разу – приходить хтось із зграї крупніших за розміром істот і відбирає те м'ясо… аж воно опиняється в зубах найсильнішої істоти, цього огородженого високим кам’яним муром простору… Але тоді, із за камінної стіни, знову з’являється рука і забирає засмальцьований щматок пошарпаного м'яса від “переможця переможців”, та кидає його між істот найменших за розмірами…
Там завжди похмуре небо… Там завжди звучить жалюгідне волання: це несправедливо! Там завжди лунає несамовитий рев: ага! Га-га-га-га!
Очевидно, що це дійство триває вічно…
Тут небо голубе та безкрає…
і походжають
люди,
що сяють…
13.12.2013
