Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2616
Творів: 47764
Рецензій: 92627

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка

Інопланетні казки: Машинка часу з Сузір'я Годинника

© Олексій Спейсер Кацай, 07-05-2014
В далекому-далечезному Сузір'ї Годинника біля далекої-далечезної зірки крутилася одна далека-далечезна планета. Вона не просто так крутилася, вона роки вираховувала. Крутнеться один раз навколо зірки - й рік минув. Крутнеться другий - два роки збігло. Точнісінько як, наша Земля. Тільки на неї камені-метеорити з неба частіше падали.

Та й називалася ця планета не Земля, а Хоролога. І жили на ній не земляни, а, природно, хорологи. Татки-хорологи, матусі-хоролихи та діти-хоролята - хоролівчинки й хоролопчики. Схожі на срібних метеликів з золотими вусиками. У дорослих вони потім на бронзові ріжки перетворювалися.

Один раз двійко хоролят пролітало повз пісочниці в їхньому хороложському дворі, оточеному будинками-дирижаблями. Крильця у хоролят були ще маленькі, й на вулицю їм поки що заборонялося вилітати. Аби їх випадково метеоритом не вдарило.

Двір був звичайнісіньким. Пісочниця для взагалі безкрилої малечі - великою й старою. А іграшкова машинка, яка валялася в ній, маленька і нова на вигляд. Хоча й зовсім проста, не механічна навіть.

- Дивись, Хюлька, - сказав хоролопчик Холя, - яка машинка, на джигулі схожа.

- Ні, Холька, - відповіла хоролівчинка Хюля, - вона більше схожа на самокид. Бо на піску сама кинута.

- І хто ж це її тут загубив-кинув? - хором запитали хоролята один в одного, і приземлилася простісінько на пісок.

Джигулі-самокид були й дійсно простими, пластмасовими. Щоправда, з величезними самокидними колесами, з вигнутими джигулівськими крильцятами по боках і дзеркальними фарами на носі. У них відбивалися зацікавлені писки хоролят.

- Це, мабуть, Хиря з п'ятого під'їзду загубив, - сказала Хюля. - В якого на тата справжні джигулі впали, коли він зовсім маленьким був.

- Ага, - погодився Холя, - він, взагалі, і сам якийсь зовсім загублений. Сумує без татка. Треба б машинку йому віддати. Нічого в ній хорошого немає. Подумаєш, ручна зовсім.

Він взяв іграшку в лапки і проїхався нею по піску навколо себе й Хюлі.

- Ой! - вигукнула вона. - А чого це ти, Холька, не заведеш її? Адже он ключ стирчить.

І точно! З багажника машинки стирчав величезний заводний ключ. І як його Холя відразу не помітив?!

Ключ був не тільки величезним, а й дуже тугим. Холя з Хюлей навіть позмагалися, хто його закрутить ще тугіше. Вийшло - Холя.

«Ж-ж-ж-ж-ж», - по-своєму, по-самокидські, подякувала машинка хоролопчика, об'їжджаючи навколо хоролят. Зробила одне коло й зупинилася.

- Ех, ти! Слабко завів! - скривилася Хюля й схопила машинку.

Ключа не було. Навіть коли Хюля перевернула її на бік. Напевно, в пісок ключ впав.

Хоролівчинка хотіла було вже покопатися в пісочниці, але Холя зупинив її.

- Почекай, Хюлька! Дивись!

Під лівим крилом у машинки виднівся червоний важіль. І як його хоролята відразу не помітили?!

Хюля обережно потягнула його, і машинка в її руках закрутила колесами.

- Та вона на батарейках! Треба ж! - швидко поставила її хоролівчинка на пісок.

Джигулі-самокид, з тихим дзижчанням ще один раз об'їхав хоролят по колу. І зупинився.

- Ех, - сказав Холя, - батарейки сіли. Батарейки, вони такі - в самий невідповідний момент сідають.

Він взяв іграшкову машинку й потрусив її. А потім перевернув. Між колесами була прикріплена якась коробочка. Точно батарейка! Холя потягнув коробочку на себе і ахнув. Бо та раптом відчепилася, немов від магнітика. А на звороті у коробочки було видно кілька різнокольорових кнопочок.

Пульт! Невже ця машинка на радіо?! І тільки зараз хоролята вгледіли, що на даху джигулей-самокида стирчить малесенька тонка антена. Ні, ну як же вони відразу-то її не помітили!?!

Холя поставив іграшкові джигулі на пісок і натиснув кнопочку на пульті. «Ж-ж-ж», - втомлено зітхнула машина, об'їхала ще одне коло і знову зупинилася. Дзеркальні фари у неї стали не білими, а якимись навіть блакитними. І вона більше не рухалася, скільки Холя не тиснув на кнопочки.

- Все, - сказав, - відбігалась. Йдемо, Хирі її віднесемо.

- Ходімо, - погодилася Хюля. - І де він таку радіомашинку взяв-то? Вона ж дорогезна, мабуть. А він ще жалівся, що у мами його зовсім грошей немає. Може, вона й не його зовсім?

І Хюля розгублено змахнула лапкою. Машинка сказала «ж-ж-ж» і рушила було по піску. Хюля завмерла. Машинка зупинилася. Хоролівчинка обережно повела рукою по колу. І за таким саме колом іграшковий самокид знову об'їхав хоролят.

- Ой! - сказала Хюля і опустила лапки.

- Зрозуміло, - прошепотів Холя, - вона на телепатії працює, на передачі думок на відстані. Оце так техніка!

І озирнувся. Хюля теж озирнулася і мало не впала крильцями на пісок. Тому що за пісочницею... За пісочницею був не їхній двір. Тобто він їхній був, але якийсь не такий.

Усі дерева стали великими-превеликими і дуже розлогими. Стіни будинків-дирижаблів вкрилися синьою плиткою, дуже схожою на сонячні батареї. А дротів над будинками не було. А була якась лискуча протиметеоритна сітка. І тому вся безкрила малеча не бігала з виском по стежках, а літала з вереском над двором в якихось різнокольорових повітряних кульках. І зовсім не боялася незліченних крилатих джигулей.

- Що це? Де це?! Як це?!?

Хоролята відскочили до самого краєчку пісочниці і з острахом подивилися на джигулі-самокид.

- Я зрозумів! - видихнув, більш технічно грамотний, Холя. - Це не проста машинка. Це машинка часу. Зробила одне коло - і десять років минуло. Або двадцять. Зробила друге - ще десять. Або сорок. Ми, Хюлька, з тобою в майбутньому тепер. Гайда, подивимося!

І він би вистрибнув з пісочниці, якби його Хюля не притримала. Вчасно, до речі, притримала. Тому що срібляста ніжка, яку Холя виставив було вже назовні, раптом стала ніжкою... кістяка. Як на рентгенівському знімку.

- Ой! - вигукнув Холя і швиденько застрибнув назад в пісочницю.

Його ніжка знову стала звичайною, сріблястою. Він обережно висунув з пісочниці лапку і ... і поворушив рентгенівськими пальчиками.

- Здорово! - сказав. - Це, значить, якщо я весь назовні вилізу, то увесь на кістяк перетворюся? От можна буде хоролят з п'ятого під'їзду полякати!

- Дурний ти! - вигукнула Хюля. - Якщо ти весь зараз в майбутнє вилізеш, то тебе всього ніде не стане. Навіть з кістяком. Адже тебе все в майбутньому, через багато років, зараз і немає зовсім.

- Це що ж воно виходить? Дивитися можна, а погуляти - зась? Ні, я так не граюся, - набурмосився Холя. - Цю машинку часу ще допрацьовувати треба. Недосконалий це поки що винахід.

- Ти краще винайди, як ми додому повертатися будемо, в наш час.

- Так це ж просто, як крильцями махнути!

І Холя повів телепатично лапкою. Тільки у зворотний бік. Машинка задзижчала і поїхала заднім ходом. Різнокольорові кульки з малечею кудись зникли. Хюля підібрала пульт і ще проїхалася заднім ходом. Пульт зник. Так само, як і сонячні батареї із стін будинків...

Загалом, коли машинка, відмотуючи кола назад, перетворилася на звичайну, ручну, то й дерева у дворі стали звичайними, не дуже маленькими, але й не дуже великими. А посинілі було дзеркальні фари знову стали білого кольору.

- Ось так, - сказав Холя, дивлячись у них, - кажу ж, марний винахід.

- А якщо ще заднім ходом поїхати? - раптом тихо-тихо запитала Хюля. І хоролята втупилися один в одного.

А потім Холя обережно взяв машинку в лапки і ще раз, повільно-повільно, зробив нею по піску задній коло. І якось непомітно пластмасові джигулі-самокид стали олов'яними. А дзеркальні фари трохи почервоніли. Немов плакати зібралися.

Хоролята випросталися й насторожено обернулись. Будинки-дирижаблі стали набагато новіше, а деревця - набагато менше. Біля п'ятого під'їзду висіла дитяча коляска і якась хоролиха схилилася над нею. З вулиці, полискуючи бронзовими ріжками, до неї летів молодий веселий хоролог, а на нього... На нього з неба падали джигулі, підбиті метеоритом! І ніхто не бачив цього.

- Наза-а-ад! - закричала Хюля. - Обережно! На вас падає!

Але за пісочницею її ніхто не чув.

- Наза-а-ад! - закричав Холя. - Хюлька, давай назад! Тобто, вперед! ..

Добре ще, що Хюля була дуже кмітливою хоролівчинкою і не стала ні вперед, ні назад вистрибувати з пісочниці. А швидесенько зробила коло джигулямі-самокидом в потрібному напрямку. Й хоролята знову опинилися в своєму дворі. І в своєму часі. А десь в іншому часі підбиті метеоритом джигулі вже впали, напевно, на веселого молодого хоролога.

- От-то т-так! - цокаючи зубами, втупилися хоролята один в одного.

- Гик, а ти знаєш, хто це був? - гикнула раптом Хюля

- Невже тато Хирі? - переляканими очима зиркнув на неї Холя.

Хоролівчинка лише швидко-швидко закивала у відповідь. Хоролопчик шмигнув носом і задумливо почухав крильця одне об друге.

- Так треба рятувати його! – мовив.

- А як? Якщо з нас хтось з пісочниці в минуле вистрибне, відразу ж маленьким-малесеньким стане. Навіть розмовляти не зможе. Адже нам тоді всього по рочку, мабуть, було.

- А давай до моєї ноги мотузочку прив'яжемо. Я вискочу, татко Хирін мене побачить і до мене побіжить. Джигулі повз нього бухнуться, а ти за мотузочку мене назад затягнеш.

Дуже небезпечно було таке робити, але нічого іншого хоролята не змогли вигадати. Та й, до того ж,сміливі вони дуже були, як і всі діти у всьому космосі. Ніяких небезпек не боялися.

Від'їхали хоролопчик з хоролівчинкою знову на декілька років назад, у двір, в якому підбиті джигулі падали. Холя безстрашно примружився, сказав «уф!», та й вискочив з пісочниці. «Агу-агу-а-а-а-а», - заплакав, перетворюючись на маленьку личинку-грудничка. Хирін тато побачив його і побіг прямо до нього. А джигулі бабахнулися прямо на те місце, де він тільки-но летів. А Хюля щосили потягнула мотузочку і... І вона порвалася.

Лусь! Впала хоролівчинка спиною на пісок. Шмяк! Вдарилася лівим крильцем об машинку часу. Ш-ш-шу ... Поїхала та задом по піску. Хюля тільки встигла помітити, як з під'їзду вискочила молода Холькина матуся й закричала личинці-грудничку:

- Холя, Хольчику! Та як же ти тут опинився?! Та хто ж тебе з дому забрав?!?

А потім хоролівчинка знову опинилася в своєму дворі. І в своєму часі. От тільки Холі з нею не було.

- Ай-я-яй! - заплакала хоролівчинка. - Що ж тепер робити? Ой-йо-йой! - закрила лапками очі. - Що ж я Холькиним батькам тепер скажу?

- Про що це ти моїм батькам наябедничати хочеш? - зненацька пролунало за пісочницею. І Хюля злякано розплющила очі.

За пісочницею стояв Холя. Поруч з ним - заплаканий Хиря. А за ними... А за ними - Хирін тато. На якого колись джигулі впали.

- Хюля, ти не бачила Хиріну машинку? - запитав він. - Хиря десь загубив її, а тепер плаче.

- Та ось же вона! - закричав Холька. - А ну, віддай дитині іграшку! - Навіть замахнувся він на хоролівчинку.

- Та не іграшка це! Це - машинка часу. Невже ти нічого не пам'ятаєш?

- Якого такого часу? Звичайна іграшкова машинка.

І Холька схопив її в лапки. А машинка, і насправді виявилася звичайнісінькою - ручною, пластмасовою, з білими дзеркальними фарами. І скільки хоролята не катали її по піску вперед і назад, ніхто з них нікуди не переносився.

А з балкона будинку-дирижабля за ними, посміхаючись, спостерігала Хиріна мама. Мами, вони такі. Вони що хочеш придумають, щоб погане виправити Особливо в минулому.

Тільки їм у цьому завжди мають хоролята допомагати. Тому що нічого на світі хоролята не бояться. А дорослим крізь час переміщатися завжди трохи страшнувато й дуже важко. І це була найголовніша таємниця хороложського Інституту часу.

У якому й працювала Хиріна мама.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Viktoria Jichova, 09-05-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.3041241168976 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …