… ніс під пахвою Степан Хамелюк на прізвисько Пляцок, вийшовши з власного двору…певно він був дуже сердитий… Вслід йому гукала його дружина.
- Дивисі мені! Абись не забув…
Степан навіть не обернувся, лиш пискнув собі тихо під носа, перекривлюючи її тоненький голосок.
– Дивюсі, дивюсі – не забуду-буду… - і пішов. Під пахвою він міцно тримав трьохлітрового бутля, закритого білою поліетиленовою кришкою. Відійшовши метрів зо двісті від хати, Степан припер того бутля до плота, зняв кришку і відпив чотири ковтки… Це побачив Іван на прізвисько Німец, що якраз тер для свині мамута,* - принюхався… і хоч було далеченько, аби можна було щось занюхати, йому чітко причудився запах міцної самогонки - аж слинка потекла... Коли Степан рушив далі, Іван, підтягнувши соплі, мов загіпнотизований, пішов слідом… з теркою в руці. Дорога ішла вниз: справа - гора Гай, зліва, внизу, - оболоня, де паслися корови, і далі місток через річку Коропець, а там вже містечко Підгайці. Степан працював в Укртелекомі монтером, як він прижартовував, старшим по дротях. Не доходячи кілька метрів до моста, він знову відкрив бутля… Тільки-но зробив пару ковтків, як тут підбігає задиханий Німец.
- Дай мені…Ги-ги! Випити… Ги-ги! Ну хоць сто грам!
- Вступисі Їваську мені туво… з перед вочей – не нервуй мене!
Але Іван вже почав видирати бутля з рук… Степан кремезніший і значно вищий за того Німця… Та Німец, знаючи лагідну Степанову вдачу та його добродушність, нагліє як та свиня негодована, для котрої він тільки-що тер буряка.
- Ну ти, … твою мать. Зажерсі! Туваришови сто грам жилуєш**… - і давай брати Степана за горло, але той сьогодні, мов з «цепа зірвався»: як розвертає Івана, та як дає копняка, що той, бідний, з розгону, аж збігає вниз на оболоню… а там зашпортується за високого будяка тай… лицем в свіже коров’яче г…но…
Степан постояв трохи, потім махнув рукою, спересердя плюнув, повернувся тай пішов далі.
У дворі Телекому, в курильні, де був невеликий столик і дві лавки, сів, зняв з бутля кришку і почав пити. Тут нагодився Ігор на прізвисько Сосіска.
- О! Хлопці, ходіт сюда! Стефко бутель самогонки приніс. Скорше, скорше, бо сам вип’є…
За якусь мить уся бригада монтерів була в зборі… і двістіграмовий гранчастий стакан з’явися, не знати звідки, і дві байди*** хліба, намащені смальцем із шкварками… Хотіли забрати в Степана бутель – не дає.
- Ти чо, Стьопа?
- Вступітсі хлопці гет від мене…
Але де там - трохи поморочились, відібрали бутель і регочуть.
- І чого то він такий жмотний став… два дни всього на роботі не був…
- Що там тобі голову помінєли в тій клініці, чи що?
Степан поривався відібрати бутля…
- Хлопці, прошу вас, не позорте мене!
Але до хлопців ще не доходило у чому справа, аж тут бригадир Гриць налив півстакана…
- Ну, поїхали! – випив… і здивовано сказав: та то ж вода!
Всі аж повідкривали роти…
- А ви думали, що я вам горівки приніс… ага, з якого би то хрена? - То мені позавчора, як камінь в нирці роздробили, пан дохтор приписали аби м дві літри води в день випивов, щоб пісок виходив…
- То ти аж з дому воду сюда пер!? Що в крані нема?..
- А ти мої Маринці поясни - завеласі, ніби навіжена (він почав тоненьким голосом перекривляти голос своєї жінки) - дивисі мені - пий воду! Стілько грошів за операцию вікінули… Ти єк не будеш мати в бутлику води, то не буш пив, я ті добре знаю…
- А-а-а, то тепер зрозуміло, чо ти такий навіжений зранє, – сказав бригадир Гриць, - ну що хлопці, підтримаєм товариша в біді – хто скілько має?.. Горівка найліпше камінці виганяє! Біжи, Їгорку, по флєшку**** і…сосиску!
* Мамут - великий кормовий буряк.
** жилує – жаліє.
*** бАйда – скибка хліба.
**** флєшка – пляшка.
2012 р. м. Вінниця.
