Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2635
Творів: 48233
Рецензій: 92933

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

ТРАВА, ЩО ВМІЄ МОЛИТИСЯ

© Анізія, 02-05-2014
На крик Росі збіглися усі: і хворі, і медсестри, і санітарки. А та  сиділа на підлозі, обхопивши руками  горщик із засохлою квіткою. Обличчя  санітарки було біле-біле, очі заплющені, а з напіввідкритого рота виривався гортанний крик. Чи плач. Чи якась молитва невідома. Той крик  вільно летів  довгим коридором, опускався на найнижчий поверх, де хворі приймали «пушки», які дехто любовно називав  промінчиками, а дехто зі страхом і болем - мукою, Чорнобилем, і знову повертався до Росі, яка так і продовжувала сидіти серед зелених вазонів, тримаючи в руках горщик із  засохлою квіткою.
-Що трапилося? Не плач? Вазон засох? У мене ось вдома усі посохли, я цілісінькі дні тут  стирчу, не встигаю підливати. Чоловік перетворив  мої вазони давно в гербарій. Таке ж буває. Дивися он, скільки у Тебе вазонів. Ти ж молодчина. Справжню оранжерею тут зробила. Один засох. Завтра Тобі куплю такий же…
Медсестра із  відділу радіології намагалася  заспокоїти Росю, та вона наче й не чула.  І лише, почувши, що медсестра завтра  такий же купить,  ще голосніше  заплакала:
- Не купите. Не треба. Це ж трава, що молиться. Це ж маранта. Це ж її вазон. Вісі. Ви розумієте?
У лікарні Росю називали дивачкою. Була сиротою. Лікарня стала її домом. До хворих прив’язувалася, як до родичів, котрих ніколи не знала. І виглядало так, що ніколи їх і не мала. Ніби десь загубив її якийсь лелека на дорогах життя, забувши причепити бирку з ім’ям батька - матері… Після школи-інтернату хтось пошкодував нещасну сиротину і  влаштував її сюди на роботу. Тут вона жила, тут харчувалася. На скупих обідах онколікарні не те, що не поправишся, а якось би каркас зберегти, - жартувала іноді. Онколікарня  – не санаторій, як кажуть самі медпрацівники. Вона й справді не санаторій.
Хворі приходять налякані. Незалежно від віку бояться перших процедур, сумно просиджують годинами у холодному бункері, щоб отримати   оті промінчики, які невідомо чи й  допомагають. Потім, звикаються з приступами нудоти, головокружіння.  Терпляче  лежать під капельницями,  коли їхні судини переповнює хімія…Щоб після неї тиждень сидіти  в  обнімку з унітазом, впадаючи в  шоковий стан від одного запаху горохової зупи чи пісного борщу, в якому лише вода та соломкою нарізані буряки. Ані морквини, ані картоплини, ані сметани чи ж якогось жиру…
Хтось вірить в одужання, хтось плаче, хтось молиться.  Хоча є й такі, що і тут жартують, сміються, вперто виборюючи у страшної недуги  рік чи два. Кому ж пощастить, то й більше.
Віся плакала. Довгі білі пасма закрили геть личко,  тоненька постать зіщулилася під  чорним коцом, тоненькі пальчики   впилися в шкіру коло шиї:
-Я не можу, не хочу, я краще помру. Навіщо мені та хімія, ті  промені, ті агати?  Я не хочу. Ліпше вдома буду чекати .
Якщо це правда, що ангели плачуть разом з людьми, то в такі  хвилини вони  ридають.
Хворі мовчали. У кожної з них були такі моменти і вони знали, що краще дати дівчині виплакатися. Тоді вже вони  почнуть їй розповідати свої та чужі  історії. Тепер вона повинна звикнутися, зжитися зі своєю хворобою, поріднитися, як казала баба Валя, котру тут слухали усі. Вчителька-пенсіонерка, самотня, як палець, похоронила усіх: чоловіка, матір, єдиного сина, котрий переніс Афганістан, а не зумів перенести страшної недуги. Вона знала, як заспокоїти кожного, які слова віднайти. З піснею і  жартами  йшла на операцію. І лише сусідка її по палаті бачила, як баба Валя плакала. Один-однісінький раз. Коли її скерували сюди, у відділ радіології…
Тепер і баба Валя мовчала. Медсестра  строго зауважила, що з таким настроєм і не треба лікуватися. Можна  помирати.  Медсестра звикла до таких сліз, слів.
Рося ж не змогла. Вона  підійшла обережно до дівчини, торкнулася її худеньких плечиків. І мовила:
-Тут плачуть. Хтось так, як ти, а хтось вночі. В коридорі чи в палаті в подушку, чи  в туалеті. Тут стіни стільки плачів наслухалися. Більше, ніж на цвинтарі.  Ходи зі мною.
З того часу  подружилися Рося і Віся. Вони  годинами просиджували серед квітів, котрі розвела Рося в коридорах лікарні.  Віся допомагала Росі прибирати, Рося супроводжувала Вісю на всі процедури.  Мати Ядвіги, так звучало повне її ім’я, померла саме на  випускний вечір. І замість білого плаття, дівчинка одягла  чорний светрик і темні джинси. Після смерті матері  недовго й самувала, опинилася в лікарні з сумним діагнозом. Чи то з туги, чи то  з відчаю. Якби не Рося, то хтозна, чи й тут вижила б…
А так дві тонесенькі постаті вдивлялися  в  нічне небо, всипане холодними і далекими  зорями. Величава тиша стишувала біль і огортала   дітей Землі своїми вологими  руками.
-Знаєш, Вісю, у кожної  людини є своя зірка. Просто, коли людина знайде її, коли зрозуміє, що то її зірочка, та зоря вже не чужа, нехолодна, не далека. Є, правда, люди, котрі не мають своєї зірки. Несолодко їм на землі…
-А ми, Росю, ми маємо зірочки?
-Звичайно… Як нам без зірочок?
Чи протирали листочки вазонів:
-Ото буде Твоїм вазоном. Це трава , котра уміє молитися – маранта. Вдень вона спокійно спостерігає за людьми, а надвечір  вона показує нам, що треба молитися, зводить докупоньки своє листячко і молиться. А бачиш на листочках десять світленьких  плямок? Це нагадування про десять заповідей. Так рослина показує, що все у цьому світі живе. А це наша таємнича хойя. Друга назва  - восковидний плющ. Вона так само розмножується, як і панська орхідея. Коли зацвіте, почуєш, як пахне.
Віся лише ковтала сльози. Вона не хотіла чути, як пахне хойя. Та й коли та зацвіте? Вона хотіла бути вдома. Найкращими запахами для неї були мамині пиріжки, смачний борщ, про який давно забула і запах бузку.
- Щоб Ти знала, що бузок в Англії – квітка нещастя. Той, хто носить бузок, не матиме обручки. Навіть на Сході, а там знають мову квітів, бузок - символ розлуки. Ми з Тобою матимемо обручки. Нас покохають і  все в нас буде добре. А звіробій  - це трава Іоанна Хрестителя. Кажуть, що від цієї трави гинуть звірі. Знаєш, це правда. Гинуть альбіноси. Зате мак  у Франції – квітка ангелів, квітка привидів – в деяких областях. А є ще чарівна розрив-трава, котра руйнує замки, брами. Її може принести лише черепаха, у котрої  забереш яйця. Щоб  повернути своїх ненароджених діток, черепаха принесе тобі цю траву…
Сотні легенд, міфів звучали у стінах сумної будівлі, губилися серед плачів,  молитов і  сяяли слабкою надією. Коли Вісю виписували з лікарні,  дівчата довго прощалися, давали слово, що будуть зустрічатися. Віся просила Росю, щоб та кидала лікарню і йшла жити до неї, а Рося  казала, що її дім тут. Що вона мусить тут бути. Мусить. Бо тут її місце.  Тут, де живе Богиня  - плакальниця Карна , котра ночами  оплакує людські долі. Рося божилася, що чує її плач. І має бути тут.
І ось вона, як Карна, заводить так, що   аж вікна спітніли від її горя та сліз.
Засохла маранта. Квітка Вісі. А це означає, що з дівчиною щось не так. Хворі  передавали одна одній, що вона  у  важкому стані в лікарні і вже третій день не впізнає нікого, навіть очей не відкриває. Лікарі  не дають надії.
-Вона відживе, вона ще буде молитися. Я просто більше води хлюпнула тут. Вона ще буде молитися, - переводила очі з одної хворої на другу. Ті мовчали. Знали: засох вазон, котрий доглядала хвора, нема вже і її.
Через два дні Рося прибігла  до медсестри:
-Ніхто не вірив. А вона віджила. Вона ще буде молитися, я ж вам казала.  Віся буде жити.
У її руках, у цьому ж вазоні, зеленів маленький росточок маранти. І кілька засохлих  стеблин  стирчали довкола нього.
Медсестра ховала погляд. Це вона вночі  всадила  маленьку квітку у засохлий кущик маранти.
Та диво сталося. Віся відкрила очі. І  усі аналізи показали, що дівчина повністю здорова.
А серед вазонів  у довгому лікарняному коридорі  вечорами молилася до зірок у далекому небі   маленька маранта.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 8

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анна Edelweiss, 16-05-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Шон Маклех, 05-05-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Olha, 04-05-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Любов , 04-05-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Natalia, 03-05-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 03-05-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Олена , 02-05-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Viktoria Jichova, 02-05-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.84220004081726 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …