Ми бачимо обличчя жінки, можемо припустити, що їй приблизно двадцять п’ять років. Вона сидить за кухонним столом у невеликій квартирі однієї з багатоповерхівок, яка губиться серед десятків схожих будинків у житловому масиві. Тут ми мали б описати її зовнішність, яка б відбивала непересічні риси характеру. Вона була дуже амбітною, наполегливою і будь-які великі та малі життєві фіаско переживала з незворушним спокоєм. Таких людей чимало, скажете ви, а тому згадаємо, що багато її захоплень відповідають згаданим рисам. Катерина (з таким звичайним ім’ям ми витягнули картку) цікавилася силовими видами спорту і рибальством. Що ж вона читала? Можливо, газету на кшталт «Полювання і рибалка» або «Спорт-арена»? Ні. Героїня виглядала замисленою і час від часу підкреслювала ручкою деякі повідомлення. Ймовірно, вона шукала роботу, обводила нові вакансії, малювала в уяві запис у трудовій книжці і поліпшення матеріального становища. Однак і тут ми помилились.
Наблизившись, ми розгледіли, що вона читає «Літературну Україну». Невже поезія? І справді, читання поезії, відвідування літературних вечорів і декламування відомих творів були серед інших її хобі. Катя любила читати поезію для душі, заради задовлення. Вона бачила власні переживання між рядками, чула музику в асонансах та алітераціях і не дуже любила громадянську лірику. «Поезія відображає почуття, вона не може змінить світ» - висловлювала свою позицію жінка. Її інфінітив на «ть» підказує нам, що вона цілком може бути уродженкою однієї з північних областей, а тепер проживає у столиці.
Дивно, що маючи такий сильний і дещо грубий та безкомпромісний характер, вона має і ліричну душу. У ній мали б поєднуватися ці полярні риси. Та розповідь про неї була б неповною, якщо поряд з героїнею не стояв інший персонаж, якого можна було б описати інакше.
У ту мить пролунав дзвінок у двері і Катя пішла відчиняти. Тим часом ми перемішали кубики і витягнули інше ім’я – Володимир. Чоловік невисокого зросту з великим орлиним носом та меленькими очима.
- Ну шо, обідати будеш? Як справи на роботі? – спитала жінка.
- Давай. Нормально – хрипло відповів їй... Чоловік, брат чи батько?
- Володю, знаєш, а я сьогодні натрапила на одного молодого поета, зараз, чекай, – Катя похапцем взяла газету, - у нього така поезія!..
Вона почала голосно декламувати вірші, а чоловікові довелося вдавати хоча б трохи захоплення та задуми.
Ця звичайна побутова ситуація, яка виглядала б кумедно, якби ви побачили її на власні очі, не могла дійти до фіналу закінченням декламації або трапези.
- А знаєш, як поета звати? Семен Новицький, правда, вишукано?
- Як? Сеня? То він ще й вірші пише? – згадав колегу по роботі Володя...
