Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2476
Творів: 44505
Рецензій: 87040

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Новела

Ідея кактус-фіктус

© Юрій Кирик, 19-03-2014
Те, що застав Фарат в моїй домівці хіба можна було назвати сімейною ідилією - Аделаїда смажила пляцки з бульбою й м'ясом - я пригадав іще бабусин рецепт і тер хрін наміряючись приготувати хріновий соус зі сметаною.

- Честь! - заволав з порога Фарат - двері через їдкий запах хрону й смаженини були прочинені.

- Не сподівався, що в печері схимника колись запанують чудові домашні запахи. На що тільки не здатні жінки... - явно полестив Аделаїді наш гість.

- Аби знати на що здатні, мусите трохи зачекати. Поки усідайтесь де бачите, й насолоджуйтеся запахами, коли вони вже так прийшлись вам до душі,  - голос в Аделаїди також був прекрасний, як і запах в обійсті, яке іще вчора видавалось необжитим: низький, густий, віолончельний так само дещо сповільненого темпу, як і уся вона.

- Давненько тебе не бачив друзяко! - звернувся до мене  Фарат, вмощуючись у старій, як світ качалці, - як просуваються справи з перекладом?

- Колись тобі, а тепер вже й мені закидають засилля діалектів. Вимагають, аби наблизив свою мову до літературної, - вимовив я зі сльозами на очах, - дуже же пекучим виявився хвостик хрону.

Фарат голосно й дуже щиро розсміявся.

- Дивно, що люди, які займають посади редакторів ще й по нині не зрозуміли, що не існує жодної літературної мови. В мові ми спокійно обходимося без дефініцій. А те, що вони називають незугарним сполученням: "літературна мова", є не що інше, як дистильована, відтак мертва вода. Глупо говорити про засилля діалектів, бо мова, жива мова є відкритою системою. Це перехід від діалекту до діалекту - якби упав у воду камінь і пішли кола...

- Є й добра вістка, - поспішив я потішити товариша, -  видавництво, готове видати мого "Картяра" (відділ збуту навіть пророкує йому велику будучність!), але, як вирішила редакційна рада, мусив би дещо змінити закінчення. Повідають, мій хепі енд в романі недоречний.  

Брови Фарата, як звикло в таких випадках, багатозначно  поповзли уверх. Це свідчило про найвищий ступінь його уваги.

- Азартна гра - зло! - продовжував я переповідати почуте у видавництві. Хоча герой ваш дуже симпатична людина, все ж його мусить зустріти фіаско - програш, де він утратить усе, або смерть від руки компаньйона. Садисти! За що мав би закатрупити хлопа? Та усі навперебій мене переконували, що це додасть роману пікантності й гостроти.

Брови Фарата, як підіймались, так само стрімко впали. Він скептично посміхнувся й мовив:  

- Кепсько! Аж лячно, що нічого в наших видавництвах не міняється. Принаймні тут сидять совдепівські кадри. Вони не винні. Їх так навчили. Вони свято вірять, що має бути саме так. Але ти сам повинен усвідомити: Якщо тобі поставили завдання, що з пункту "А" мусиш потрапити в пункт "В" - тебе позбавили можливості будь-якої творчості. Не смій того писати, бо закопаєш свій талант!

- Наперед вартувало б знати, чи він у мене є... дуже чесно засумнівався я.

- А де би мав подітися? - щиро здивувався приятель. Господь кожного нагороджує якимсь талантом. Тебе то вже точно не оминув, то ж не гріши! Талант це всього лише енергія - не більше! Якщо її не використовуєш, то про що взагалі може йти мова? Талант не терпить зрадництва. Усі хто пробував піти супроти нього терпіли  невідворотне фіаско. Творчість це - постійний розвиток. Пишеш, ЯК КАЖУТЬ - перестаєш розвиватися.

- Отже, ти далі без грошей? - задумливо контанстував Фарат.

- Боже, пронеси! - згадав поради Пиптика і все, що за цим наступило. Вмолив.

- Тільки без пропозицій! Благаю, друже! Один старий приятель не далі, як вчора, вже  пропонував заробляти  без лицемірства...

- Це ж як? - зацікавився приятель.

- Йти, працювати вантажником.
  
- Я пропоную інше - подорож у Землю Обітовану, - натхненно промовив (саме ПРОМОВИВ), Фарат.

Мовлене з трудом врихтовується в мою свідомість. Аделаїда теж повернулась у наш бік, і якби вклякла, забувши за деруни.

- Що ми там загубили? - допитуюсь делікатно.

- Ти коли не будь чув про Союз "Божих Обранців", чи Ха Матбіла? - запитав Фарат буденно, ніби між іншим, як вмів говорити про найважливіші речі.

- Проносяться в голові якісь асоціації: орден тамплієрів, масони, Ден Браун... - згадую дещо розгублено.

- Не шокуйся. Нічого дивного, що нічого про них не знаєш, - поблажливо мовив приятель, - Союз цей існував в історичний період, який античні письменники, немов, змовившись, замовчували, якому згодом самі дослідники дали  назву "мовчання віку".  Про  Учителя Праведності, або  Машалу - "Море Хаседек" теж уперше чуєш?

Мовчав, бо питання було радше риторичне.

- Не дивись на мене як Марфа на воскреслого Лазаря - коли б не ота книжкова плюсква - Менахем, знав би не більше твого. Розповів мені, що коли з ріднею був в Ізраїлі, більшість часу провів в їхній національній бібліотеці, (було б дивно, як би де інде...), там  зрозумів, що справжні скарби таки не тут, а у Ватиканській апостольській бібліотеці. Як вдалось йому туди потрапити, така ж загадка, як у свій час, навіть не маючи іноземного паспорту, опинився в Індії, бачте, заманулось йому побачити Вріндаван* ... Як кажуть, "дивакам везе". У Ватикані він не став перечитувати апокрифічні Євангелія чи твори єретиків. Оминув стародавні здобутки окультистів і похмурі архіви сатанинських орденів. Навіть архіви древніх цивілізацій Африки й Америки не привабили його. Не виявив щонайменшої цікавості звідки узялися величезні кам’яні ідоли на легендарному острові Великодня. Ні, його чомусь привабила саме історія секти есенів чи есеїв, як їх зараз називають.

- Хто ж вони все таки? - не вгавав нетерпеливо, бо була у Фарата звичка підігріти увагу слухача, якби балакав не в кухні, а принаймні читав лекцію чи проповідував.

- Відголосок сивої давнини - есени* ,  - група людей, які своїми поглядами, стилем життя, надовго випередили час, і епоху, в якій жили, й відкрили еру Священної Історії? В наш спекулятивний вік побутують різні домисли стосовно того, що Ісус виховувався саме в секті есенів, і не він один, принаймні його приятель - апостол Іван, теж переходив там свій вишкіл, про це опосередковано свідчать і Євангелії.

Скажу одразу - спекуляції на цей рахунок мене аніскілечки не цікавлять. Ватикан мав досить часу, аби виправити історію і подати її у сучасному вигляді. Мене, як і Менахема найбільше цікавлять "Сини Світла" та їх таємничий Учитель, і той, хто у свій час був найбільш знаною особистістю - Івана Хреститель - Ха Матбіл. Відомості про якого, як я гадаю, свідомо приховали.

- Не дарма я згадав Ден Брауна! - вигукнув я утішено. Тобі кортить іще раз збурити увесь християнський люд!

- Зовсім ні, друже, та Менахем Лехман своєю розповіддю забив моцного клина в мою довбешку. Не знаю чи відомий тобі той факт з моєї біографії, що колись студіював теологію в католицькому універі. Іще там, як кажуть, спіткнувся на факті, що Іван Хреститель, який згідно канонічних Євангелій є Предтечею Христа, і якого сам Ісус називав "найбільшим серед смертних", таки не став Його учнем, як майже ніхто з його прихильників - Іванітів...

- Дуже просто - ego! Банальне людське ego завадило Івану Хрестителю, який на той час мав найбільше в Юдеї визнання і найчисельнішу групу прихильників це зробити. Хіба цього мало? - запитав я.

- Для посполитої людини цілком достатньо. Але Іван (в чому переконаний), був учнем Учителя Праведності. Де він пройшов багаторічну формацію. Вона зробила Івана таким, яким він був - людиною не від світу того, який не задумуючись різав правду-матку прямо в очі царю Юдеї. Учення Ісуса він міг не прийняти лише з однієї причини: знання, що його отримав від Учителя Праведності  було для нього переконливішим аніж те, що його проповідував Ісус.

Тепер же слухай найважливіше: послідовники Івана Хрестителя – «Іваніти», як пізніше їх назвали, «християни Святого Івана», або менданти El Mogtasia (в арабів) – хрестителі, живуть і понині, як і дві тисячі років тому, на східному березі Мертвого моря, до речі, поряд з есенами (!), з якими, хоча й підтримують найтісніші контакти, усе ж не об’єднались, не стали одним цілим… Усе це викопав Менахем в апостольській бібліотеці Ватикану. Не довіряти ж йому в мене немає жодних підстав.

- Ну і... - мовлю вичікувано.

- Треба туди добратись й обов'язково з ними поговорити, - безапеляційно заявив Фарат, якби йшлося про похід у видавництво на перемовини з незгідливим редактором.

- Чекав на цей заключний акорд. Але якою мовою мало б відбутись це спілкування: аремейською чи на івриті? - запитав я з хитринкою.

- Коли з нами поїде Менахем узагалі не буде жодних проблем. За декілька днів він заговорить будь-якою мовою.

- Rany Boski!*  - вигукнула розпачливо Аделаїда, її вигук вивів нас із своєрідного трансу і ми зрозуміли, що принаймні два пляцки безнадійно згоріли. Це ненадовго перервало нашу дискусію. Я відчиняв вікно. Аделаїда відшкрябувала пательню, Фарат переставляв качалку поближче до вікна.

- Maz'enia sc'entej glowy!*  - чуємо наступний вигук за звичай неговіркої Аделаїди. Не пригадаю, щоб і до польської колись вдавалась...

- Це серйозно, - мовив,  хвилинку подумавши Фарат.

- Що маєш на увазі? - запитав приятеля.

- Україномовна Аделаїда раптом заговорила материнською мовою. До цього люди вдаються вкрай рідко - коли моляться, або лаються.

Я не стримався і пирснув смішком, Фарат із дуже серйозним виглядом на обличчі закінчив.

- Лінгвісти правда, твердять що таким чином порушується цілісність людини.

Я реготав уже відкрито. Надто вже кумедним видався мені той "глибокодумний" висновок, як і увесь Фаратівський спіч.

- Юрку, Юрку! - продовжував серйозно товариш, у житті кожного повинно бути місце для романтики. Інакше кому потрібне таке нудне життя?

- Панове романтики, я вам запропоную щось справді романтичне - польське вино, - заіскрилась посмішкою Аделаїда.

- Хіба з гечі-печі*  - підсміхнувся Фарат.

- От і ні! Справжнє виноградне вино дворічної витримки з мазурів. Куштуйте!
В мої різношерсті склянки дівчина розлила червоне вино, хоча й було воно  терпкавим, та, здавалось, до пляцків нічого кращого й не придумати. Коли у два голоси похвалили кулінарний талант Аделаїди й заспокоїли перший голод, я повернувся до перерваної теми.

- Експедиція... Здійснити подорож в минуле... Річ, звісно, манлива, але за які статки? У мене борги по квартплаті, третій місяць не проплачені....

- Так це с ь о г о д н і, Юрку. Завтра ситуація може змінитися, - оптимістично запевнив Фарат.

- Аж так кардинально? - кинув я з певною долею скепсису. До того ж маю гіркий досвід. Хіба пам'ятаєш, я вже вбухав купу часу на  історичний роман, а ото зовсім недавно, редактор прочитавши його, висловив мені своє "фе" - бачте, й епоха не та, "не розгнуздана", не  "трагічна", і, героїня в мене не секс бомба, яка б кожних тридцять сторінок вкладалась  у ліжко з новим коханцем...

- Власне й хочу, аби вийшли ми із сірости буднів. З отієї вічної дилеми: "будуть чи не будуть друкувати". Пропоную принаймні спробувати розкрити загадку віку. Не зовсім добре розумієте мене, бо, хіба, не цілком усвідомлюєте, про що йдеться. Наливай, шляхетна панно, свого чудового мазурського вина, я ж вам дещо розкажу.

-----------------------------------------------
* Вріндаван, раніше Вріндавана—місто  в окрузі Матхура індійського штату Уттар-Прадеш. У цьому місті понад 5000 років тому Крішна під час свого земного втілення проводив ліли (ігри). Вріндаван лежить 15 кілометрів від міста Матхура, яке прийнято вважати місцем народження Крішни. Вріндаван також називають «містом 5000 храмів».  Вріндаван є святим місцем паломництва для послідовників вайшнавізму та індуїзму в цілому. Вріндаван вважається священним місцем, невідмінним від вічної оселі Крішни у духовному світі Голоки Вріндавани.

* Їх в різних джерелах називають по-різному: "Кумранці" чи "Менданти.  "Іваніти" - послідовники Івана Хрестителя, за переконанням деяких вчених теж були есенами, принаймні їх початкова формація проходила саме там.

* В буквальному перекладі "рани Христові" (пол.) Поляки часто вживають це словосполучення (краще вигук), у стані крайнього відчаю, коли потрапляють у несподівану ситуацію, або ж висловлюють  незадоволення.

* "Мрії голови, що вже злетіла з плечей" (пол.) Так характеризують безглузду пропозицію чи думку, щось алогічне, що не вкладається в жодні рамки.

* Гечі-печі, свербивус - народні назви шипшини.

---------------------
Далі буде.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

Дуже сподобалось!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© , 23-03-2014

Люблю читати

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Лідуня, 20-03-2014

Цікаво

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© ХЮ, 20-03-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анізія, 20-03-2014

Сини Світла

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ольга, 19-03-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 19-03-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.79757380485535 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Пол Бейті «Запроданець». Чорний роман під рожевою обкладинкою
Як воно — жити з усвідомленням власної чорноти? Чому ми досі ділимо людей за кольором шкіри? Запитання, …
«Лютеція» — еротичний роман-містифікація
Вже кілька років поспіль у вересні (до Форуму видавців) Юрій Винничук влаштовує справжнє свято для поціновувачів …
Вікторія Андрусів «Тринадцять жінок Івони»: фатум як спасіння
Свою дванадцяту книгу презентує широкому загалу відома закарпатська письменниця Вікторія Андрусів. «Тринадцять …
«Моє не надто досконале життя» (але майже)
Знову переповнений вагон, вже бачу це ще до зупинки потяга. Але я ж мушу потрапити на роботу на іншому …