Сонячний весняний ранок. Біля мармурного пам’ятника позбирались люди. Кожному з них повидавали ламіновані календарики, в яких дата виборів була виділена червоним кольором і обведена чорним колом, як народний траур. На високих пластмасових палицях майоріли прапори, на жаль, не України, а якоїсь "ухти-пухти" організації.
Серед натовпу виднілись знайомі обличчя. О, скільки раз вони приходили додому та бачили себе по телевізору в сюжетах про бастування, збір підписів. Це ті бабусі, що й в сімдесят фарбують губи в яскраво-морквяний колір. Можливо, вони хочуть підкреслити, що з віком дехто не розумнішає, а стервознішає.
До натовпу вийшов якийсь депутат в сіренькому піджаку та чорних дорогих штанях. П’єдестал пам’ятника він вирішив використати як трибуну.
Зараз буде звернення, всі приготувались аплодувати. Складалось таке враження, що, навіть, якщо він всі назве справжніми іменами, то будуть бурхливі овації. Дядько в теплій пухкій куртці прикрутив програвач, з якого лунало "Мусі-пусі". Все готове. Оратор, фокусуючись на камері Всеукраїнського каналу, тихо «зіпсував повітря» та взяв слово.
На його думці було: "Аби всє було ніштяк... Аби ж ці... не зіпсували нічого... Ну, гроші треба відроблять... Паєхалі"
- Ми тута зібрались, шоби (звертаючись на вухо до секретаря, що постійно тягається за ним: "як буде "наєхать?"... Той переклав) не дать корупції перемогти ("наш безпорядок? Який я хитрий!") нас! Ми - європейці. Зберемось... ("копати картоплю" - сказав тихо студент на вухо якійсь бабусі. Вона скривилась у награній усмішці). Не дамо їм порушувати наші права...
Він продовжував щось розповідати, потім почав плюватися і, нарешті, розійшовшись, почав горланити в мікрофон. Та так, що той почав фонити.
Раптом із натовпу почувся голос задоволеного
студента:
- Що це за козел? А-ну бий його! Плітками, хлопці, ногами, руками. Відчувайте його біль. Кайфуйте, брати.
Всі витаращились і не знали на кого дивитись.
Певно, провокатор переплутав мітинги. Поряд, на Авокадній був мітинг на підтримку садизму в Україні, а на Запоріжській - мазохізму. Якби не облом від ОМОНу, то мітинги зустрілися б і ті і інші досягли піку насолодження. Ця ж агітація, замовлена партією "політиків минулого", на яку, за браком грошей, зібрали сто чотири пенсіонера і двох з половиною студентів (один розривався між зборами садистів і політичною акцією, від чого отримував нестримне задоволення, це він і закливав людей).
До хлопця підібрались лисі та дужі охоронці. Він зник разом з ними, так що ніхто нічого більше не бачив. Лише люди поряд почули крехкіт і слова задоволення. Ось така вона - рішуча відповідь мазохістам.
Здавалося б, акція провалилась? Але касета випадково зникла і дубль номер три таки потрапив у ефір під заголовком: "Масові силові страйки проти мазохістів відбулись у столиці. Ніхто не постраждав."
