Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2466
Творів: 44274
Рецензій: 86450

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Новела

РАДА-АДЕЛАЇДА

© Юрій Кирик, 11-02-2014
Менахем Лехман (продовження).

- Привіт Радо... - прошепотів їй на вухо, підійшовши із заду. Повільно повернула голівку в мій бік.

- А я вас загубила в натовпі. Вже стала думати, що привиділось...

- Напевно не велика втрата, підступна втікачко... мовлю вбивчо-осудливе. Скинула на мене здивовано-розгублені очі.

- Я втікачка? Гадала, це ви мене покинули...

- Я? Могли ж бодай хвилинку почекати... Боряться в мені образа із роздратованістю.

- Не люблю чекати, та й тоді, я була...

- Були Радою, а нині...

- Ви знаєте моє ім'я, - швиденько обриває мене на півслові.

- Так, справжнє! - звучить, напевно, як звинувачення.

- Зовсім ні! - заперечує дівчина. Аделаїда - це ім'я, яким нарекли мене батьки. Воно дуже претензійне, я ж не люблю бодай чимось виділятись. Мені подобається Рада. Яке мені діло до того, хто коли і з яких міркувань мене назвав?! Дивилася мені у вічі й раптом розреготалась. Природність сміху була незрівнянною. Так само внутрішнє переконання підказувало мені, що сміх той нещирий - сміх, який би мав зняти напругу, своєї функції не виконав.

Можливо, й надалі ми б стояли вишукуючи слів у розмові, яка була взята не з тієї нути, а тому не клеїлась, якби не Менахем, про якого, щиро кажучи, й думати забув.

- Дарма ви так категорично  відмовляєтесь від свого імені,  панно Аделаїдо, ви вирізняєтесь серед загалу й навіть  дуже! Це я збагнув, коли мій новий товариш забувши про все на світі кинувся до вас. Він просто летів по залу притягнений якимсь магнітом, чи вищою силою.

- Rany Boski* - вигукнула із запалом дівчина. Ви іще звинуватите мене, що я притягла пана Юрка якимось там флюїдами?

- Як собі хочете, але мусимо послуговуватись наявними термінами, аби висловити свою думку.

Тепер часто говорять про екстрасенсів - людей з надзвичайними здібностями. Їх набагато більше, аніж вам могло би здаватись... До прикладу, я можу ворушити вухами, - дуже швидко зататорив Менахем. Трохи потренувавшись, це, в принципі, може кожен. Бачте, м'яз, при допомозі якого можна ворушити вухами і далі на місці. він нікуди не подівся з тих часів, коли людина подібно собаці мусила вміти "нагострити" вуха, щоб краще чути. Більше ста тисяч років тому, людина втратила цю здатність, а м'яз зберігся.

- А ви бодай уявляєте, як працює наша нюхальна система, - я кинув оком на Менахема-Михайла й зрозумів, що зупинити його, як і Фарата, коли той заповзявся викласти тему, не вдасться, то ж змирився з невідворотним.

- Теж стосується нашого нюхального апарату, вів з запалом Лехман, - пристосування з допомогою якого ми вловлюємо запахи, як звикло на місці, але деякі з нас втратили здатність користуватися ними.

- Чому ви так впевнені?

- Ви уявляєте, як працює наша нюхальна система?..

- Не зовсім, - вже трохи збентежено відповіла Рада-Аделаїда.

- Тоді я розповім вам. Повітря  вдихається ніздрями минувши три кістяні перетинки у верхній частині носа. Там воно теплішає і фільтрується. Далі це тепле повітря йде через два отвори, в яких нюхальні органи. Цими органами є дільниці жовтуватої тканини. В цій тканині розташовані нервові волокна і нервові закінчення нюхального нерву. Ці волосини діють як уловлювачі. Свою розповідь Менахем супроводжував аж надто активною жестикуляцією, що в мене було враження, що іще мить, і він захоче нам наочно демонструвати усі ці волокна.

Від подальшого Менахового викладу нас врятував  Фарат, що виплив із натовпу.

- Ти з глузду з'їхав! - накинувся він  на нещасного Михайла, - внизу столи ломляться від наїдків і питва, а ти наших дорогих гостей тут баєчками кормиш... І далі.

- Знайшлась наша згуба... Приємно!

Аделаїда зупинилась, запитально глянувши на Андрія.

- Світ наш дуже вузький, шановна келєжанко, пояснив той, - коли Юрко розповідав про свою нічну пригоду, промайнула думка, що це могла бути панна Аделаїда, - мовив Фарат, очолюючи наш  марш до великої зали.

... Великі й виразні оченята не переставали переслідувати мого приятеля.

- Усе просто, - відповів зі своєю незмінною посмішкою, - не знаю більше таких замріяно загадкових людей...

- Але ж ми з вами лишень раз чи два зустрічались... Це дає вам право на висновки?!

- Боронь Боже! Це лише припущення.

- Лиш здогад, що саме панна Аделаїда є цією загадковою осібкою, яку ти, старий львів'янин, зумів загубити у рідному місті, ну, а те, що опинились  у цьому товаристві додаткове тому підтвердження.

Біля столу наїдків Фарат, як справжній естет, виявився гурманом - усім накладав прихвалюючи це, чи інше блюдо, так, що через хвилину ми стояли з пластиковими тарілками, які ледь утримували в руках. Врешті вмістились позаду колони, там не було столика, зате свої величезні тарілки ми зуміли примостити на металевій балюстраді, вони перебували постійно в русі, то ж ми  були чимось схожі на балансуючих циркачів.. Лише Аделаїда десь запроторила свою тарілку залишившись з великим бокалом червоного вина.

- Як я зрозумів з розповіді Юрка, ви когось шукаєте в нашому місті., - не відступав від дівчини наполегливий Фарат.

- І так. І - ні. Вона зробила декілька глибоких ковтків вина.

- Фарат першим побачив, що дівчину заносить.

- Може на нині забави вистачить. Здається, в такому стані вона від тебе нікуди не втече... - шепнув на вухо. Це була слушна порада і ми якпошвидше покинули цей славний будинок.

Аделаїда не перечила, коли взяв таксі і повіз її до себе.

Коли я, врешті, знайшовши якісь різномасні капцюрята й запропонував своїй гості, а іще коли приготував каву, вона й зовсім одомашнилась. Можливо нині не будеш такою мовчазною - щось розповіси про себе. Здвигнула худенькими плечима.

- Мені ніби й немає про себе що сказати. Усе, що було зі мною, воно ще деякий час тяглося за моїм життям, ніби хвіст за кометою, спричиняло кілька наслідків, а потім розвіювалося, мов той самий хвіст.

- Але ж ти сама не хвіст. Ти -  нікуди не загубилася, - піджартував...

- Так, знаю. Та це, з "кометою", я про себе давно надумала. Якось дивно живу - завше чекаю, поки щось промине... для мене теперішнє це уже майже минуле... Якби не вмію жити в дні сьогоднішньому...

Чи це вона перш ніж сказати подумки перекладає з польської? Чи може така своєрідна в неї манера розмови - допоки не вловив...

- В цьому місті я колись зустріла жінку, яку любила. Дуже любила. Це любов завжди повертає мене до цього міста.

- Вона далі живе в цьому місті? - запитував механічно, оце вперше розмовляв на подібну тему...

- Хіба я знаю? Вона змінила помешкання. Чи переїхала в інше місто чи країну? - того ніхто не  знає.

- Та я продовжую шукати її. Знаю точно: Іванка - єдина жінка, яку я любила. У всіх останніх, яких зустрічала пізніше, лиш намагалась знайти її...

- Я дихала нею. Влаштовувала істерики, якщо хоча вечір проводила не зі мною. Ще не знаючи, що це кричить моя ревність.
Ми були такі різні -  вона - порив, я - спокій. Вона впевненість, я - вічний сумнів у всьому і вся.

Не знав як мені ставитись до тих звірянь, в моїй життєвій практиці жінка вперше говорила про любов до іншої жінки, тому відмовчувався.

- Іванка -  талант. Вона сильна. Вона  переможниця! - захоплювалась загубленою подругою Аделаїда. Сиділа опершись підборіддям о бильце крісла. Навіть у тій простенькій своїй позі була дуже гарна. Вона мене страшенно приваблювала, та водночас для мене була якби людиною з іншої планети, до якої не знав як і підступитись... В якусь мить Аделаїді здалось, що слухаю її не надто уважно, тому встала й поплила на мене. Вона, справді,плила, мов хмарина, прямувала дуже повільно, й дуже м’яко погойдуючи стегнами, що перетворювало кожну мить її ходи на об’єкт пестливих її лестощів самій собі, потайливих і нескінченних. Залізла з ногами на канапу. Обхопила обидві мої руки, й не випускаючи моїх очей з поля зору, дуже серйозно, а іще повільно, якби боялася, що я бодай щось опущу, продовжувала.

- Її батько помираючи від раку прийняв хрещення. Мати стала віруючою. Але вона сказала, що це не може вплинути на наші стосунки, що вона по-справжньому мене любить.

Не знав, як поводитись з нею - обійняти, приголубити? Усе ж наважився пригорнути її до себе. Трохи зсуваюся донизу, й відчуваю, як наростають у мені цілком незнайомі почуття - я увесь ціпенію, тремчу, обливаюсь потом чи то від ляку чи від пристрасті. Але вона вмощується у мене на грудях  і я оповитий найпалкішими й найніжнішими обіймами, в які мені будь-коли доводилось потрапити. Гадаю ніколи доти мені не траплялася жодна людина, вигляд якої був би настільки обманливим, як у Ради... За першої зустрічі вона виглядала слабкою, скромною, непримітною, зовсім непоказною, маломовною і якоюсь звично-непримітною. Зараз же й не уявляв, що може бути так добре й затишно лише упавши в дівочі обійми. Чомусь згадалось, що англійці так і кажуть: "впав у кохання..." Доторкнувся до неї справжньої, й одразу ж відчув, яка вона інтригуюча, яка владна, як швидко затягує у сіті своєї звабливості.

Не сплю давно. Над гущавиною парку, що у нас під вікном,  ніч рідшає якимось невиразно багряним світанком З непритомним карканням  пробуджуються зі скандальними криками невдоволені ворони, розбуджені симптомами фальшивого світанку. Вони зриваються з насиджених місць, роблять хаотичні кола по якомусь невиразно рудавому небу. Напевно, так і не зорієнтувавшись, далі обсідають свої гілки. Щось схоже на базарну перепалку, коли міліція нараз проганяє торговців. Та коли помилкова тривога вгамовується, птахи заспокоюються - ніхто не порушив місце їхнього гніздування. У мене ж залишився внутрішній неспокій.

Ранок. Сонце вставало лінькувато. Трохи здивувало. В цю пору року ранок не робить довгих розтяжок.... Глянув у Радині оченята. Були оксамитові, такими бувають лише темні очі, але її очі мали незвичну барву - якби замішані  зі стоячої води і змішаного мулу, нічого не було в них у цю мить, крім сонної ніжності.

-----------------------------------
* Rany Boski - Рани Христові! (пол). Поляки часто вживають цей вислів, аби підтвердити важливість якоїсь події.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

по-перше:

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© kashtan, 01-03-2014

Загалом сподобалось...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Володимир, 20-02-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Viktoria Jichova, 17-02-2014

Гарно написано

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Найк Велес, 17-02-2014

Читання - велике благо, бо

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© , 13-02-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 13-02-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Анатолій Азін, 12-02-2014

Доторкнутися до душі

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ольга, 12-02-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.43080401420593 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Постапокаліптика по-українськи: Огляд роману «Горизонти наших надій»
Для української літератури постапокаліптика — відносно новий жанр. Те саме можна сказати і про кіберпанк. …
Огляд книги Джорджа Мартіна «Лицар Семи королівств»
Я сумніваюсь, що ще існує бодай хтось, хто в епоху інтернету не чув про «Гру престолів». Вихід кожного …
Наївно про жорстокість: «Хлопчик у смугастій піжамі»
Вперше книга Джона Бойна «Хлопчик у смугастій піжамі» вийшла у 2006 році. І швидко стала бестселером …
Огляд книги Ельчіна Сафарлі «Про море мені розкажи»
Просто живіть, посміхайтеся і любіть. Це не складно. Ельчін Сафарлі «Про море мені розкажи» Відверто …