Сьогодні вона поспішала повз базар без затримок. Верталась додому, в тепло і затишок.
Навколо молодь роздає листівки. Одна все ж опиняється в руках.
Погляд ковзає в текст. Там реклама. Яскрава і глянцева.
Але що це?:
«Екологічно чисті лінзи «Сльоза»! Зустрічайте нову якість зору!»
Такого ще не було. Щось дійсно незвичне. Знала, бо з дитинства короткозорість псує життя. Окуляри негарні і незручні. Лінзи – брудний шматок силікону.
Так. Що ж там далі пишуть?:
«Нова технологія на основі природньої сльози покращує зір завдяки збільшувальним властивостям звичайної краплі. Чіткість зображення і комфорт гарантовано.»
Сльози? Звідки ж їх беруть? Хто плаче? Чи їх там обробляють? Може імітація? Що можна побачити крізь чужу сльозу?
Цікаво як воно працює. Телефон і адреса є. Додому встигнеться. Тут поруч.
Декілька хвилин і контейнер з дивом в руках.
Треба спробувати на місці. От і піпетка, інструкція. Так. Крапаємо як звичайні очні краплі. Легко.
Справді видно добре. Адаптація до кожного ока. І не ріже рогівку.
Час на вулицю.
Знайомий базар. Щойно проходила. Але…
Наче щось змінилося. Якось сміття наче побільшало. Графіті такі огидні. Люди штовхаються. Гамір.
Та що це? Чи то раніше не помічала через вади зору? Чи щось інше? Наче люди стали якісь похмуріші. У кожного яка гризота на обличчі написана. І небо сіре.
Час додому. Кілька кроків, а наче кілометри.
От і під’їзд.
У поштовій скриньці мотлох. Кредити в банку пропонують, а перед очима колектори. Які потім телефони обірвуть.
Ліфт знову не працює. Халепа.
На стінах знов брудні надписи.
Голова паморочиться. Ноги важкі.
Нарешті ключ у дверях.
- Привіт люба! Я вже чекаю!
Це чоловік. Рідний.
Ой! А чого ж це він такий втомлений. Безнадія якась в очах. Я набридла? Чи робота? Чи здалося?
- Пробач коханий. Затрималася. Щось мені недобре сьогодні.
А в руках папірець з інструкцією:
« Побічні ефекти: можливість бачити чужі емоції. Шкідливо для близьких стосунків».
