Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2466
Творів: 44268
Рецензій: 86440

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Новела

МЕНАХЕМ ЛАХМАН

© Юрій Кирик, 29-01-2014
(Продовження)

Декілька місяців він байдикував, прочитав іще пару сотень книжок, вивчив мадярську, аби читати мистецькі альбоми в "Дружбі"*  попутно зайнявся іще й санскритом, бо мав намір прикластись до розшифрування сувоїв Мертвого моря.  Харчувався у друзів, які за тлумачення відповідей на найкаверзніші запитання екзаменаційних білетів розплачувалися канапками з вареною ковбасою та пиріжками з лівером. Опісля ми, колишні одногрупники, спробували влаштувати його консультантом  на телестудію. Із цього вийшов - пшик -  Лахман не зміг заповнити анкету. Навіть ті її розділи, де було сказано: «потрібне підкресліть»...

Згодом ми з гіркотою довідались, що в нього виявили рідкісне клінічне захворювання – абулія. Тобто повна атрофія волі.

На тоді, після довгих років ремонту, відкривався Будинок Вчених і мені вдалося вмовити його директора вибити для Менахема ставку гіда. Про це він ніколи не пошкодував - Лахман зустрічав й міг зайняти на потрібний час будь-яку групу гостей чи делегацію. Не існувало для нього ані мовних, ані професійних бар'єрів - з усіма міг говорити, якою завгодно мовою й на будь-яку тему. Та ось і він легкий на згадку. Стояв біля входу когось виглядаючи.

- Привіт друже! - гукнув Фарат, й не випускаючи руки товариша, якби увів його в наше коло.

- Знайомся, це Юрко. Він перекладач. Менахем досить несміливо простягнув свою тонку, делікатну руку.

- Мені тут треба владнати кілька своїх справ. Приятель мій нікого й нічого тут не знає. Чи не міг би залишити його ненадовго під твою опіку?

- Біжи. Якось вже дамо собі радо, - промовив аж надто худий чолов'яга з глибоко запалими, та водночас надзвичайно живими очима. Перше його до мене запитання.

-  Фарат щось говорив про мене?..

Я здвигнув раменами, - казав, що ви давні приятелі й можете багато розповісти - як про споруду, так і про сьогоднішню імпрезу.

- Чому запитуєш? - поцікавився в свою чергу. Чолов'яга стушувався.

- Зазвичай люди сприймають мене мов якогось дивогляда. Часами не соромлячись просять, аби демонстрував їм свої "таланти". Це - жахливо гнітить.

-  Не знав, що обдарована людина, може мати від цього ще й незручності, - мовив щиро. Лахман здвигнув плечима, що я в душі аж йойкнув, бо здалось, чоловік переламався навпіл.
- Цей клуб, а насправді палац, сотню років тому, збудували коне заводчики, - одразу перейшов до обов'язків гіда. Були людьми із чималими статками. Проектувала цей шедевр знана тоді віденська архітектурна спілка «Герман Гельмер і Фердинанд Фельхнер». У час Першої Світової  приміщення використовувалося, як шляхетське казино, під час Другої Світової німаки розташували тут пункт переселення молоді на роботи у Німеччину, і вже у повоєнні роки йому знайшли гідне призначення - створили Будинок Вчених. Нині він увійшов у сім чудес Львова. Обмежившись короткою довідкою Лахман вмовк, дозволивши самотужки милуватись шедевром. Блукаємо пишними вестибюлями, нестандартними криволінійних форм багатими кімнатами, прикрашеними пречудовою оббивкою, камінами, світильниками. Навіть кожна дверна ручка тут справжній витвір мистецтва. Причому верхнє, природнє, освітлення надає будинку дуже сучасного вигляду.

- Немалі грошенята вбухали у цей будиночок любителі коней - підсміхаюсь собі у вус.

- Реставрація приміщення з певністю влетіла в не меншу копійку ніж сама будова - парирує Менахем, - у кожному разі велась вона вісім років - у вісім разів довше ніж будова... Та зроблено на диво якісно - увесь інтер’єр покрито перуанськими фарбами, в основі яких англійські ґрунти. Ці фарби не горять. На тоді у Ленінграді тієї фарби продукували 200 кг на рік. Для нашого ж інтер’єру необхідно було понад 700 кг... Це лише незначна дещиця. Зверніть увагу на картину, що над дверями парадного входу. Одна із них оригінальна, друга, при дверях входу на зали – відновлена. У них - цікавезна історія. У час проведення реставраційних робіт, у Будинок вчених прийшов 93-х річний дідусь і сказав, що в час Другої Світової війни, коли у Будинку вчених був пункт переселення молоді на каторжні роботи у Німеччину, він працював тут  швейцаром. Одного разу вдалось почути, як німці говорили (а він добре знав німецьку мову, як багато львів’ян у той час), що з приміщення будуть вивозити у Німеччину картини.  На свій страх і ризик цей швейцар вночі замалював картину над дверима парадного входу суриком. Таким чином ця картина збереглася. На картині, як стверджують мистецтвознавці, у образі маленького хлопчика зображено майбутнього цісаря Австро-Угорщини Франца-Йосифа, якого дуже поважали у Галичині, як мудрого правителя. Картину створено невідомим художником на тоненькому пергаменті, малювання виконане гарячими фарбами і має неабияку мистецьку цінність.
Про віднайдену картину дізналися у Третьяковській галереї, у Ермітажі, приїжджали музейники з цих поважних установ, хотіли забрати картину в Москву, або Петербург, а нам залишити копію, але вже були Горбачовські перебудовчі часи, і картина залишилася у нас...

Це не єдина дивовижа. В час проведення реставраційних робіт, у вентиляційному люкові будівельники знайшли запаяну металічну капсулу. Коли її відкрили, то виявили зразки тканин, якими були обшиті всі зали і вестибюлі у приміщенні. Колишні будівельники спеціально заховали ці зразки тканин аби майбутні покоління мали можливість точно знати, якими тканинами були оббиті зали. Було також детально описано, які давати рослинні барвники при їх виготовленні, на яких верстатах виконувати ці роботи. На жаль, жоден бавовно-прядильний комбінат колишнього Радянського Союзу не брався виготовити їх і лише директор Херсонського бавовно-прядильного комбінату, який вчився у Львові й декілька разів був у Будинку вчених, погодився виготовити на ввіреному йому комбінаті ці тканини, згідно старих зразків. Цією тканиною й обшили всі зали і вестибюлі Будинку.

- А бодай здогадуєтесь, скільки коштують сходи, по яких ступаєте? Дубові сходи з різьбленою бароковим орнаментом огорожею була справді прекрасні.

- Який із мене поціновувач? Скажу лишень, що нічого гарнішого я у своєму житті не бачив. Після відновлення, за ці сходи, бажаючи їх купити, американці давали 4,5 млн. доларів, - з неабиякою гордістю проголосив Лахман. Скільки на тоді коштував долар ви хіба знаєте?..

- Звісно, я й того не знав, та глибокодумно кивав головою. Такий всезнайко не міг навіть уявити глибини мого невігластва...

Нижні зали приміщення через те, що мали розсувні двері і стіни, перетворились на час імпрези у велику залу. Лахман підвів мене до різьбленого столика з дзеркалом, й запропонував трохи відпочити, бо його якраз покликав у справі керівник. Спочатку я любувався столиком, ніжки якого були вирізьблені у формі кінських ніг, що свідчить про те, що приміщення колись мало зв'язок з кіньми, та врешті очі мої почали люструвати  публіку. Виявилось, що багатьох із присутніх я таки знав. Отож я вилучив з поля зору перші ряди бундючних церковників, науковців, та очільників місцевої влади й зосередився на  журналістській братії.

Придалась наука Фарата, який навчив мене бачити не лише перший, а й другий план, правда, це стосувалося кінофільмів, але я отримавши практику в кінематографі, навчився усюди знаходити цікавинку. Навіть коли тебе запросили на перегляд фільму, який ламаного шеляга не вартує, можна підглянути цікавезні речі. Тепер на вечірках я не просто, як інші чоловіки оцінюючи розглядаю жінок. Мені набагато цікавіше зосередити увагу, скажімо, на устах, особливо на нижній, вона у всіх відношеннях виразніша, промовиста. Усі непривабливі людські риси: жадібність, пажерливість, зарозумілість, хтивість – найвиразніше проявляється на цій маленькій, рожевій ділянці шкіри. Одначе, треба знати шифр. Його й відкрив приятель. Ось Галинка з "Експресу" точно сердиться, бо раз-у-раз прикушує свою розкішну нижню губу, таке ж невдоволення й в Роксолани з "Високого замку", вона свою смакує, мов дитинча льодяник, виглядає це симпатичніше, та все рівно, вона, як і подруга бажали би бути подалі від метра Навроцького - Голови телерадіокомпанії, та той прилип, не відпускає…

А от чарівна ведуча Олюнька облизує кінчиком язика нижню губу і при тому не зводить погляду з відомого польського режисера. Це зумисне облизування. Язик висовується поволейки, що тобі писочок змії. Ковзає уздовж нижньої губи, залишаючи вологий слід, бачу як знаменитість зорить на цей язичок. Йому вже нікуди не дітись, він проковтнув наживку.  Й нараз мене мов струмом вдарило - зустрівся з очима Ради. Чи надто великою була ця несподіванка, чи надто сильним враження, але я опускаю очі. Не кліпаю, а саме опускаю, як часто роблять люди, що не вірять своєму щастю. Вдруге бачу свою Аріадну, яка тепер вже намагається знайти мій погляд, губить його, як монетку, що впала, й розгублено роззирається. Пробираюсь до її гурту. Вона чомусь серед польської делегації. Хоча чому "чомусь"? Що знаю я про неї?

- Юрку! Я не встигаю за тобою! - зупиняє мене голос Лахмана, що знову з'явився на горизонті. Зупиняюсь. Доцільно буде розпитати у того всезнайка - можливо, він щось знає про Раду?

- Поглянь, друже, часами не знаєш, тієї панни у білому, там у гурті польської делегації? Рада чи Аріадна їй на ім'я... Менахем посміхнувся.

- Рада?.. Можливо, хтось так пестливо й називає її...  Та вона, Аделаїда, - дочка польського консула у Львові. Я трохи зник - дівчина навіть ім'я своє укрила від мене... Та Менахем не закінчив свого монологу, він справді був ходячою енциклопедією то ж і видавав усю інформацію, яка була в його розумній голові.

- Ім'я Аделаїда німецького походження, колись було ознакою шляхетного роду, а от Рада -- питомо українське ім'я. Пестливі форми: Радонька, Радочка, Радка, Ада... Є щось таке близьке до Аделаїди...

Аріадну я сам придумав! Але ж і Рада немає нічого спільного з Аделаїдою...

Спостерігав за нею. Знала, що в полі зору, й не лише моєму, та поводила себе так натурально, якби була десь на кухні чи в огороді, а не у велелюдному зборищі. Якби ніколи й не знала, якого штибу жінки приваблюють чоловіків. Принаймні помада, високі підбори, постава, погляд левиці - усього цього не було. Правда, її делікатну вроду й так було важко не помітити, та байдужість до своєї особи дивувала й навіть трохи лякала.



* "Дружба" - книгарня іноземної літератури у Львові за часів Радянської влади.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

хотів утриматися від очевидного та банального ствердження

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© George, 15-02-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ольга, 04-02-2014

Cкільки ж тут, особисто для мене, цікавого !

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Nina, 30-01-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 29-01-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.33494305610657 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Огляд книги Джорджа Мартіна «Лицар Семи королівств»
Я сумніваюсь, що ще існує бодай хтось, хто в епоху інтернету не чув про «Гру престолів». Вихід кожного …
Наївно про жорстокість: «Хлопчик у смугастій піжамі»
Вперше книга Джона Бойна «Хлопчик у смугастій піжамі» вийшла у 2006 році. І швидко стала бестселером …
Огляд книги Ельчіна Сафарлі «Про море мені розкажи»
Просто живіть, посміхайтеся і любіть. Це не складно. Ельчін Сафарлі «Про море мені розкажи» Відверто …
Огляд роману Сергія Жадана «Інтернат»
Сергій Жадан написав роман, на який чекали три роки. Чекали хоч і з нетерпінням, проте мовчки. Чекали …