Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2562
Творів: 46530
Рецензій: 90786

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Містика

Страх-ування

© koka cherkaskij, 23-02-2007
1.
Початок 90-х ми зустріли обабіч  розбитого корита. Очікувана незалежність принесла нам не лише політичну свободу, але й економічні труднощі.  Все летіло шкереберть. Звичні речі знецінювалися, ми не знали, що буде завтра, натомість з”являлися якісь нові цінності, часто сумнівні, але про це ми дізнавалися, як правило, запізно.

Якось я лежав удома хворий, з високою температурою, читав місцеву газету. Мою увагу привернуло невеличке оголошення : „Якщо ти хочеш бути директором представництва солідної фірми у твоєму місті – телефонуй”.

Я зателефонував. Це була Всеукраїнська страхова компанія „Комета”.

-Так, - муркотів на тій стороні  звабливий жіночий голос, - у Вашому місті  вакансія директора ще вільна. Приїжджайте сюди , і ми вам усе розкажемо.

Я дуже не хотів бути простим інженером і , навпаки, дуже хотів бути директором. Директори – вони такі ! А інженер на заводі – це так...

Наступного дня я , попри свій хворобливий стан , поїхав до столиці . Швидко відшукав  за вказаною адресою будинок  на вулиці Артема, увійшов до приймальні. Там сиділа молода вродлива білявка з довгим волоссям. Вона , звабливо зазираючи у мої очі, швидко розповіла мені про мою майбутню роботу. Я міг приступати просто зараз. Необхідно було лише спочатку застрахувати своє життя на період у 10 років. Для цього потрібно було внести суму в 500 карбованців, а потім щорічно ще по стільки ж. Такої суми  у мене із собою не було, тому мені довелося повернутися в Черкаси, зняти з ощадкнижки п”ятсот карбованців, котрі  вже досить сильно знецінилися у порівнянні із тим же 1987 роком, знову поїхати в Київ і проробити цю нескладну, але важливу операцію.

Я застрахував своє життя і здоров”я на період до 2001 року і отримав у руки напрочуд гарний страховий поліс із витисненим золотом девізом :”З нами – у ХХІ століття !”.

- То я вже директор ? – запитав я у білявки .
- Ні, не зовсім, - відповіла вона. – Тепер Вам потрібно підшукати у Черкасах приміщення  , підібрати бухгалтера , зама і застрахувати їх . Тоді приїдете усі разом, утрьох,  і ми оформимо усі необхідні контракти .

2.
Я ніколи раніше не запрошував до себе на роботу не лише бухгалтера, а  навіть  і зама. Тому швидко  це зробити я не зміг. Але сяк-так  я домовився з потрібними людьми, що коли я привезу  необхідні папери з Києва, то вони погодяться працювати у нашому представництві. Я взяв їхні документи - паспорти, трудові книжки- і поїхав у Київ.

Доля наша повна несподіванок. Так сталося, що біля мене в автобусі сиділа групка молодих людей, котрі збуджено перемовлялися , і у їхній розмові я вловив слово „Комета”. Прислухаючись до їхніх перемовин, я зрозумів, що вони також їдуть укладати договір на створення представництва страхової компанії „Комета” у Черкасах.

Я вирішив їх опередити. Як тільки наш автобус прибув на автовокзал, я винайняв таксі і щодуху помчався на вулицю Артема. Я вихором увірвався в приміщення, де сиділа зваблива білявка , і повідомив, що я прибув для укладання контракту на представництво.

- Ваше прізвище Костюк ? – запитала білявка.
- Ні, моє прізвище Ганжа, - відповів я.- Ви ж мене мусите пам”ятати. Я минулого тижня у вас тут був і страхувався. Ви ж мені ще й поліс страховий вручали.
- Ми не можемо усіх пам”ятати, - зверхньо відрізала білявка.Куди й поділася її звабливість. - А представництво у Черкасах буде відкривати Костюк. Він теж сьогодні прибуває.
- Як же ж так ? – здивувався я.- Ви ж мені обіцяли ?
- Костюк уже підібрав приміщення, бухгалтера і зама, а ви – ні. Тому він буде директором представництва, а ви зможете працювати у нього страховим агентом.

Але я не хотів бути страховим агентом, я хотів бути директором. Директори – вони такі ! А страхові агенти – це ще гірше, аніж інженери на заводі. Ні, не буду я міняти шило на мило, вирішив я.

3.
Початок дев”яностих – це був період ламання старих стереотипів. Ми навчалися жити по-новому, в умовах перманентного хаосу, супергіперінфляційних процесів і  дикої, шалено-дикої свободи.

У таких умовах я , завдяки деяким знайомствам та прочитаним книжкам , непогано   почав заробляти на елементарному перепродажеві залежалого товару. Ми приходили на  який-небудь перший-ліпший склад, скупляли за безцінь  продукцію за „старими цінами” і продавали її в який-небудь інший регіон , але вже за „новими цінами”, котрі часто були в три, в чотири , а той у більше разів вищими за ціну закупівлі.

Якось ми придбали залежалу партію звичайних совдеповських мочалок, так званих „банних поясів”, за ціною щось пів-копійки за один виріб.  Збули ж їх по карбованцю за штуку, тобто „накрутили” більш як у двісті разів. Для порівняння : паляниця білого хліба тоді коштувала щось із п”ятдесять копійок.

Так само ми продавали фотошпалери, метизи, взуття та інші не потрібні в одному місці, але потрібні в іншому місці речі. Наш  скромний бізнес  приносив нам величезні , як на ті часи, прибутки. Ми змогли пристойно вдягатися, придбали нові меблі , вживаний, але ж  справжній автомобіль ВАЗ-2109, їздили відпочивати у Крим , Болгарію, Туреччину.

Я вже давно не працював на заводі інженером. Я навіть забув, де у мене лежав страховий поліс від компанії „Комета”.  

Тим часом мій  конкурент Костюк спробував провернути фінансову аферу , пов”язану зі страхуванням  коштів від інфляції, без узгодження цього  діла із Київським офісом.  Афера не вдалася, кошти кудись поділися, вкладники  стали звертатися до органів , Костюк  утік з міста і його  розшукувала міліція. Я тихо радів, що не був з цим пов”язаний, що доля відвернула мене від можливої співучасті у такій афері.  Але ж місце директора  представництва звільнилося, і я у фоновому режимі  став міркувати, чи не спробувати мені знову ? Хоч торгівля приносила значні  доходи, але я розумів, що це довго продовжуватися не може. Врешті, запаси залежалого товару вичерпаються, та й буде по всьому, настане закономірний гаплик моєму бізнесу. А страхування , кажуть, – це надійний і стабільний , вічний бізнес.

4.
У цей період я познайомився з одним чоловіком, котрий працював звичайним учителем у середній школі. Спочатку він скептично ставився до моїх спекуляцій, але коли ми придбали автомобіль і все інше, він став інакше дивится на  мене. Нарешті якось він напросився до мене в гості , і коли ми хильнули по кілька чарочок джину „Біфітер”, він почав мене ледве не на колінах благати  навчити його , як слід правильно займатися бізнесом і заробляти великі статки.

Мені не хотілося його ображати, тим більше я людина досить м”яка і не вмію отак відразу „відшивати”  тих, хто мене ставить у незручне становище. Але , з іншого боку,  природа не обділила мене  такими  рисами  характеру, як винахідливість і , можливо, хитрість.

- Ти знаєш,  Олександре, чим я займаюся ? – запитав я у нього.
- Ну ... так... приблизно....  торгуєш фотошпалерами, - відповів він.
- Є таке, - погодився я . – Але це лише верхівка айсберга. Справжні гроші мені  дало заняття страхуванням.
- Чим –чим ? – здивувався Олександр.

І тут я  поліз у книжкову шафу,   і відшукав свій страховий поліс від  компанії „Комета”, а  також  її рекламні буклетики, спеціальну літературу зі страхування і таке інше. Я понад дві години розповідав йому усе, що знав про  страхування, про френчайзінг, про багаторівневий маркетинг і тому подібне фуфло. Олександр , роззявивши рота, уважно слухав.

- І от дивися, - розповідав я. – якщо ти застрахуєш десять чоловік, а кожен із них застрахує ще по десять, а це цілком реально, я он  щодня страхую ( брехав я ) по два-по три чоловіки, якщо  хочеш, то я і тебе застрахую,  а ті ще по десять, то ти собі тільки уяви – ти за місяць заробиш   цілий статок !!!  А потім іще підуть щорічні внески. І з них ти також будеш отримувати по 5 відсотків...

Я дуже гарно умію розповідати, коли трохи вип”ю,  та ще й під хорошу закуску.  Олександр за весь час лише раз перепитав мене :

- І що, оце все, що ти маєш, - автомобіль, нові меблі, купу одягу, музичний центр і тому подібне, - це все ти заробив на страхуванні ?

- Звичайно, - відповів я , – а як же іще ??? Чи не гадаєш ти, що такі величезні гроші можна заробити на якихось фотошпалерах чи на старих мочалках ?

Я  умію бути інколи дуже переконливим.  Я витягнув із-під дивана "дипломат" , розкрив його і показав  кілька пачок доларів. Щось так із п”ять чи з десять тисяч. На ті роки то була просто колосальна сума. Звичайно, я заробив ті долари порівняно чесним шляхом, перепродуючи нікому ( на перший погляд) не потрібні  босоніжки-мильниці, світильники „Рибка” та жуки-рогачі для очищення взуття від багнюки, котрі  чомусь користувалися величезним попитом у діаметрально протилежних Шепетівці та Первомайську Миколаївської області. Але ж не міг я отак-от просто взяти і віддати місцезнаходження  точок, де я затарювався, перевізників, котрі знали всі мої точки,  спосіб збуту товару товарознавцям торгівельно-закупівельних баз ( за  відповідні відсотки від  суми  накладної).

- І ти знаєш, - додав я знічев”я, - у нашому місті якраз звільнилася посада директора представництва  страхової компанії. Мені воно вже набридло , а ти, якщо хочеш, можеш зайняти цю посаду,  а я тобі трішки допоможу.

5.
У Олександра виявилися просто колосальні здібності до страхової справи. Він так повів  страховий бізнес у нашому місті, що вивіш своє представництво на перше місце серед усіх  регіональних представництв по Україні.  Крім того, паралельно відкрив ще кілька представництв від інших страхових компаній і загрібав гроші великою лопатою.

Я навіть трішки йому заздрив. Хоча не дуже сильно, бо страхова справа – то насправді була не моя стихія.
За рік роботи він придбав нового дев”яносто дев”ятого жигуля, розлучився з попередньою дружиною  і одружився на  дівчині, котра була молодшою за нього щось на сім  чи вісім років. Його молода дружина також влилася у цей бізнес,  і вони стали удвох заробляти просто-таки шалені гроші.

Якось він зателефонував мені :
- Ми   зараз починаємо впроваджувати в Черкасах страхову медицину.

Він розповідав мені про умови страхування десь із пів-години, але я не застрахувався.
Після цього ми стали взагалі дуже мало і дуже рідко  контактувати. Я тільки краєм вуха інколи чув про Олександра різні новини.

Ось він придбав порівняно не дуже старого „Мерса”.
Ось він придбав розкішний будинок неподалік центру.
Ось він придбав для дружини „Тойоту-Камрі”.
Ось він придбав собі нового п”ятисотого  „Мерседеса”.

У цей момент ми з ним випадково якось зустрілися.

- Ти знаєш, не захотів  я купляти „шестисотого”, - пояснював він мені, - бензину багато „шестисотий” жре. А у тебе яке авто ?

- Та от, „Ланоса” збираюся купляти, - відповів я. В останні роки мій торгівельний бізнес зійшов на нулі, я ледве зводив кінці з кінцями. Залежалого товару  вже на складах не залишилося зовсям, інфляції в країні  вже кілька років як  не було, а я зовсім  , виявляється, не умів вести бізнес в умовах стабільної  економіки . Звик , розумієте, до пертурбацій і катаклізмів.

- Ну і правильно, - похвалив мене Олександр, - потрібно  купляти нові  автомобілі, Із салону. Бо на „беушному” далеко не поїдеш,  можна і  обпектися. Он мені пропонували  „шестисотого”, дві тисячі третього року, всього за сорок тисяч баксів, але я не захотів, краще , думаю, візьму „п”ятисотого”, але із салону. Я правильно зробив ?
- Ти правильно зробив, - підтвердив  я, і  Олександр від моєї похвали розцвів, як троянда : я був і залишався для нього не просто авторитетом, а  величезним авторитетом, людиною, котра віддала йому свій такий прибутковий і вигідний страховий бізнес.
На його візитці красувалося щось із п”ять чи із шість назв страхових компаній.

6.
Кілька років назад я зустрів  одного знайомого, і  той розповів мені про  одну цікаву фірму. Американська фірма „Флай”, працює за принципом багаторівневого маркетингу. Виробляє і продає косметику , різні харчові добавки і тому подібне.  Він запропонував мені підключитися.
- А ти підключився сам ? -  запитав я.
- Ні, але  просто у мене є знайомий, котрий у Львові очолює список, і він мені запропонував очолити список у Черкасах,  але ж я , ти знаєш, виїжджаю  в Ізраїль, а ти порядна людина ...  Він мене попросив підібрати для нього порядну людину.

Я , не знати  чому , погодився. Став проводити маркетинг-плани, їздити на семінари і тому подібне.  За два останні роки мій бізнес у цій компанії дуже виріс, я став отримувати від компанії чеки на десятки тисяч доларів у місяць. Так, це був  мій черговий грандіозний успіх : я став подвійним „діамантом”, і подумував про те, щоби стати потрійним.

Я влаштував у своєму особняку грандіозну вечірку, запросив усіх своїх „смарагдів”, „рубінів”, „платин” і т.п. Для започаткування третьої гілки я запросив найкрутіших бізнесменів міста  із традиційного бізнесу. Особливо я запрошував Олександра.

Олександр приїхав на шикарному чорному „Брабусі”,  за кермом  „Брабуса” знаходився  елегантний водій у білих рукавичках,  молода дружина Олександра  була у чудовому чорному вечірньому платті  , оздобленому  алмазами.

Ми  обійнялися з Олександром, як старі, давні , добрі друзі. Не просто друзі, а друзяки.  Він був  щиро  радий, що у мене  так добре пішли справи, відповідно – я  був радий, що у нього  теж все добре.

Ми усамітнилися  біля фонтану, пили коктейлі, і я пояснив йому :

- Я запросив тебе, любий лруже Олександре, щоб запропонувати тобі новий бізнес. Я знаю, зараз у тебе все добре, але так може бути не завжди. Зайвий надійний бізнес не завадить. Чи не так ?

Олександр усміхнувся :
- Дякую тобі за пропозицію, але мій бізнес – жартую!- переживе і твій бізнес ! Ти ж сам знаєш, що страхування – це вічна, надійна і респектабельна справа. Ти ж сам мене цьому навчив, чи не так ?

- То ти не хочеш займатися „Флаєм” ? – запитав я.

- Ні, не хочу, - підтвердив Олександр. – Чи – „так”, не хочу.  Ніколи не розумів, як правильно слід відповідати на таке питання, чи „ні”, чи „так”.

- А жаль, я  покладав на тебе такі надії, - сказав я .- Може, все-таки ?

- Та ні, ми ж дорослі люди, - заперечив Олександр. – Ти ж мене знаєш не перший рік, я тебе знаю не перший рік, ти мене навчив  страховій справі, я тобі вірю – як нікому у цьому  сраному місті , і я тобі буду вдячний, як говориться, „по гроб жизні”, але краще я  вже  тобі позичу грошей, там тисяч п”ятдесять , чи сто, ну, скільки тобі потрібно,  але цим „Флаєм” займатися мені в облом, ну не моє це, зрозумій. І я тобі відразу чесно кажу – не буду я цим займатися, хоча бачу, що це хороший бізнес, але не хочу.  Кажу -  „ні”. Навіщо я тобі буду брехати , скажу , що буду, а потім не буду ?  Я ж тобі ніколи не брехав, ти мені ніколи не брехав, ми завжди були  у хороших стосунках, чи не так ?

- В принципі, так, - усміхнувся я, - за винятком хіба що.....

- За яким іще таким винятком ?? – спалахнув Олександр напівжартома. – Ану, зізнавайся , капосна тварюко, що ти від мене приховуєш ?

- Та так... Пам”ятаєш, як ти до мене отоді прийшов уперше додому ? Ну, коли я тобі ото про френчайзінг розповідав і те-пе ?

- Певно що пам”ятаю, - піджтвердив Олександр. – Як же мені не пам”ятати ?? Це ж тоді повністю змінило моє життя , я виліз із того болота, в якому перебував... звісно, що пам”ятаю.... я ще тоді  у тебе вперше скуштував  текілу...

- Не текілу, а  „Біфітер”, - поправив я.

- А-а, ну так,  „Біфітер”. Я їх дотепер плутаю. Ну, і що ?

- А те, що я тоді тобі просто збрехав, - зізнався я. – Все, що я тобі розповів – то була вигадка, брехня чистої води, „утка”, „найобка”, – називай, як хочеш.

- Що ти маєш на увазі ? – злякано прошепотів Олександр .- Що за „найобка” ?

- А те, що я тоді  на страхуванні  не заробив ні копійки, розумієш ? – ні копієчки, лише втрачав і втрачав. А всі мої заробітки  робилися на перепродажі фотошпалер, метизів , світильників „Рибка” та іншої чухні.  А про страховку я тобі наплів сім мішків гречаної вовни, лиш би ти не діставав мене розпитуваннями , де і яким чином я заробляю  гроші.

- Але ж.... – розгублено пробелькотів Олександр, - але ж .. але ж воно працює ?  Оцей страховий бізнес .... він же працює ?  Ти ж бачиш , - він махнув рукою вбік свого „Брабуса”, – воно ж працює ??

- Я й сам не знаю, – відповів я, – як воно працює. У мене не працювало. І ще в багатьох людей в інших містах не працювало. А в тебе запрацювало. Ну і слава Богу, значить у тебе – талант. Я нічого не хотів сказати, хотів лише по-чесному зізнатися, що один раз у житті я тобі таки сказав неправду, і хотів вибачитися, бо воно мене, розумієш, всі оці роки мучило, муляло  мені  отут на душі, а тепер я зізнався – і  мені відразу стало легше, розумієш ?

- Розумію, - знічено промовив Олександр. Він сильно зблід і якось так осунувся. – Значить, ти мене обдурив. А я ж тобі так вірив.

Він викликав свою молоду дружину , вони усілися у свого „Брабуса” і завчасно покинули мою вечірку.

А я таки започаткував третю лінію. Її очолив мій давній знайомий по страховій справі -  помічник Костюка,котрого так і не знайшла міліція.

7.
За якийсь час до мене стали надходити тривожні відомості про Олександра. Кілька страхових компаній, представником котрих він був у Черкаській області, збанкрутіли. Решта  відмовились чомусь від його послуг, представництва розтягнули між собою його численні замісники, він змушений був продати свого „Брабуса”, щоб розрахуватися за оренду офісів, котра в останні роки значно зросла. Крім того, його молода дружина втекла у Польщу  з  молодим коханцем, котрий невідомо звідкіля  взявся на голову Олександра. За наклепом однієї будівельної фірми проти Олександра була порушена кримінальна справа і його засудили за хабарництво на п”ять років позбавлення волі з конфіскацією майна. Усі свої заощадження він витратив на судові розбірки, на адвокатів, але крім усього іншого його дружина через міжнародну адвокатську контору подала позов на розподіл майна.

Учора він подзвонив мені з телефона-автомата :

- У мене всього лише одна хвилина, і я благаю тебе, скажи мені правду : страховий бізнес взагалі працює, чи ні ?



Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

маленький лексичний момент

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Тед Лещак, 24-02-2007

Роль фатуму

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Ігор Скрипник, 24-02-2007

Працює

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Zipa, 23-02-2007

до питання про роль особи в історії:)

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Тед Лещак, 23-02-2007
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.97108507156372 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …
Книжковий МЕДВІН 2019
Друзі! Вже скоро розпочнеться весняний книжковий Медвін, звертаємо вашу увагу на зміну розкладу, ярмарок …