За вікном лив дощ, мені було тепло. Я дивилась на вогонь крізь щілини навколо дверцят, які погано приставали до кальги . В кімнаті було темно. Бабуся спала на ліжку, а мама схилилась над периною, що була простелена на землі біля ліжка і тихо молилась…
Я погано пам’ятала той ранок, коли о п’ятій годині ми вийшли з дому і пішки попрямували до села. Здається, був туман. Мама була в домашньому одязі, а я йшла в її довгій шкіряній куртці, рукави якої майже волочились по землі. Я нічого не питала в мами, ми йшли дорогою, яка здавалась занадто сирою, занадто далекою… Проїжджали автівки, мама чомусь нікого не зупиняла, певно соромилась, що хтось побачить її розмазане, заплакане обличчя. Я не пам’ятаю, як ми дібрались до села.
Було холодно, пахло пізньою осінню. Бабуся колола дрова, а дід, як завжди, лежав у кухні. Ми зайшли через задній хід, щоб дід нас не бачив. Бабуся чомусь не раділа нам, як завжди, була засмучена і трохи знервована. Вона відвела нас у спальню, де було занадто велике ліжко. Вона не чекала на нас і тому не розтопила кальгу. Ми накрились холодною периною. Я дуже хотіла спати, але боялась заплющити очі і, розплющивши, побачити, що мами нема. Тому я з усіх сил намагалась не заснути, сильно тримала її за руку, щоб коли вона захоче піти, я відчула і не дозволила їй залишити мене.
Сон був глибоким і важким. Я бачила маму, що сиділа в кутку на стільці, і чоловіка, який стояв над нею з пляшкою і рейкою, яку відірвав від стіни. Мені було страшно. Я стояла на порозі за дверима і дивилась крізь щілину внизу фіранки . Мама була стомленою і покірною. Вона підняла опухлі очі і побачила мене за дверним вікном. Він це помітив, підійшов до дверей і опустив фіранку.
Я прокинулась.
Мами поряд не було, і моє серце охопив страх. Очі налились слізьми. Раніше мама часто таким способом покидала мене в бабусі, і я, прокинувшись, репетувала цілий день, що вона не повернеться, а бабуся, маючи й без того багато клопоту, цілий день втішала мене, що вона приїде по мене в суботу. І я рахувала до суботи години. Вечорами мені ставало зовсім тужно, коли всі діти околиці розбігались по домівках, і ми з бабусею залишались одні. Вона крізь сон розповідала мені казки про Коника-Вороника, про Кощея Безсмертного і злу бабу Ягу. Та цього разу мама не покинула мене. Вона стояла на кухні, без сорочки, десь був протяг. Підлога бабусиної кухні була збита з дощок, як була збита мамина спина. Побачивши мене, босу, на бетонних сходах, вона швидко накинула на себе сорочку і підбігла до мене: «Ану мерщій в кімнату, застудишся». Вона взяла мене на руки, і я боялась притулитись до неї, щоб не завдати їй болю.
Цілий день ішов дощ. Хмари насунулись над нашим селом, неначе їм місця інде не було. Повітря видавалось густим і вологим. Цілий день я проходила в плетених шерстяних шкарпетках і гумових чоботях. Чомусь мені не хотілося йти гратись з сусідськими дівчатами. Я стерегла маму.
Двір видавався великим і просторим, набагато просторішим від нашої квартири в центрі міста. Вулицею рідко їздили машини, тому, коли мама приходила по мене по суботах, я дуже раділа почувши звук авто. Тепер, чомусь, мені ставало холодно від цього звуку.
У хліві ревіла корова, бабуся бурмотала : «Йду-йду, почекай мало». Мама переодяглась у свою зелену клітчасту сорочку, яку ще носила дівкою, і зайшлась допомагати бабусі по господарству.
Ввечері, коли дід повернувся з лісу, ми мовчки сіли біля телевізора, що показував лише 2 канали. Бабуся, схилившись над дідом, допомагала знімати гумові чоботи, розмотувала онучі , в яких заховалось багато полови .
Вклавши діда спати на кухні, бабуся взялась розстеляти ліжко нам. Та спальня так і не нагрілась, і бабуся розстелила нам у вітальні, де гріла кальга і де спала вона. Мама відмовилась спати на бабусиному ліжку, і ми постелили собі на підлозі.
За вікном лив дощ, я вже трохи зігрілась і дивилась на вогонь крізь щілини навколо дверцят, які погано приставали до кальги . В кімнаті було темно. Бабуся вже заснула, а мама схилилась наді мною і тихо молилась. Враз почувся звук мотора і біля нашої хвіртки хтось зупинився. Мама, недомолившись, почала будити бабусю: «Мамо, кажи що мене тут нема». Бабуся одягла халат і вийшла на ґанок, звідки повіяло диким холодом. Мама стала біля дверей і слухала. Мені було страшно... Мама, почувши щось за дверима, вийшла, наказавши: «Сиди тут!»
Через хвилину у вікні ґанкових дверей я побачила постать у чорній шкіряній куртці. Рідний, але до болю чужий чоловік увійшов у нашу кімнатку і став наді мною.
Мамо!...
