Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2683
Творів: 50943
Рецензій: 95696

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 37169, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '18.234.232.228')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Альтернативна історія

Перо в шоколаді.Жіноча доля

© Світлана Кедик, 11-11-2013
Навіть не знаю чому в мене не  складається життя. Питаю себе та відповіді не знаходжу, порожнеча якась. Але ж на початку усе було добре. Він був таким… якби ти знала, які він мені квіти  дарував. Якось навіть із клумби, що на площі перед райдержадміністрацією, троянд назривав. Вони покололи його долоні, і як я цілувала ті рани аби загоїлись… і як він занурював носа у моє кучеряве волосся, так… тримав… за талію…

Її голос затремтів і з такою іронією ледь чутно прозвучав –
як повернутися в ті часи, чи ті часи перемістити до себе…?

А потім з очей Каті ринули сльози, таким великим горохом посипались. Я встигла вхопити одну і хотілось було сказати  – не плач, та натомість вимовилось – поплач … Скельця на її затемнених окулярах намокли і вона поволі їх зняла схиляючи голову. Зненацька зіскочила з лавки й пішла.

– Зачекай, ти куди!?  – зірвалась слідом за нею, вхопила за руку, – Бив?
– Вчора, вчора… святкував з друзями, певно, черговий пережитий день, аж забігла в хату сусідка з вереском: «Іди забери свого чоловіка. Там лежить в рівчаку, бовтається в грязюці…»
Я було подумала грішно – та нехай там лежить, нехай там і помре, хоч у хаті спокійно буде, але знаєш… серце щемить… не можу, ну не можу я його залишити ані на дорозі, ані взагалі… Тож пішла забирати своє спите кохання. Ледве притягла на собі, діти допомогли впхнути батька до хати. Роздягли,  роззули і вклали в ліжко. А вже тоді  й самі полягали.  А я…
А я наодинці  з собою і ніччю вирішила посидіти на терасі, так і заснула. Коли зненацька почула гуркіт каструль, з просоння  зіскочила з крісла на крик – Жінко, ти де!? Їсти давай! Я сьогодні ще нічого не їв!
Вискочила з місця на кухню. Бо добре знаю, що якщо не встигну то від його кулака вже не відмахнуся. Картоплю на стіл поставила, а хліб забула, він ледве скуштувавши  кинув ложкою на підлогу і буркнув: а що, в цій хаті гарячого не подають!? І хліба не має!?
Боже мій, як я не люблю такого, не люблю ту бридку пику, не люблю. Чути гриміт кулаків об стіл, тоді хочеться провалитись крізь землю, згинути хочеться, але діти… вони ще малі…

– Кать, Катюнь, твоїм синам одному  уже 20 а іншому 18.
– Що?
– Повиростали твої діти давно уже, чуєш?
– Повиростали?...

Присіла. Прямо на бруківку присіла, так, наче вимолюючи у неба прощення за ще не скоєний злочин. Між риданням ледь чутно спитала і подивилась на мене, як на Бога, котрий тримає в своїх долонях її долю – Слава, що мені робити?
– Жити, Катю, так чи інакше, жити.
Можна б обійтися без емоцій, мої тут зайві і зовсім недоречні. Та й виявляється, що я геть нічого не тямлю в жіночій долі, навіть стало якось незручно перед подругою за особисте щастя.
А знаєш, промовила до неї усміхаючись, – ти ж хотіла виставку організувати…
– Хо-ті-л-а..
– Ну, так я тобі допоможу.
– Виставку?
– Виставку… персональну. От  у творчому клопоті й живи, шукай себе у фарбах у них ти веселкова!
– Я… я веселкова?
– Ну, звичайно, щаслива! Ти тільки оглянься довкола – це усе твоє – небесна розкіш, ласка сонячних променів, дотик ніжного вітру, щебет птахів…а ти жінка! Вродлива жінка! Сповнена вмінням любити.
– Так, я вмію любити…
Спантеличено відказала.
– От і люби, люби те, що дарує тобі радість.
– Малювати?
– Ти питаєш, чи кажеш?
– Кажу. То у мене є заощадження – тисяч п’ять! Для виставки вистачить?
– Вистачить. Авжеж, вистачить.

Дивилась у її запалені вогнем темні очі, рук не торкнулась і не обійняла лише думкою віддавала усе те тепло, що зігріває мою жіночу душу. Жіноча душа, жіноча доля? Абсурд. Долю людина сама ліпить, себе ліпить і дорогу, і  істину, і правду життя. Людина створена для щастя. Передовсім  – ти людина. Тож будь щасливою, будь! – просила її подумки, якщо не казати – наказувала.
– Але в мене немає нових картин.
– Не правильно – у тебе є картини, просто є. І якщо свої творіння ти тримаєш в рамці, то себе відпусти, віддай  пооцінювачам кольорової душі, бо ти направду наповнена кольором. Одного дня Господь опустився на землю, бо народилася ти. Поцілував твої руки й замість пальців невидимий пензлик розбовтав барви свої. А як чоло цілував то в зіницях опинилося небо зірок, одягнувши  на голову твою Слави своєї вінок.
– Слава, ти…
Кинулася мені на шию, щоб я без тебе робила…
– Та я тут ні до чого, це все Він.
– Хто, Він?
Показую пальцем на небо. Ми обоє піднімаємо голови догори  і мружимось від полудневого сонця.
– Слухай, ми ж не повністю схиблені, так?
Питає.
– Зовсім трішки, а коли трішки, то це геніально.
Засміялися.
– Дві пари окуляр, дві геніальні жінки…
– Що, пішли пити каву?
– Ага.

Не знаю, але мені здається, що маленьке, стареньке містечко чого
тільки не наслухалось за сім століть, а от до   наших з Катею розмов любляче звикло.  

– А я до твоїх картин напишу вірші.
– Правда!? Це буде чудово. А ще, я хочу каталог своїх робіт.
– Правильно, от молодчинка.
Сьорбнула кави киваючи у відповідь головою.

Затишний інтер’єр у невеликому кафе «Тиса» занурював у дивовижну атмосферу чи то спокою, чи впевненості в собі. М’які, зручні диванчики підправляли наші спини розрадою  та стрункістю водночас і ми випростуючись  уже вкотре розглядали фото-картини Олага, що гордо красувались на стінці.
Молодий, талановитий, тай ще нічогенько собі симпатичний – підкреслила Катя. У нього ж своя студія є.
– Є.
– То він мені і  зробить каталог.
– Та ні…
– Що, ні?
– Зробить – це слово якесь не красиве. Краще нехай він  створить каталог художніх робіт Катерини Коваленко.
Сміх двох подруг у «Тисі» впізнають, часом він заразний, тоді мимоволі помічаєш, як хороший настрій розливається в склянки заміть напоїв, чи підливається до них.
– А мені от цікаве твоє вміння через творіння бачити постать творця.
– Та не постать…
– Ти ж щойно  сказала, що він високий.
– Симпатичний…
– Та яка різниця.
– Це розумієш, ну правильно…  у власному творінні впізнаєш себе.
Сказала і дивно подивилась на мене.
– У мене ж є твоя книжка.
– Є.
– Я, здається зрозуміла.
– Що саме?
– Послами в коханні мають бути думки!
Скрикнула так голосно, що відвідувачі  принишкли в очікуванні – а далі?
– «Послами у любви должны быть мысли». Шекспірівські рядки!
Так само голосно вигукую.
–  «Ромео і Джульєтта», – підтримує Катя та продовжує –
Любовь, что сущностью богаче, чем словами
Горда собой, не требуя прикрас.
Кто сощитать имущество свое
Способен, тот, более, как нищий;
Моя ж любовь так вышла из границ,
Что не могу я счесть за половину
Ее богатств.

У залі чути поодинокі оплески.

– Дякую, дякую – це  була Шекспірівська хвилина.
Мило зауважила Катя.

Ось так, в одному з Виноградівських кафе започаткувалась уже традиційна  «Хвилина класики». А ми того разу так і не допили свою вистиглу каву, при чому вже по другому колу, зате наговорились. І коли я нарешті отямилась від концепції ідеї Катиної виставки була вже  п’ята година. І як часто буває ми похапцем зриваємось з улюблених диванчиків, лишаючи гроші на столі та біжимо кожна в різний бік – Катя на автобус, що вже поїхав, а я на роботу, де мій робочий час вже ось-ось має закінчитись. І так завжди – ми розбігаємось  до різних світів. Дві жінки, дві пари окуляр – одна з нас  прагне встигнути намалювати жіночу долю, а одна  – прагне встигнути замалювати жіноче щастя. Яка різниця? Та ніякої, бо у власному творінні ми бачимо самих себе. А от хто ми для себе – це вже питання. Питання, що розкриває грані тої половинки, яка поруч – і в радості і в горі, завжди.

Ох, вечірня прохолода лоскоче рецептори моїх відчуттів, і дотики тут не мають ніякого значення, бо я просто всідаюсь поруч нього на килимок з трави та вдивляюсь в зоряне небо. Він курить  тримаючи сигарету в одній руці, а мене – в іншій. Уся, цілісінька поміщаюсь на його долоні…

Далі буде.

Попередня частина тут: http://gak.com.ua/creatives/1/36859

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

Багато добрих слів

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Юрій Кирик, 12-11-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олена , 11-11-2013

Жіноча доля...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Nina, 11-11-2013
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.73074507713318 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …