Гриць Ґудзик вів щоденник ще з тих часів, як навчився тикати пальцем на клавіатуру таткового компа. Спочатку це були не складні фрази з його буденного життя.
Наприклад: «Сьогодні татко мені купив кіндер-сюрприз, а його нахабно з’їв пес Барбос». Прямо таки два в одному – почуття радості за подарунок і водночас образа на собаку в якої хруснула на зубах колекційна машинка.
Підростаючи він і записи в щоденнику робив більш об’єктивні, що вказувало на розширення світогляду.
Наприклад: «Сю ніч п’яний татко спав у хліві разом з козою Нюркою». І все було б добре – ну пише собі дитина й пише, раділи батьки з кмітливості хлопчини, аби ті записки щоденника не потрапили в Мережу.
Прискіпливі читачі, натрапивши в павутинні на Гриців запис про татка і козу, відчули в написаному подвійний зміст і почали засипати бідолаху недотепними запитаннями: «Чому спав у хліві?», «Чи не заподіяв якої шкоди козі?» і т. і. сполошивши цим захисників тварин.
А надалі було ще комічніше, бо Гриць вже підріс до перехідного віку, коли, як відомо науці (по Фрейду) починаються еротичні фантазії у підлітків. Йому стало соромно писати в щоденнику про своє вранішнє лібідо простою зрозумілою мовою і Гриць почав перекручувати слова задом наперед, видумавши таким чином свою, тарабарську мову. Він не міг натішитися вигадці. Відтепер Гриць виколупував з глибини душі всі таємниці свого незрілого єства і віддавав на поталу хитромудрим де шифрувальникам.
З часом щоденник розбух від надмірної інтимної інформації і вже явно просився до видання окремим збірником, такого собі реаліті.
Гриць зібрав свою писанину до купи, відредагував у вигляді цитатника, і під інтригуючою назвою «Моє життя задом наперед» запустив знову у Мережу для швидкого просування твору у широкі народні маси.
Оскільки писанина була тарабарською мовою то відгуки на твір надходили лише з психоневрологічних диспансерів.
Відомий лікар невропатолог Семен Картатий, якось натрапивши на цитатник, теж нічогісінько не зрозумів, але підсвідомо відчув, що в ньому щось є, тому й вирішив кой що, з цієї абракадабри, зачитати в своїй клініці душевно хворим.
Як відомо такі люди світ сприймають по своєму.
І, о пресвята Діва Маріє, цитати з щоденника Гриця Ґудзика мали чудодійну терапевтично-психологічну лікарську дію на нещасних пацієнтів.
Вже з першого читання вони притихали, заспокоювались, а буйно помішані вже не потребували усмиряючих сорочок. Навіть самопроголошені Наполеони і Чингіз хани, забувши про своє високе походження, повторяли як мандри слова цитатника в де шифровому вигляді. В них масово почала проявлялась свідомість.
У медичного персоналу від почутого перекладу, раніше зашифрованого Грицевого одкровення, спочатку волосся стало дибки, а потім, не приведи Господь, зірвало дах у емоційно вразливих. Пацієнти, котрі були на лікуванні за рішеннями самих гуманних в світі судів, симулюючи від кримінальних статей, втративши почуття самозбереження сміялися так, що на вікнах потріскалися шибки, а санітари, щоб утихомирити, гамселили їх швабрами.
Лікарська дія – на лице.
Після декількох сеансів читання цитатника пацієнти стали масово виліковуватись і їх виписували з лікарні партіями. Симулянти, залишившись без де шифрувальників, впали в депресію і виписці не підлягали, чому влада диспансеру була безкінечно рада. Економічний ефект, на одних лише ліках, був виражений одиницею з багатьма нулями, а недавні пацієнти гуртом кинулися в депутати.
На верх полетіли звіти про покращення в психіатрії.
Семен Картатий торжествував. Він навіть вирішив захистити кандидатську дисертацію, яку так і назвав: «Спосіб лікування, з метою покращення, маніакально-депресивного синдрому в стадії ремісії, цитатами із щоденника Гриця Ґудзика».
