Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2683
Творів: 50955
Рецензій: 95697

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 37052, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '54.145.183.34')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза молитва

МОЛИТВА

© олег тарасович драч, 30-10-2013
Молиться чоловік. Просить у бога щастя. В момент прохання чує питання до себе звернене - «А що є для мене щастя?» Чує і лякається. Перестає молитися. Розмислюється над тим, що сталося. Молитва стала проблемною. Прохання до Бога виявилося не осмисленим, а отже безвідповідальним. Пройшов якийсь час. Чоловік продовжував думати над питанням стосовно того, що для нього є щастям. Пройшов ще якийсь час… Ще… Чоловік заплакав.

Він плакав від того, що зрозумів про себе щось більше, аніж про тую потребу в проханні щастя. Сльози його були слізьми оновлення. Чоловік зрозумів. Раптово. Неочікувано. Щастя, - це присутність у тобі Бога. Відчуття Бога у серці, відкривається не розумом, а самим серцем. Скільки молитов промовлено в продовж життя? Скільки сподівань? Скільки розчарувань… Як часто людина розчаровується у спробах почути Бога…

Страждання, як кажуть возвиша… Це парадокс, що відкриває суть Божої присутності у серці Людини.

Якось у розмові з учнями торкнувся питання чуття духовного променю. Що є тим Духовним променем? Як його почути? Говорилося багато. Питалося про всяке… А відповідь прийшла сама собою несподівано і просто, як промінь сонця в дощову погоду: - Бог ніколи не покидав тебе. Він увесь час у тобі. Один-єдиний спосіб почути Його у серці своєму, - відкритися до Нього.

Цей жест відкриття можливий лише тільки у стані ЛЮБОВІ. Не просто, в почутті любові. Не у  звиклій закоханості. Не в ейфорії кайфу любовної втіхи. Простіше. Все значно простіше.

Любов не є почуттям потреби, бажання чи жадання. Любов взагалі не є прагненням. Любов є по за таким визначенням як почуття. Любов скоріше є станом. Стан цей, є триванням сіяння, випромінення. Любов є Радіацією. Любов є триванням поза всіма форматами очікуваного. Саме тому так важко розрізняти цей стан. В стані Любові немає почуття потрібності, бо немає страху від того, що ти є непотрібний.

Ти є просто примирений з тим моментом, що його ти ось зараз проживаєш. Примирений тим, що ти не є заангажованим стосовно чогось конкретно. Незалежно, чи це матеріальне, чи нематеріальне, просто ти переносишся з власної відомої тісноти свого тіла і свого усвідомлення про свою особистість, переносишся у щось, що є нічим.

Про це сказано давно ось таким висловом – «Добре там, де нас немає». А де нас немає? Нас немає у собі. МИ ж увесь час десь. У спогадах, у мріях у страхах у переконаннях у всіх бажаннях у всіх схованках від усього світу. Тобто ми увесь час знаходимося у зовнішньому просторі цього світу. Чому? Тому, що зовнішній простір, як це не дивно, нам чомусь більш відомий і звичний.

Людина звикає до всього. А тут, раптом треба від усього цього відмовитися. І ступити крок у невідоме – «там, де нас немає». Це парадокс. Кому вдається ступити у цю точку, той відкриває для себе стан Любові. Любов засвічує все єство Людини. І тоді стається відродження і повернення Людини до себе. До справжньої своєї природи котра і є Любов’ю.

Оце напевно і є тим змістом відомої притчі розказаної Ісусом учням своїм, що скоріше «Верблюд пройде крізь вушко голки, аніж багатий у царство Боже». Коли ти є багатим? Тоді, коли ти маєш, володієш, керуєш, продаєш і купуєш. Коли ти узалежнений від зовнішнього матеріального. Тобто, коли ти інтегрований у зовнішній простір матеріально проявленого Всесвіту. Коли ти зв’язаний зовнішніми путами з нескінченною потребою у що раз то нових і кількісно безмежних придбаннях. Тому ти не є вільним. Ти є рабом цих прив’язок.

А коли ти є вільним? Очевидно тоді, коли ти є вилученим з того зовнішнього простору. Ти не є тоді бідним. Бідність не порок. Нужда є пороком, бо той, хто нуждається, ніколи не задовольнить свої потреби. Згадаймо казку Пушкіна про Золоту рибку. Звичка нуждатися робить нас ненаситними. І кількість тут не грає жодної ролі.

Звичка мати більше ніж у інших, штовхає нас вперед до ще більшого відчуття нужди, таким чином розкручуючи почуття невдоволення тим, що вже маємо і тим, чим ми уже є. Ми глухнемо і сліпнемо. Ми стаємо постійно невдоволеними собою. А відтак і всіма навколо. А відтак і закриваємося від усього Світу і від самого Бога. І… Вмираємо…

Тому так непросто повернутися до себе. Бо ТИ це ніщо. ТИ, - це пусте місце. Розум відмовляється признати себе нічим і пустотою. Але нам відомо також, що Святе місце пустим не буває. Святе місце.

Як повернутися до себе? Як відмовитися від знаного та відомого розуміння себе як особистості?

Тоді, коли ти стаєш у точку, котрої насправді реально не існує. Тобто в цей момент ти сам перестаєш існувати для себе, бо зникає сама твоя потреба у твоєму існуванні для себе. Твоя щомиттєва, звична власна потреба у твоєму власному існуванні. МИ завжди все ускладнюємо.

А Бог, є простим і наївним. Без сталої форми, зі змістом, що увесь час тече… Увесь час тече. Але в течії цього часу, і в часовому протіканні змісту твого існування, найчастіше ти не завважуєш цього свого тривання у часі і у формі. Бо ти увесь час неприсутній у точці моменту, що його проживаєш…

Ти увесь час або позаду у стані мрійному, або  попереду у стані спогадів. Так звично. А принцип  простий, як двері. У моменті дійсного протікання, ти стоїш під духовним душем. Потужніми краплями якого є Любов. Сказано, що Любов омиває рани. Любов рятує і оздоровлює. Зрозуміло чому. Бо Любов і є Богом, котрий єдиний здатен очистити тебе від будь-якого бруду – як от наприклад від твого власного уявлення про себе, як про когось відособленого, відокремленого, самостійного і самодостатнього. Питання тільки за тобою, -  ти відважуєшся стати під цей «брансбойт»? Ти готовий очистити себе? Тобто,  - чи ти готовий відкритися?

Правда, питання з питань?.. Питання, з питань… Відкритися! Як всі цього прагнуть і хочуть?.. Але чомусь не можуть… Що заважає? – питаєш себе самого. І відповідь начебто сама приходить: - Страх розчаруватися у собі. Страх, що твоя молитва заслабка. Страх, що ти такий грішник, котрого Бог ніколи не схоче почути.

Все це каже нам наш розум. Про ці страхи відомо давно. В цих страхах ми живемо і їх же й плодимо надалі.

В молитві чоловік звикло просить і благає.

Просить одержати і отримати ласки божі, - це ясно всім, бо всі так моляться.                                                                                                                                                                                                                     Навіщо тоді молитися до Бога, коли тобі ні про що більше непотрібно просити? Коли тобі більше ні про що непотрібно благати?

Є одна відповідь: Не ПРОСИ І НЕ БЛАГАЙ,  А ДЯКУЙ!!! ДЯКУЙ ЗА ТЕ, ЩО ВЖЕ Є!!!

У вдячності відкривається зміст подій, що їх проживаєш.

У вдячності здобуваєш силу нести свій хрест.

У вдячності стаєш вільним від спокус.

У вдячності ти щезаєш і народжуєшся в новій природі нерозривного єднання з Богом.

БО, у ВДЯЧНОСТІ світиться ЛЮБОВ!

О.Д.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ant.on, 02-11-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Попович Роман, 01-11-2013
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.80653595924377 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …