Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2689
Творів: 51204
Рецензій: 95849

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 36714, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '100.28.132.102')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Авторська проза

Мій бійцівський клуб

© Попович Роман, 29-09-2013
Мій бійцівський клуб.
Усе розпочалося з телефонного дзвінка. Дзвонив один старий добрий друг, якого я бачив напередодні. Навіть дня не пройшло, тому я знав чому він мені дзвонив. Мого дружбана кинула дівчина. І хоча уже пройшов тиждень і хлопець полегеньки починав заспокоюватися. Не пив цілими днями. Не впадав в особливі депресії. Не чикав об’єкт свого кохання у під’їзді із склянкою сірчаної кислоти. Просто йому треба було поговорити. Навіть не пожалітися. Інколи так буває. Ти готовий навіть підтримувати ці усі світські безглузді розмови про погоду і перспективи цьогорічного урожаю зернових. Розмовляєш із майже не знайомими людьми. Тому що тобі головне не мовчати. Не бути самому. Бо тоді в голову починає лізти усяка дурість. І не питайте мене звідки я знаю як то, коли тебе зраджує та, яку ти любив.
Піднімаю трубку. А він мені відразу і каже: «Слухай. В мене дике бажання дати комусь по пиці. Приїжджай, а то я довго не витримаю і таки комусь вріжу». Хтось скаже – дивні бажання. Може навіть дивні на межі патології. А які бажання можуть бути в чоловіка, якому дівчина, яка йому щонайменше подобалась в один чудовий літній вечір каже, мовляв вибач, давай залишимося друзями і усе таке, але я хочу знову спробувати з своїм колишнім. І то нічого, що він рідкісний козел і самозакоханий хам, який тижня не може прожити без нової «спідниці». Однак він, от той козел переганяє і перепродує машини з за кордону, має власну квартиру і татуся – якусь «велику шишку» місцевого розливу.
Піднімаю трубку і кажу: «Слухай дядьку, а ти читав книжку Чака Палагнюка «Бійцівський клуб», чи хоча б бачив таке ж кіно з Бредом Пітом»! «Перше правило бійцівського клубу – ти не говориш про бійцівський клуб. Друге правило бійцівського клубу – ти не говориш про бійцівський клуб», - процитував він так, наче дорікав мені за розкриття хто знає якої таємниці. Я йому кажу, що зараз під’їду до нього.»
В бійці немає значення наскільки ти розумний чи красивий, скільки ти заробляєш, де працюєш чи живеш, на чому їздиш, в телевізор з якою діагоналлю ти щовечора втуплюєшся після роботи. Є тільки ти і хлопець навпроти. Є тільки два твої кулаки і два кулаки хлопця навпроти. Ставиш блок чи ухиляєшся, коли тебе б’ють а потім б’єш сам. І не питайте мене звідки я знаю, як то – в бійці. Просто інколи мало знати, що ти живий. В бійці «очищаєшся» від своєї освіти, роботи, забуваєш, що ти маєш бути таким, яким тебе хочуть бачити навколишні близькі і далекі.
Приїжджаю до нього. А він знову починає «співати», що йому терміново потрібно начистити комусь пику. Я кажу – «Начисть хоча б мені!» Наступної миті відчуваю різкий біль на обличчі і опиняюся на землі. Ах ти гад! Я ж так сказав, щоб заспокоїти. Встаю. Витираю кров з розбитої губи. І починається. Мій друг Володимирович – низенький, коренастий дядько із легкою схильністю до повноти. Такі не падають. В таких б’єш наче у грушу, яка усе одно повертається на перед тебе. Крім того, що така «груша» дає здачі. Я, як лівша вганяю свою лівицю в його печінку. І коли він опускає праву руку – хук у голову, в район правого ока. Володимирович, як маленький колобок, б’є у живіт. В кінцевому результаті ми опиняємося на в траві напроти його під’їзду. Брудні і закривавлені. Але на диво умиротворені.
Якщо ти хочеш самозабуття, екзальтації, віри в те, що усе буде добре, запишися в п’ятедисятники, мормони чи ще у якесь зборище дурнів. Якщо хочеш зрозуміти хто ти є насправді – влипни у першу кращу бійку за сільським клубом чи дискотекою на окраїні міста. І зразу стане зрозуміло на що ти здатний. Вперше я це зрозумів, коли лежав з Володимировичем у дворі його багатоповерхівки, втирав кров з пики, а бабці з балкону в усе горло кричали нам, що викличуть зараз міліцію. Але нам було плювати. Наші любовні драми, паскудна робота в офісі за смішні гроші, тихе розмірене життя від якого хочеться завити – усе це нікуди не поділося. Але прийшло розуміння – усі вони не ти, а лише фон, що до тебе має опосередковане відношення.
В той же самий день ми останні свої гроші витратили на дві пари боксерських рукавичок і найняли у одного старого напівпідвальне приміщення багатоповерхівки, що по сусідству з Володимировичем. Там колись була майстерня по ремонту взуття, парасольок і іншого зламаного мотлоху. Приміщення сім на вісім метрів – майже боксерський ринг. Хоча яка різниця. Ми билися не для того, щоб калічити один одного, не для того, щоб перемогти і помірятися у кого в крові більше тестостерону.
Тоді ж у вечері ми з Володимировичем урочисто відкрили свій бійцівський клуб. Володимирович задзвонив нашому спільному знайомому, якого ми звали Асеня. Своє дивне прізвисько він отримав з двох причин. По-перше, його звали Семен, тобто Сеня. А по-друге, він працював асенізатором, що означає, що він відкачував з відхожих місць на дворі те, що люди там здебільшого залишають після ситного обіду. Його роботі відповідав запах, який переслідував хлопа усюди, незалежно від кількості туалетної води і ретельності душу. Зрозуміло, що запах не надто сприяв налагодженню особистого життя Асені. Крім мене і Володимировича в нього навіть не було друзів. Чи то через запах чи то через свій паскудний, уїдливий характер. Хто знає…
Правило бійцівського клубу – в перший день прийми бій. І в перший день Асеня викликав на бійку нас двох – мене і Володимировича. У першому ж бої він заламав мені праву руку за спину і з усієї сили тикнув мою пику в білу шорстку стіну. А потім кілька разів поводив моєю головою туди-сюди залишаючи кроваві шматки щоки на білій вибіленій стіні. Залишаючи на ній шедевр абстракціонізму. Не встиг я отямитися як був звалений на бетонну підлогу точним і сильним аперкотом у щелепу. В цей момент він заслуговував безсмертя. Навіть не так. Він і був безсмертний, непереможний герой, а не тридцятирічний сухорлявий дядько із поганою роботою, поганим запахом від тіла і відсутністю особистого життя.
За десять хвилин, коли він підступним дзюдоїським прийомом підклав підніжку Володимировичу, повалив його на бетонну підлогу і методично вбивав свої кулаки в обличчя Володимировича, поки той не вигукнув «досить», так от в ту мить він уже знав, що смерті нема. Непогано як для хлопця, який останній раз бився в п’ятому класі. А ми з Володимировичем тоді ж зрозуміли – нема болю, якого б ми не витримали. Немає проблем, які насправді заслуговують на те, щоб ми через них переживали. Коли ти лежиш долілиць на бетонній підлозі, а сухорлявий хлопець раз за разом вганяє в твою пику свої залізобетонні кулачища, починаєш розуміти – не так уже і важливо, що сьогодні субота, а в понеділок тобі здавати квартальний звіт, готовий на нуль цілих нуль десятих відсотка. Або ж наприклад, з сарказмом починаєш ставитися до факту, що твій сусід катається на Мерседесі, а ти їздиш на велосипеді. І можете не питати звідки я знаю, про що думають люди, коли в їхні ніжні пещені обличчя вганяють кулаки.
Насправді, коли ми лупцювали один одного, ми били не того хлопця, що напроти тебе. Кожен бився із собою. З кожним вибитим зубом, зламаним носом чи розсіченою бровою, ти усе більше розумієш – ти не безсмертний. І навіть не невразливий. Можливо сьогодні, після чергового бою у клубі той самий хлопець навпроти надто сильно заїхав тобі у живіт чи зламав тобі ребра. Коли тобі захочеться спати після чергового бою подумай – можливо гіпотетично зламані ребра сьогодні вночі, коли ти обертатимешся на інший бік, проткнуть твою легеню. Або той удар у живіт, від якого ти конав на землі цілих п’ять хвилин, можливо він розірвав селезінку, спричинив забої печінки, внутрішньочеревну кровотечу. Цілком можливо, що завтра ти не прокинешся через одну із цих причин. Ну як. Тобі ще до тепер хочеться мати дорогу німецьку машину, чи плазмовий телевізор на усю стіну. І не питай мене звідки я знаю, що у тілі відмовляє найперше після бійки.
З того часу через наш бійцівський клуб пройшли десятки, якщо не сотні хлопців, вихованих жінками за своєю подобою. Міліціонери, пожежники, безробітні і чиновники. Я і двоє моїх друзів розбили сотні облич. Сотні раз нам розбивали обличчя. В нашому бійцівському клубі так сотні хлопців і хлопів ставали чоловіками. П’ять чи шість субот, проведених у бійцівському клубі. Розбитий ніс, або вибиті кілька зубів, рідше тріщина в ребрі чи вивих і ти позбуваєшся комплексу неповноцінності. Тебе перестає хвилювати розмір екрану твого телевізора чи акустика аудіо системи в твоїй машині, або ж узагалі перестає хвилювати відсутність самої машини. Ти перестаєш наївно вірити у те, що цей світ можна змінити, але і перестаєш переживати за те, що тобі не підвладне. Після бійцівського клубу ти перероджуєшся у незворушний граніт. Ти не побореш усю дурість і жорстокість світу, не нагодуєш голодних дітей Африки і не переконаєш свого боса самодура у своїй правоті. Та і навіщо? Після добрячої бійки до тебе остаточно доходить – ти не безсмертний. Можливо навіть уже зараз твоя розірвана селезінка починає кровоточити і тобі залишилось жити усього кілька годин. Так навіщо витрачати свої безцінні дні, а може і години, і гнатися за бажаннями, продиктованими з екрану телевізора чи монітора комп’ютера. Після чотирьох, п’яти бійок усвідомлюєш – тобі наприклад обіцяли повне щастя після того, як ти купиш ці чіпси чи зубну пасту. Ти їх купив. І що з того? Коли двометровий бугай валить тебе на холодну бетонну підлогу і методично перетворює тебе на фарш, невже твоя зубна паста допоможе зберегти хоча б один зуб, чи чіпси, якими ти сьогодні пообідав дадуть достобіса сили, щоб скинути його з себе. Та не думаю…
Після чотирьох, п’яти бійок, ти стаєш просвітленим. Ідеш до лікарні. Робиш рентген і загалом перевіряєш, чи в черговій бійці тобі нічого не відбили і нічого не поламали. А потім повертаєшся до своєї сім’ї. На тебе страшно дивитися. Твоя морда уся синя. Ти кульгаєш і цілком можливо, що твоє праве око не відкривається від моєї лівиці, або праве від правиці Володимировича. Суть не в тому. Суть у тому, що ти уже ніколи не будеш зривати свою злість через світ на свою жінку і дитину. Ти не посмієш підняти на них руку, звинувачувати їх у тому, що ти невдаха. Тому що, ти просвітлений і знаєш – цей світ і так повний усякого лайна, ідіотизму, жорстокості і негідників, які заслуговують, щоб їх відстрілювали як особливо небезпечних шкідників. Навіщо множити це лайно. І хоча тепер ти можеш винести усе, однак якщо через пів року, як то часто буває, тебе знову візьмуть сумніви чи ти ще живий – можна знову прийти до бійцівського клубу. Я, Володимирович і Асеня завжди готові розбити нові ніжні, випещені обличчя хлопців, вихованих жінками і телевізором за своїми образом і подобою.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Єгор Коваленко, 11-10-2013

говорячи відверто

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Віталі Відаль, 10-10-2013
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.2129120826721 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …