Конкурси можна не любити, можна лаяти, а можна просто ігнорувати. І куплено там усе, і упереджено, і сучасної творчості там не розуміють.
Але якась невідома сила раз-по-раз заставляє братися за перо, тобто клаву, поспіхом щось накидати до чергового терміну. І… знову моя «фанера пролітає над Парижем», знову щось там не вистачило до планки. А ті, що за планкою вони нікого не цікавлять, такий собі конкурсний матеріал, сірий фон. Тоді кусаєш себе за хвіст, лікті і все до чого дістають зуби – а воно тобі потрібно, краще дерево посади. Хай інші, молоді, талановиті, енергійні змагаються. Хай деруться на той Олімп, тріумфують. Ти ж, тишком-нишком, ніжно-повільно твори свій шедевр місцевого значення, тобто пиши для себе й своєї шухляди.
Проте час проходить, полин поразки втрачає свою гіркоту і ти знову берешся за дурну справу. Це як тоталізатор – раз засів, повік не відірвати – хворобливо затягує. Знову недосипаєш, потієш, переписуєш, зліплюєш докупи, а тоді, навіть не відредагувавши як слід, несеш на пошту. І, чекаєш-ш-ш…
Чекання – це особливий вид мистецтва, не кожен може його здолати. Інколи хочеться набрати номер і виговоритися їм: що там поснули чи що? При чеканні час тече зовсім по іншому. Тут розумієш, що Ейнштейн справді був генієм і його теорія відносності неймовірне відкриття. При чеканні час стає аморфною речовиною й розтягається, подібно гумі до неймовірних розмірів, ніби тісто, що прилипло до рук. З однієї сторони, це навіть корисно попасти в цей просторово часовий пояс чекання, тут все тече повільно, як в космічному кораблі, що рухається із швидкістю світла. Ай, так Ейнштейн! Навіть процеси старіння в організмі призупиняються. Тому то й не дивно, що більшість конкурсантів відчувають себе юними пожиттєво.
І от сталося – результати об’явлено! До болю напружуєш очі, пробігаючи рядками із прізвищами лауреатів. От! Ах…- як схоже прізвище і живе десь поряд. Та, ні!...
Знову і знову по рядках. Певне вони забули вписати, бодай згадати в «титрах», хоч би написали… Ай! Нема!
Так і знав – усе куплено. Хіба ж за ними проб’єшся! Щоб я ще коли…
Декілька кругів навколо дому, кілька лайливих слів на свою адресу, за свій талан й поганих на адресу суддів конкурсу, що нічого не зрозуміли із твого замислу. Далі кілька днів флегматичного спокою, після чого привітання знайомим лауреатам і… нишком, ніби знехотя підсідаєш до компа. Налапуєш пальцями відомий сайт.
- Цікаво, а коли ж то новий термін подання ?
