Ми улючани і наші нащадки, які не вивчали в школах української мови, коли з’їдемось на попелищі рідного села, між собою говоримо мовою предків. Власне там, над Сяном ця мова єднає нас і наказує нам тривати. Подібною говіркою між собою спілкуються НАШІ люди з околишніх сіл.
В низу подаю декілька «улюцкіх» слів, які перетривали по нинішній день.
Сьогодні молоде покоління тих українців з Улюча також вживає слів своїх батьків, або дідів. А коли не знають якогось НАШОГО слова, то говорять слово польське лиш міняють йому кінцівки. Така наша мова напевно вражає своєю оригінальністю українців з України, та я все таки впевнений, що вони нас розуміють і вона нерозєднує нас.
А ось деякі слова, яких вживають улючани:
В Улючі говорилося:
- вось , замість – візьми
- принесь, замість – принеси
- ниська, замість – нині
- вшитко, замість – все, всьо
- теперка, замість – тепер
- хоть ту, замість – ходи сюди
- хоть гев, замість – ходи сюди (так завжди говорили мої бабуся, які родились у 1878році, а померли у 1958 році)
- няхай, замість - не торкай
- няй буде, замість - хай буде
- гадати, замість – говорити
- гуска, замість – з білої муки булочка
- зовтра, замість - завтра
- бамбони, замість – цукерки
- повідати паціар, замість – говорити молитву
- взьов, замість - взяв
В Улючи рахували (числили):
- єден , замість – один
- штирі, замість – чотири
- девіть, замість – дев’ять
- десіть, замість - десять
- єдинайці замість – одинадцять
- дванайці
- тринайці
- штирнайці
- п*ятнайці
- шіснайці
- сімнайці
- вісімнайці
- девятнайці
- двайці, замість - двадцять
- трейці, замість – тридцять
і так дальше.
