Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2587
Творів: 47041
Рецензій: 91437

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авантюрна проза

Між морями й берегами

© Антон Санченко Статус: *Експерт*, 12-03-2013
Між частинами. Між морями й берегами

Намагання поділити цю повість за географічною ознакою мають несподівані наслідки. З Дніпром, Азово-Чорноморським басейном, яким присвячено перші дві частини, начебто все зрозуміло. Логічно виглядає також виділити Середземномор’я з усіма його морями, скільки їх на шляху «Таврії» трапиться, - Мармуровим, Егейським, Адріатикою тощо – в окремий розділ. А ось як бути з протокою, що поєднує ці два басейни і розділяє Європу та Азію? Судно проходить її всього за дві години (залежить, звісно, від сили течії, супротивної чи попутньої). Цього мало на повноцінну частину повісті, автор навіть залюбки пропустив би цей розділ, але як же без нього? Бо це ж –

Босфор

Скільки раз не проходь Босфор, він все одно залишиться прекрасним. Взимку чи влітку, на світанку, опівдні, в сутінках чи опівночі – йому щоразу знайдеться чим зачарувати навіть досвідченого мореплавця, що шастає цієї протокою двічі на місяць. Бо Босфор – щохвилини інший, неочікуваний, неймовірний. Що вже про двох безвусих кадетів казати, що проходять його вперше? Навіть трьох. Богданчика теж перший раз занесло в ці краї.

- Ну добре, я не звір. Потім трубопровід дофарбуєте, ідіть дивіться, - погодився стармех Хоменко.
Хлопці дуже «вдало» потрапили стажуватися в машинному відділенні якраз після пригоди з пульверизатором.
- Художники, кажете? – хмикнув все ще духмяний бензином старший механік, прочитав їм лекцію про системи судна: паливну, баластну, пожежну, фанову тощо – які складалися з кілометрів труб, укладених вздовж бортів та днища, фланців, вентилів та насосів, що розподіляли по тих трубах прісну чи забортну воду та паливо, й видав їм пензлі й фарби. Усі трубопроводи, що йшли через машинне відділення, потрібно було не тільки пофарбувати, але й позначити (помаркувати) спеціальними позначками-рисками. В залежності від того, що текло по тих трубах:

o зелений – вода
o чорний – сточні води
o коричневий – машинне мастило
o червоний – пожежна система
o сріблястий – пара
o жовтий – вихлопні гази
o синій – прісна вода
і так далі

Денис, зітхнувши, взяв до рук банку з фарбою та пензля й загубився в лабіринтах трубопроводів. Він відступав все далі й далі від трапу, ретельно зафарбовуючи за собою усі труби, й думав:
- Як я тепер звідси вилізу? - аж тут стармеху Хоменку зателефонували з містка й сповістили, що судно наближається до Босфору, перевести дизелі в маневровий режим і все таке.
- Я все життя в машині, я ніколи не знаю, де ми ідем, - сказав стармех, виганяючи практикантів на палубу. – Ідіть, кентаврики, подивіться на Босфор, не плутайтеся під ногами. Я не звір. В мене теж такий хуліган росте.

Після гуркоту двох дизелів у машинному відділенні, яким, здавалося, забивало не тільки вуха, але й носа, рота та стравохід, і доводилося волати з останніх сил, як на футбольному матчі на трибуні ультрас, щоб тебе лише почули, приємний шурхіт хвилі у ватервейсах галереї здавався мертвою тишею, і навіть бризки тієї хвилі в обличчя, бадьорили й налаштовували на спокійне споглядання краси неземної, що відкривалася з обох бортів.

Хлопці тихенько прокралися на крило містка й причаїлися за прожектором.
Але тут-таки були помічені й отримали вказівку від третього помічника підняти на щоглі турецький прапор, раз ви вже все одно тут шлангуєте. Прапор був багряно-червоний, з білим напів-місяцем да зорею. Він затріпотів на вітру якраз вчасно, щоб було що приспускати, салютуючи турецькому сторожевому катеру з помаранчево-білою смугою впоперек борту, що тримав Босфор на замку й ретельно оглядав усі судна, що наближалися до маяка Румелі на європейському березі протоки. Матроси на палубі стрімкого катера з поважними гарматами були смішні, з безкозирками на гумках під бородою, в сорочках з матроськими комірцями англійського фасону, з чорним трикутничком трауру по адміралу Нельсону замість тільняшки, та в білих накладних шкіряних чохлах-гетрах з рядом ґудзиків поверх чорних черевиків. У наших матросів такий фасончик вийшов з моди ще за часів адмірала Ушакова.

Візуально переконавшись, що «Таврія» - мирне судно, що везе пакетовані дошки на кришках трюмів, а не танки, гармати чи ядерні боєголовки, турецький лейтенант відсалютував їй з відкритого містка свого катера й попрямував до іншого судна, втопивши ручки машинного телеграфу на «самий повний». Катер засковзав брюхом по хвилях, «вийшов на редан», як кажуть моряки, й від його задраного вгору носу миттю розійшлися білі пінні «вуса». Тут, біля Босфору, наче в горлечку пляшки, сходилися морські шляхи з усіх портів Чорного моря, й на прямій видимості бовваніли одразу десятки пароплавів, що прямували з Чорного моря у Мармурове, притримуючись правого, європейського берега протоки, чи навпаки, щойно вийшли з вузького Босфору на морський простір під маяком Анадолу на азійскому боці і примірялися, кому куди треба, хто на Батумі та Новоросійськ, хто на .Констанцу та Одесу, розсипаючись віялом.

Через кілька хвилин боцман Каримов вже приймав швартови катера портової влади з правого борту, а третій помічник Євген Олексійович тарзаном скакав на його зелену хитку палубу з портфелем з судновими документами у зубах. Турецький матрос у білій напрасованій сорочці та піжонських, наче в пілота Формули-1, перчатках, ловив нашого тарзана разом з портфелем і проводив його в рубку катера.

- Печатку суднову не втопи! – гукає в спину Третьому старпом Анатолійович. Мабуть, вже колись топив.

Згідно конвенції Монтро 1936 року, Босфор є міжнародними водами, й лоцманська проводка в ньому – необов’язкова. Але всіх чорноморських капітанів, в тому числі наших, щороку доводять до передінфарктного стану на морських радіолокаційних тренажерах, примушуючи їх проходити протоку десятки разів за найнесприятливіших обставин, перш ніж підпишуть залік.

Протока Босфор – це 12 крутих поворотів, що робить її одним з найнебезпечніших місць для судноплавства у світі. На деяких поворотах, як ось Канліка, зустрічні судна не видно аж до самого мису, що у поєднанні з сильними, 5-6 вузлів, течіями та чорториями, може зробити судно некерованим і привести до зіткнення. При чому не тільки із зустрічним судном, що трапляється доволі часто, але – навіть з будинком, які в деяких місцях рясно обсіли берег протоки і аж нависають над водою своїми балконами.

В Одесі люблять розповідати байку про нашого капітана, який заїхав носом свого сухогруза у прибережний дім, якраз коли там святкували весілля. При чому, стверджує легенда, судно швидко стягнули буксирами з берега і воно пішло собі далі, куди там воно йшло, навіть без ремонту. А ось на зворотньому шляху капітанові закортіло подивитися, що ж він там накоїв, і він зійшов на берег, моментально був схоплений поліцією й запроторений до в’язниці за турецькими законами. На борту поліція не могла до нього дістатися, бо він знаходився під захистом нашого прапора...

Турки мабуть відчували, що в старпома Анатолійовича багато байок про Босфор для хлопців у запасі, бо не поспішали відпускати Третього з миром зі своєї рубки, й катер тягнувся на швартових поряд з «Таврією» аж до невеличкої рибної гавані, огородженої молами та хвилеломами, - Румелі Фенері Лиману - аж на самому вході в протоку. «Лиман» той був переповнений рибальськими яликами, катерами та сейнерами.

- Це вони так пальне економлять, - прокоментував Дід Хоменко, що саме піднявся на місток на кілька хвилин. – Причепились, проїхали зайцем до порту. Щасливого плавання! – Дід Хоменко завжди й передовсім думав лише про паливо та його економію.
- За рік Босфор проходять близько 100 тисяч суден, десь 130 пароплавів на добу. А коли ведуть якийсь супертанкер з російською чи закавказькою нафтою, рух протокою перекривають, - встиг ще навести суху статистику старпом, перш ніж повернувся до стернової рубки.

Поруч з рибною гаванню примостилася біля самої води старовинна фортеця під червоно-місячним прапором на високому флагштоку. Саме на її траверзі турецькі «кастомс» відпустили третього помічника й надали «Таврії» вільну практику. Судно збільшило хід до повного, й далі хлопці милувалися берегами з крила містка вже без «екскурсовода».

Вони задирали голову під лінією електропередачі, що гігантською петлею провисла над протокою без жодної опори посередині й порівнювали її на око з тією, яку бачили на Дніпрі біля містечка атомників. Роздивлялися білі будиночки якогось турецького містечка, що примостилося у видолинку між двома пагорбами, ніче будівлі стікали у море річищем давньої річки.

Існує теорія, що якихось 5 тисяч років тому Босфор і був річкою, а Чорне море – великим прісноводним озером зі значно нижчим рівнем, ніж зараз, але внаслідок танення льодовиків рівень Середземного моря значно підвищився і солона вода прорвалася в Чорне море й затопила великі простори плодючих земель, і саме цій події присвячені міфи різних народів про Потоп. Хтозна, може й так. Принаймні, це знімає запитання, чому Ноєв ковчег винесло саме до гори Арарат у сучасній Туреччині.

Поворот. «Таврія» проходить впритул до буя над якимось небезпечним камінцем. Буй зовсім не схожий на наші, конічні, по яких Дениска навчав Євген Олексійович в лимані, має на «поплавку» ажурну башточку, засиджений чайками до геть незрозумілого кольору, але фігура нагорі цілком зрозуміла – «залиш мене до Заходу» - кардинальна система, знову хизується своїм знанням Дениско і отримує від Сергійка щигля. Між тим вже почалася суцільна набережна, обставлена сучасними, але різноповерховими будинками, хто в ліс, хто по дрова, з незмінними супутниковими тарелями на дахах. Берег вигинався праворуч, і просто посеред протоки на острівцеві стирчав старовинний шпилястий маяк.
- А це яка система? – питав Сергійко, і не дочекавшись відповіді підсумував. – Отож.

Від причалу в глибині бухти один за одним відійшли три паромчики зі схрещеними червоними якорями на трубах й посунули до іншого берега, впоперек протоки, не звертаючи жодної уваги на «Таврію». Один прошмигнув їй просто під носом, двоє інших з корми. Усі палуби й салони з великими квадратними вікнами були забиті смуглявими пасажирами, як наша приміська електричка. Якби старпом Анатолійович все ще був на крилі, він міг би розказати хлопцям, що між берегами Босфору бігає 15 тисяч отаких паромчиків і усі разом вони перевозять через протоку 1,5 мільйона пасажирів за добу. Тут вже точно не до реверансів перед зустрічними суднами. Не трамвай, відверне.

Про фотик Денис згадав вже лише тоді, коли відкрився перший міст. Величезний балкер з помаранчевим корпусом саме втягувався під його розіпнуте на вантах мід Європою та Азією полотно, і було зрозуміло, що щогли завалювати «Таврії» не доведеться.

- Висота прольоту 62 метри, - знайшов нарешті можливість побути ерудитом і Сергійко. – Його будували, щоб під ним вільно проходило найбільше у світі судно – навіть авіаносець.

Дениско ж зганяв до каюти по фотоапарат і тепер клацав міст з усіх можливих ракурсів, навіть знизу, коли він вже навис над щоглами «Таврії» високо вгорі. За першим мостом вже відкривався другий. На набережній вже не було місця неохайним будинками передмістя. Самі вілли та палаци. Біля деяких палаців стояла почесна варта турецьких «аскерів» з карабінами. Дениско так довго їх фотографував, а судно йшло так близько до берега, що один з вартових не втримався, помахав йому рукою й знову застигнув у своїй незворушній церемоніальній позі, наче фотографу те примарилося.

Другий міст, здавалося, починався просто зі старовинної зубчатої фортеці на пагорбі.
- Ну, давайте я вас двох клацну, - запропонував Богданчик. Втім, і Денис, і Сергій примудрилися і на цьому кадрі століття – Стамбул, мечеть, фортеця, міст – не змовляючись, поставити один одному ріжки.

Меткі паромчики перетинали вже курс ледь не щохвилини, один за одним сунули зустрічні судна, і наче всього цього ще було мало – ціла зграя вітрильних яхт шастала протокою на якійсь щорічній регаті. Праворуч відкривалася довга та вузька бухта Золотий Ріг, на березі якої і був колись побудований Царгород, убезпечений морем з трьох боків. Вхід до цієї бухти в дані часи перекривали масивним ланцюгом, щоб кораблі нападників не проскочили під стіни міста. І саме це примусило нашого першого стамбульського туриста – Віщого Олега – ставити лодьї на колеса і перетаскувати їх посуху.

- Що хочуть ці варвари? – спитав вранці базилевс, виявивши з балкону цілий флот у своїй внутрішній гавані. – Щит на ворота прибити? Триста сувоїв паволоки на портянки? Щоб купців у бані паритися пускали? Про перець нічого не питали? Ну що з дикунів взяти! Та дайте вже йому хтось гвізків і молотка, і щоб завтра я цього неподобства в себе під мурами не бачив!

Культурні люди хрестоносці, які через три століття несподівано для самих себе повторили круїз Віщого Олега, бо взагалі-то збиралися воювати у Палестині з сарацинами, але довірилися венеціанським кормчим, і ось вже висаджувалися під християнським містом Константина замість Єрусалима, шовковими портянками не вдовольнилися. Пограбували Царгород повністю і їм якраз вистачило розрахуватися з венеціанцями за квитки і харчі.

Константинополь вже тоді був дуже великим містом. Середньовічним мегаполісом з церквами, акведуками, стадіоном і мільйонним населенням. Але вийшли на стіни боронитися від хрестоносців всього... 800 вікінгів-найманців. Ну от що такому тремтячому народу вже зробиш, щоб його порятувати? Мабуть вже нічого, скільки голів не малюй імперському орлу Палеологів.

Саме тоді венеціанці перевезли до свого собору Св. Марка четверик бронзових коней, що колись прикрашали константинопольський іподром, перебрали на себе усю торгівлю перцем зі Сходом, а венеційський дож став носити червоні сап’янні чобітки – привілей візантійських імператорів. Зубці отієї фортеці на пагорбі, Галати, на тлі якої вже сфотографувалися Сергійко з Дениском, звели саме венціанські будівничі. Потім їх витіснили земляки-генуезці і захопили усю чорноморську торгівлю в свої руки. Відгомін цього знаходимо ще в 19 столітті, коли в першому морехідному училищі торгових шкіперів (у Херсоні) в обов’язковому порядку вивчали саме італійську мову.

І вже після всіх цих невеселих візантійських пригод, коли навіть церковні собори вимушені були збиратися у провінційних Нікеях, ця босфорська перлина впала у руки войовничим туркам-османам. На честь сулатана Мехмета-Завойовника і названо один з тих мостів, під якими щойно пройшла наша «Таврія». Якщо ваше судно колись йтиме через Стамбул не транзитом і вас випустять на берег, не пошкодуйте кількох тисяч лір і сходіть не тільки базар, але й у панораму біля воріт Топкапи (св.Романа), через які у 1453 році турки увірвались у Царгород, зруйнувавши артилерією шмат фортечної стіни й башти. Так остаточно впала тисячолітня християнська імперія. Хоча нашим школярам чомусь не пояснюють, що і тоді не остаточно, і скажімо, Трапезунд, сучасний Трабзон, ще з добре століття залишався візантійським уламком на березі Чорного моря.

Поки автор відволікався на цей історичний екскурс, «Таврія» вже проминула Босфор і зараз цілилась ставати на якір на рейді Стамбула, вже у Мармуровому морі, праворуч від суднового ходу, якраз під колишніми фортечними мурами вічного міста й мечеттю Айя Соф’я з величезним куполом і чотирма мінаретами на тлі небесної блакиті.

На крило містка знову піднявся стармех Хоменко, навіщось перехрестився на ті мінарети, й припинив Денискову фотосесію:
- Ну все, екскурсію Босфором завершено, кентаврики. Дуйте до машини, готуйте шланги паливні, будемо пальне приймати. Другий механік покаже. І щоб жодної краплі солярки на палубу не пролилося. Штрафи – шалені. Тисячі баксів.

На першому ж ланчі з берега на борт прибув вже трохи призабутий містер Алі, вони возз’єдналися з Бізнесменом Альбертовичем і були запрошені до капітанської каюти.

- Зачекайте хвилинку, - попросив містер Алі, дістав з портфеля акуратний пакуночок і висипав до миски Меггі цілу гору кісток, до її повного захвату.

Власне, на цьому можна й завершувати наше міжчастиння, бо наступного разу з машини наші хлопці випірнули вже в Халкісі.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

Між морями й берегами

© Александр., 10-09-2014

Всі мандрівки...

© Микола Цибенко, 16-03-2013

Спасибі за екскурсію

© Наталка Ліщинська, 14-03-2013
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 18.876701116562 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …
КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …
Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …